Висока мінімалка до ФОПа доведе, або Хто в Україні став більше заробляти

Висока мінімалка до ФОПа доведе, або Хто в Україні став більше заробляти

Зарплати не встигають за рішеннями уряду про підвищення «мінімалки». Середня реальна «немінімальна» знижується. Натомість доходи ФОПів стабільно зростають. Це може свідчити про посилення тенденції тінізації заробітної плати на ринку праці.

За останні три роки уряд підвищив мінімальну заробітну плату більш ніж утричі. Міністри звітують, що це здійснило позитивний ефект на економіку та ринок праці. Насправді ніхто в Україні ще не досліджував, до яких структурних змін на ринку праці це призвело. Але відкриті статистичні дані свідчать про посилення небезпечної тенденції: приватний сектор не поспішає збільшувати немінімальні з/п, тоді як доходи ФОПів динамічно зростають. Найімовірніше, має місце поширення практики використання ФОПів для оплати праці, що позбавляє соціального захисту вже сотні тисяч українців.

З 1 січня 2018 року мінімальну зарплату було підвищено на 523 грн — до 3723 грн. Якщо враховувати темпи інфляції, це найвищий рівень мінімальної зарплати (1, 2) за весь час існування гривні (графік 1). Мінімальна зарплата перед початком кризи, у січні 2014 року, становила 1218 грн. Якщо перерахувати її в цінах грудня 2017-го, вона буде еквівалентна нинішнім 2786 грн.

Графік 1. Мінімальна зарплата на початку кожного року, у цінах грудня 2017-го

Динаміка підвищення мінімальних стандартів оплати праці значно швидша, ніж темпи відновлення економіки (графік 2). 2017 року показник українського ВВП був на 12% менший, ніж 2013-го. Після падіння у 2014–2015-му на 16% відновлення в наступні два роки досить повільне (у середньому трохи більше ніж 2% за рік).

Графік 2. Мінімальна зарплата і ВВП у 2011–2018 роках

Значне підвищення

Зміни стандартів мінімальної оплати праці впливають не лише безпосередньо на працівників з низькими зарплатами. Зв’язок більш складний та, за висновками Міжнародної організації праці, впливає на рівень зарплат в економіці в цілому, призводить до змін у формальній та неформальній зайнятості, продуктивності праці тощо.

Теоретично бізнес може реагувати на зміну мінімальної зарплати двома способами: компенсувати таке збільшення через оптимізацію зайнятих людей або запроваджувати технології, які дають змогу використовувати менше найманої праці.

Дослідження свідчать

Емпіричні дослідження показують, що вплив змін мінімальних зарплат на безробіття не завжди очевидний. Наприклад, на основі аналізу даних за останні 17 років видання Business Insider стверджує, що підвищення мінімальних зарплат у Великій Британії відчутно не вплинуло на рівень зайнятості. Натомість нобелівський лауреат Гарі Бейкер, який спеціалізувався на дослідженнях людського капіталу, стверджував, що збільшення мінімальних зарплат скорочує зайнятість низькокваліфікованих працівників.

Нещодавні дослідження Джонатана Меєра та Джеремі Веста засвідчили, що наслідком підвищення мінімальної зарплати є зниження темпів створення нових робочих місць. Причому цей ефект найбільш відчутний для низькокваліфікованих працівників та молодих людей, які вперше «входять» на ринок праці. Джефрі Клеменс також досліджував вплив на ці вразливі групи та дійшов висновку, що в разі підвищення мінімальної зарплати кількість робочих місць для працівників із низькою кваліфікацією скорочується через 2 роки. Також він з’ясував, що компанії починають більше використовувати безкоштовну працю. Зокрема, скорочується кількість робочих місць для молоді та збільшується кількість інтернів.

У статті Олександра Жолудя узагальнено дослідження щодо мінімальних зарплат у світі. Зокрема, вказано, що існують і контроверсійні оцінки щодо впливу мінімальної зарплати. Дехто зазначає, що в разі зростання зарплат у захищеному секторі (офіційна зарплата) частина звільнених перейдуть на роботу в альтернативний сектор, знижуючи рівень заплат для всіх, хто там працює. Емпірично цю гіпотезу перевіряли в низці країн, що розвиваються, — вони мають значно більший неформальний сектор, ніж розвинені країни.

У деяких роботах описується саме такий ефект, проте інші дослідження показали результат, зворотний теоретичному: зростання зарплат у неформальному секторі після запровадження мінімальних зарплат. Основним поясненням цьому служить «ефект маяка» (lighthouse effect) — коли відома мінімальна зарплата є для працівників орієнтиром, за яким, на їхню думку, має визначатися розмір зарплати в неформальному секторі.

