Сон мовної ночі

Сон мовної ночі

Надумалося мені долучитися до сьогоднішньої події — Міжнародного дня рідної мови. Чому би з такої нагоди не закинути у всесвітню павутину якихось унікальних, відомих тільки мені слів і виразів?

Але де це зробити?

Є солідний, академічний Словник української мови — СУМ. Та намагатися увійти з ним у контакт — це як надсилати сигнали позаземним цивілізаціям.

Є онлайн-словники, що дають можливість себе розбудовувати, але вони маленькі, зі скромним дизайном, залежні від одного програміста.

Іще існують ненадійні (бо щомиті можуть бути забанені) групи у соціальних мережах, присвячені українській мові. Їх більш ніж удосталь. Вони щедро розцвічені малюночками, цитатами, компліментарними плакатами. Мова там солов’їна. Калинова. Щебетлива. Барвінкова...

Від одноманітного барвистого розмаїття мене охопила дрімота, так що і не помітив, як занурився у сон.

Сон той видався довгим, заплутаним і безглуздим. Неймовірні фантазії свавільно нуртували у виснаженій свідомості. Химеричні картини мерехтіли, як у калейдоскопі.

...Українське суспільство пронизує усвідомлення, що реальність тікає з-під ніг і, аби вижити, необхідно бути адекватним її викликам.

Дотеперішнє уявлення про людину неприйнятне. Зростаючі покоління матимуть на плечах процесор, незмірно потужніший як щодо швидкодії, так і щодо обсягу пам’яті. Він потребує й досконалішого програмного забезпечення. Мова, вироблена в доіндустріальні часи й унормована для зручності селянства, потреб прийдешнього не вдовольнятиме. Кількість слів, зокрема, має зрости експоненціально.

Тож слід реагувати, і негайно!

Зібрання провідних інтелектуалів доходить висновку, що засобом порятунку має стати система онлайн-словників. Авторитетні блогери публікують звернення до інтернет-громадськості. Разом із тими, хто відгукнувся на нього, розробляють концепцію замисленого. Зразком має стати Urban Dictionary, який за неповних два десятиріччя встиг збагатити і без того розвинену англійську мову сімома мільйонами слів і виразів.

Шляхом голосування з уже наявних українських мережевих словників вибрано найперспективніший. Розроблено шлях його реорганізації та модернізації. Автори інших словників долучатимуться, пропонуючи назбираний контент і свої програмні рішення.

Під гаслом «Тут також фронт!» виникає широкий волонтерський рух. До нього залучаються й ті, хто допомагав справжньому фронтові.

Приклад злагодженої роботи — українська Вікіпедія. Відмінність у тім, що для неї існувала готова платформа, а тут доведеться поворушитися і скомпонувати власну.

Жваво реагує активна частина діаспори, перманентно зосереджена на проблемах мови. Її участь позначається на фінансовому забезпеченні проекту.

Зібраних коштів вистачає, аби оплатити хостинг, сервісні послуги і роботу кількох фахівців із кібербезпеки. Зрештою, мовний проект на багато років уперед обходиться значно дешевше, ніж один модерний танк, не кажучи вже про військовий літак.

Як зазвичай, біля привабливої ідеї першими виринають аферисти. Проте ті, хто забезпечував армію, навчилися безпомилково розрізняти, хто є хто.

Отже, праця закипіла.

Щоб наповнити основний словник, матеріалу безліч.

Це розсипи рідковживаностей і неологізмів Кримського, Стуса, тисяч інших письменників, які творили українською. Навіть в останнього радянського графомана можна виявити особливі словечка, що колись можуть стати у пригоді.

Це відомі своєю майстерністю українські переклади, автори яких знаходили відповідники іншомовним словесам і конструкціям.

Це періодика минулих років і сучасна.

Це «вулична» повсякденна мова.

Це лексика, що за класичними канонами вважалося неформальною, але від якої у глобалізовану еру не заховатись.

Це — чи не найголовніше — Інтернет, де в ході живого спілкування щодня народжується хтозна-скільки мовних знахідок, а в архівах форумів їх міріади.

Це нетекстові архіви: відео, аудіо... Колись їздили в експедиції збирати фольклор, влучні народні вирази, а тепер усе під рукою.

Незафіксовані слова відразу заносяться й у перекомпонований з уже існуючих словник синонімів — або в наявне гніздо, або в започатковане.

Щоб полегшити пошук, слова класифікуються за категоріями. Їм виставляються оцінки. Пропонуються оригінальні способи віднаходження слів.

У процесі роботи виявляється, що її — непочатий край.

Переносяться в Інтернет і доповнюються сотні спеціалізованих словників у різних галузях знань. Першочергова увага, з огляду на поточну ситуацію — сфері військовій.

Створюється, серед іншого, удосконалений римівник — замість тих жалюгідних, які існують. Також словник антонімів, інверсійний, двомовні і так далі.

Стає зрозуміло, що необхідно братися і за реформу граматики — зокрема, долати страх перед активними дієприкметниками.

Паралельно йде оцифрування — не таке, як дотепер, а з вичиткою помилок сканування. У далекій перспективі все, надруковане по-українськи і не захищене авторським правом, має шанс бути викладеним в Інтернет.

Робиться аудіоначитка найкращих творів.

Народжується гасло «Українське — це якісне!».

