Все одно з Москвою. РПЦ внесла косметичні правки до свого статуту

Все одно з Москвою. РПЦ внесла косметичні правки до свого статуту

Примітка редакції. УПЦ МП начебто «відокремилась від Москви». Але це мало схоже на реально відокремлення і набагато більше — на спробу убезпечити себе від можливого прийняття закону, що обмежить діяльність в Україні релігійних організацій з центром у країні-агресорі. Про це пише Ілья Бей для «Релігіозно-інформаційної служби новин». А для нас він підготував окремий порівняльний аналіз старої та нової редакцій Статуту Російської православної церкви. Чекайте невдовзі.

Сьогодні на Соборі Російської Православної Церкви після виступу митрополита Київського Онуфрія (Березовського) було прийнято одноголосне рішення про внесення поправок до Статуту РПЦ в ті його частини, які регулюють положення УПЦ. Низка ЗМІ тут же вибухнула переможними реляціями про велику перемогу і про надання УПЦ якогось нового статусу. Наприклад, один із популярних православних ресурсів — Правмір — повідомив: «Архієрейський Собор схвалив надання більшої самостійності Української Православної Церкви». А ось «Московський Комсомолець» навіть написав «РПЦ визнала незалежність Української церкви».

Голова юрвідділу УПЦ о. Олександр Бахов на своїй сторінці в ФБ зазначив: «Пропозиція Блаженнішого була підтримана Собором одноголосно! Статус незалежності та самостійності УПЦ з центром управління в м. Києві був підкреслений та закріплений окремою главою в Статуті РПЦ!»

Однак насправді все не так райдужно. Адже навіть з повідомлення Бахова видно, що положення УПЦ, як і раніше, регулюється статутом РПЦ.

Крім того, без зміни залишилися такі ключові для розуміння справжнього статусу УПЦ пункти:

Розділ I пункт 3: «Юрисдикція Російської Православної Церкви поширюється на осіб православного віросповідання, які проживають на канонічній території Російської Православної Церкви: в Російській Федерації, Україні, Республіці Білорусь, Республіці Молдова, Азербайджанській Республіці, Республіці Казахстан, Китайській Народній Республіці, Киргизькій Республіці, Латвійській Республіці, Литовській Республіці, Монголії, Республіці Таджикистан, Туркменістані, Республіці Узбекистан, Естонській Республіці, Японії, а також на православних, які проживають в інших країнах, що добровільно входять до неї».

Розділ V пункт 4: «Постійними членами є: по кафедрі – митрополити Київський і всієї України; Санкт-Петербурзький і Ладозький; Крутицький і Коломенський; Мінський і Слуцький, Патріарший Екзарх всієї Білорусії; Кишинівський і всієї Молдови; Астанайський і Казахстанський, глава Митрополичого округу в Республіці Казахстан; Ташкентський і Узбекистанський, глава Середньоазіатського митрополичого округу; за посадою – голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків і керуючий справами Московської Патріархії».

Поправки до Статуту анітрохи не знімають питання про те, чи підпорядковується митр. Онуфрій рішенням московського Синоду, до якого сам же входить, і чи підпорядковується разом з ним і вся УПЦ. Думаю, відповідь, як і раніше, зрозуміла.

На цих та інших прикладах видно, що УПЦ просто повернулася в те положення, в якому вона перебувала на момент видачі Благословенної грамоти, тобто у 1990 р. Нагадаю, в цей час все ще існував СРСР. Потім же Москва на кожному Архієрейському соборі намагалася чимдалі більше нівелювати автономність УПЦ, а сьогодні спробувала зробити фінт вухами.

Навіщо «соборяни» прийняли поправки?

Москва хоче замилити очі київській владі. Саме з такою метою в оновленому статуті РПЦ з'являється пункт «4. Органами церковної влади і управління Української Православної Церкви є її Собор і Синод, очолювані її Предстоятелем, що носить титул «Блаженніший митрополит Київський і всієї України». Центр управління Української Православної Церкви знаходиться в місті Києві». Очевидно, РПЦ хоче обійти вимоги законопроекту №5309 (щодо назви релігійних організацій, що входять до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться в державі, визнаній державою-агресором).

Однак сподіваюся, що наша влада прочитає не лише тільки цей пункт, а й інші, як наприклад: «5. Предстоятель Української Православної Церкви обирається єпископатом Української Православної Церкви та благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.

6. Ім'я Предстоятеля поминається в усіх храмах Української Православної Церкви після імені Патріарха Московського і всієї Русі». Військовою мовою це означає, що, як і раніше, на кожному храмі УПЦ буде «висіти російський прапор», хоча і в «усній» формі.

«8. Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять в Українську Православну Церкву, і про визначення їх територіальних кордонів приймаються її Синодом з подальшим затвердженням Архієрейським Собором». Цей пункт обмежує автономність тим, що позбавляє УПЦ самостійності у створенні нових кафедр, отже, регулює й чисельність єпископату УПЦ.

«9. Архієреї Української Православної Церкви є членами Помісного і Архієрейських Соборів і беруть участь в їх роботі відповідно до розділів II і III цього Статуту і в засіданнях Священного Синоду». Тобто, як і митрополит Київський, єпископи УПЦ, як і раніше, входять до керівних органів РПЦ і зобов'язуються виконувати рішення РПЦ.

«10. Рішення Помісного і Архієрейського Соборів є обов'язковими для Української Православної Церкви». А тут все як у класика: «Я тебе породив» ... Москва залишає за собою право в будь-який момент «підрегулювати» статус УПЦ. А якщо врахувати, що правки до Статуту приймаються чи не на кожному соборі ...

Крім усього видно, що і текст виступу митр. Онуфрія, і прийняте сьогодні Визначення Освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви «Про внесення змін і доповнень до Статуту Російської Православної Церкви та інші документи Російської Православної Церкви» – не більше, ніж домашні заготовки.

Москва не лише не дала Києву цим рішенням нічого нового, а й вирішила схитрувати. У положенні УПЦ в рамках РПЦ власне не відбулося ніяких важливих змін. З одного боку, Москва зробила вигляд, що повернула Києву відібране після 1990 року, присвятивши УПЦ навіть окремий розділ у своєму Статуті, з іншого боку, в сьогоднішньому рішенні явно прочитується наступне: «Дамо хохлам подумати, що центр прийняття рішень типу в них у Києві». Нагадаю, приймалося це рішення в Москві.