Для України ці ефекти розглядала Олександра Бетлій, яка з’ясувала, що підвищення стандартів оплати праці може спричинити переведення працівників на часткову зайнятість, скорочений робочий день, збільшення частки працівників, що перебувають у неоплачуваних адміністративних відпустках, тощо.

Закони економіки

Останні зміни мінімальної заробітної плати в Україні (2015–2017 роки) були досить радикальними (графік 1) — у 3,05 разу. Профільний міністр соціальної політики Андрій Рева звітував наприкінці минулого року, що збільшення рівня мінімальної зарплати призвело до детінізації зарплат і зменшення кількості людей, які отримують мінімалку.

«Ефект маяка» (lighthouse effect) — явище, коли для працівників відома мінімальна зарплата — це орієнтир, за яким, на їхню думку, має визначатися розмір зарплати в неформальному секторі.

Однак у цих досягнень є зворотний бік. Рівень середньої зарплати з урахуванням інфляції в економіці залишився майже без змін. Хоча номінально середня офіційна зарплатня в Україні з 2013 по 2017 рік зросла з 3265 до 6953 грн (станом на листопад), усе це підвищення «з’їла» інфляція (графік 3). А мінімалка, навіть з урахуванням інфляції, зросла на 47% (графік 1). Це означає, що середня зарплата тих, у кого вона більша за мінімум, зростала повільніше, ніж ціни, та в реальному вимірі знизилася.

Графік 3.

Досліджень, що з’ясовували б, до яких змін у структурі зайнятості призвело радикальне підвищення мінімальної зарплатні, ще нема. Як, власне, немає і повних даних, які б відображали структуру ринку праці. Щоб побачити, де працюють майже 16,5 млн українців, VoxUkraine зробив розрахунки за даними щодо економічної активності населення, ринку праці, показників діяльності суб’єктів господарювання, 100 найбільших держкомпаній та державних банків (графік 4). На основі цих даних ми можемо проаналізувати, як впливають рішення щодо мінімальної зарплати на різні сегменти ринку.

Графік 4. Структура ринку праці в Україні за підсумками 2016 року

* До сегменту приватних підприємств включено працівників акціонерних товариств (крім тих, якими володіє держава), товариств з обмеженою відповідальністю, приватних підприємств; «бюджетники» — працівники органів державної влади, місцевого самоврядування, державних і комунальних організацій та установ; держкомпанії — державні та комунальні підприємства, акціонерні товариства, якими володіє держава, у тому числі державні банки. Якщо працівник офіційно найманий на підприємстві або у ФОПа, проте частину зарплати отримує «у конверті», він врахований у сегменті, де є офіційно оформленим.

Рішення щодо підвищення мінімальної зарплати безпосередньо впливає на працівників державного сектору, за підсумками 2016 року це майже третина: 30,5% працевлаштовані в органах влади, державних установах та підприємствах державної і комунальної форми власності (графік 4). У цьому сегменті працівники офіційно оформлені та мають пакет соціальних гарантій. Імплементація рішення щодо зміни умов оплати праці «бюджетникам» (18,6% зайнятих) лише означає перерозподіл бюджетних коштів. Для держкомпаній (11,9%) імплементація такого рішення може стати провісником певних змін організаційної структури на підприємстві.

Розмір приватного сектору (43,4%) трохи більший, ніж державного. Проте кількість офіційно працевлаштованих людей у приватному секторі (34,6%), які отримують «білу зарплату» та мають соціальні гарантії (офіційно наймані працівники), зіставна з державним сектором.

Приватний сектор більш оперативно й «логічно» реагує на економічні обставини (у цьому разі – на підвищення мінімалки), і така тенденція досить небезпечна. Для того, щоб економити на податках та мати більшу гнучкість у відносинах із найманими працівниками, компанії виплачують зарплату «у конвертах» або укладають із працівниками договори, як із приватними підприємцями (ФОПами). Це не тільки й не скільки питання недоотримання податкових надходжень. Більша проблема, що такі працівники не мають жодних соціальних гарантій ані щодо майбутньої пенсії, ані щодо лікарняних і відпусток.