Аби робота не дублювалась, укладено реляційні бази даних, куди учасники проекту з усього світу додають записи про перечитане, під своїм прізвищем або ніком. Спонтанно розгортаються перегони за першість у різних категоріях.

Чималої кількості необхідних слів просто не існує. Їх необхідно придумати — як був здебільшого придуманий сучасний іврит. Стає у пригоді метод мозкового штурму на Інтернет-форумах.

Нові влучні слова і вислови народжуються весело, у жартах. Виявляється, боротьба за українську справу може бути легкою й захоплюючою, без традиційного надриву.

Отримали достойне заняття ветерани, інваліди війни, взагалі неповносправні. Адже найліпший спосіб долання депресії або посттравматичного синдрому — робота. І та нескладна й цікава. Скажімо, насолоджуйся читанням, віднаходячи унікальні слова і заносячи їх до словників. Якщо маєш можливість, скануй тексти. Начитуй їх. Той, хто схильний до інформаційних технологій, може допомогти проектові із цього боку. Люди усвідомили свою потрібність для суспільства, учасники війни відчули себе знову бійцями, цього разу — на мовному полі бою.

Тим, хто особливо відзначився на арені мовного герцю, присвоюється звання Народного героя України. Одним із перших його отримує Анатолій Євпак — програміст, що створив онлайн-версію «Словаря української мови» Грінченка. Для героїв мовної війни запроваджується також державний орден імені Бориса Грінченка кількох ступенів.

Перед у роботі ведуть неофіти — ті, хто нещодавно «пробудився до українства». Їх, пасіонарних, звиклих до розвиненішого середовища спілкування, становище на новому поприщі абсолютно не влаштовує.

А з носіями мови складніше. Це нащадки тих, хто століттями відчайдушно захищався від сторонніх посягань. Саме завдяки їхньому опорові і зберігся кістяк мови. За інерцією вони бачать своє призначення у заборонах — як-от привітання «Доброго дня!». Де вже допустити у словники «мерчандайзинг» або «зіскайпитись»!

Тим, у чиїх генах засів жах перед змінами, важко усвідомити — хто не освоїть нові простори, приречений на відмирання. Перехід від оборонної позиції («Це слово не наше, забирайтеся з ним геть!») до наступальної («Чудово! Ось іще одне нове слово!») стає непростим викликом.

Проект піддається і шаленим атакам ворогів із північного сходу. Раніше їм легко вдавалося «класти» вартісні українські сайти, а зараз найшла коса на камінь. Адже було обрано не найдешевший американський хостинг, який надає ефективні засоби захисту. Зрештою, після кількох результативних контратак українських хакерів на російськомовний портал «Словоново», напасники притихли.

Зусилля дають про себе знати.

Індикатором зміцнення мови служить повсюдний вихід на сцену українських бардів — тих, хто поєднує написання слів і музики з власним виконанням. Досі вони були ледь помітні. А за наявності своїх авторів-виконавців уже не так тягне до обгавкування чужомовних.

Підвищують конкурентоспроможність телебачення, кіно, естрада.

Оздоровлюється клімат у суспільстві. То той, то інший російськомовний, яких колись даремно намагалися зукраїнізувати благаннями і прокльонами, помічає силу й можливості мови і зацікавлюється нею добровільно.

Зі зняттям табу з неформальної лексики стає помітнішим «Мінстець», який раніше намагався розмовляти з потенційними глядачами мовою з паралельного світу.

Динаміка роботи — як фарбування паркана Томом Сойєром — приваблює все нових учасників. Популярність проекту зростає настільки, що його сміливо можна назвати всенародним. Кількість мовних одиниць, занесених у словники, перевищує мільйон.

У процесі роботи формується новий тип українця — діяльний, упевнений у собі. Часи причитань («Мова зникає!», «Віддайте мову!») згадуються як щось неймовірне. Українці позбуваються образу вічної жертви і приєднуються до числа цивілізованих народів, які, зіштовхнувшись із проблемою, не впадають у розпач, не стрягнуть у нескінченних дискусіях, а беруться шукати вихід.

Проте знаходяться й відчайдушно непоступливі — ті, хто прагне зберегти неторканим мовне середовище часів Квітки-Основ’яненка. Вони утворюють, за зразком ізраїльських харедім чи амішів у Північній Америці, віддалені од великих міст громади, де живуть ізольовано.

Пересуваються там неквапно, на возах, їдять різьбленими дерев’яними ложками. Навкіл хат милують око мальви, на плотах сушаться розмальовані глечики. Інтернет заблоковано, доступні лише власні ЗМІ. У людних місцях видно гасла: «Зась мовним покручам у вишневий садочок!», «Зачув матюччя — хапайсь за дрюччя!» тощо.

Місця ці привабливі для туризму (надходження від якого суттєво поповнюють бюджет поселень). Особливою удачею для заїжджого є почути, як місцевий футболіст, надіславши м’яча повз ворота, скрикує: «Ой лишенько!».

...Прокинувся я в холодному поту. Серце лунко стукотіло. Понамарюється ж такого!

Заглянув у Інтернет. Можна заспокоїтись: усе, як зазвичай. Міжнародний день рідної мови стартує. Ранні пташки уже виставляють на фейсбучні сторінки яскраві ілюстрації: «Я пишаюся рідною мовою!».

А Urban Dictionary поповнюють за добу на понад дві тисячі нових слів і виразів...

Торонто