Найчастіше використовуються ФОПи третьої групи платників єдиного податку. У такому випадку обсяг податків, які треба сплачувати державі, значно нижчий. Наприклад, 2017 року, щоб сплатити працівнику нетто заробітну плату в розмірі 10 000 грн («на руки»), якщо працівник є ФОПом, підприємство мало перерахувати до бюджету та фондів соціального страхування 1 267 грн (13%), а для найманого працівника — 5 200 грн (52%). Вигода для бізнесу тут очевидна — значно менші витрати на найману працю.

Жоден державний орган не оцінював, яка частина ФОПів дійсно є підприємцями, а яка — найманими працівниками. Проте очевидно, що кількість останніх — уже вагома частина ринку праці. За даними Держстату, у 2014–2016 роках загальна кількість ФОПів перевищувала 3 млн. Попри відсутність соціальних гарантій, наймані працівники все більше готові працювати на умовах ФОП.

До цього ще треба додати тіньовий сектор — люди, які взагалі не оформлені й отримують зарплату «в конвертах», або які здійснюють підприємницьку діяльність, проте офіційно не оформлені як ФОПи (26,2%). Очевидно, що в такому випадку працівники не мають жодних соціальних гарантій. Є ще й інші ситуації, коли людина офіційно оформлена лише на мінімальну зарплату, а решту отримує «у конверті» (графік 4).

ФОПи ростуть

У статистиці доходів населення доходи ФОПів відображено за статтею «валовий прибуток, змішаний доход». Цей показник має стійкий тренд зростання (графік 5). За попередніми оцінками, середній доход ФОПів (формально та неформально зайнятих) у 2017 році становив приблизно 160 000–170 000 грн на рік. З урахуванням інфляції це майже на чверть більше, ніж показники 2013 року.

На відміну від найманих працівників, ФОПи набагато швидше змогли адаптуватися до умов кризи. Падіння їхніх реальних доходів (з урахуванням інфляції) відбулося лише у 2015-му, у наступні роки доходи почали відновлюватися.

Графік 5.

Доходи ФОПів (формально та неформально зайнятих) після кризи становили від 16 до 19% загального обсягу доходів населення. Водночас доходи від заробітної плати становлять близько 40%. Якщо вважати, що структура доходів від заробітних плат пропорційна кількості найманих працівників, то можна зробити висновок, що доходи ФОПів уже зіставні з обсягом «білих» зарплат у приватному секторі). Можна припустити, що частково збільшення доходів ФОПів відбулося через поступове переведення високооплачуваних найманих працівників на такі угоди.

Графік 6. Структура доходів населення у 2010–2016 роках

Замкнене коло ФОПів

Структуру ринку праці, яка склалася в Україні, уже не можна ігнорувати. Ухвалюючи рішення, урядовцям треба враховувати, що приватний сектор працює за реальними законами економіки. І його реакція на зміну мінімальної зарплати принципово відрізняється від реакції державного сектору, де все зводиться до перерозподілу бюджетних коштів. Приватний бізнес намагається оптимізувати свої видатки, аби вижити в умовах кризи та залишитися конкурентоспроможним. Тому більш жорсткі умови для оплати праці офіційно працевлаштованих співробітників штовхають бізнес до використання ФОПів або виплат зарплати «у конвертах». Для українців це означає, що робочих місць, які дають соціальні гарантії, на ринку праці ставатиме менше.

Коли багато компаній використовують ФОПи та зарплати «у конвертах», на ринку фактично виникає «поганий статус-кво». Тим, хто використовує такі схеми, це дає змогу значно знизити собівартість. У решти компаній, які офіційно працевлаштовують своїх співробітників, за інших рівних умов собівартість буде суттєво більшою. Тому вони програватимуть конкуренцію тим, хто оптимізує витрати через ФОПи та «конверти». Відповідно, щоб не програти конкуренцію, компанії дедалі більше переходитимуть на використання ФОПів.

Вирішувати цю проблему перевірками та інспекціями з охорони праці навряд чи доцільно, бо витрати й адміністративне навантаження для такої кількості перевірок будуть невиправданими, а корупційні ризики — високими.

2019 року відбудуться президентські й парламентські вибори, і передвиборні кампанії вже почалися. Підвищення стандартів оплати праці майже завжди передувало виборам. Це не дивно, від таких рішень виграють працівники, зайняті в державному секторі, а це майже третина ринку праці.

Ми хочемо, щоб наступне рішення влади про зміну стандартів оплати праці спиралося на аналіз витрат та вигод і приватного сектору й розроблялося з усвідомленням того, що економічно необґрунтоване підвищення може «виштовхати» мільйони українців за периметр ринку праці із соціальними гарантіями.