Творці економічних див. Нітіш Кумар

Творці економічних див. Нітіш Кумар

У попередніх статтях циклу мова йшла про події минулого сторіччя, переважно 1960–1970-і роки. Зараз я хотів би розповісти про політика, який є чинним главою уряду. Нітіш Кумар був обраний главою уряду індійського штату Біхар наприкінці 2005 року, й обіймає цю посаду донині з невеликою перервою у 2014 році.

Колись Черчіль казав, що Індія — це не політичне, а географічне поняття, на кшталт Європи. Протягом тисячоліть своєї історії Індія була конгломератом великої кількості монархій, які різнилися релігійно, етнічно, мовно, культурно, навіть расово. Зараз централізована держава вже більш-менш поєднала політично ці різні народи, але й досі штати в Індії мають значну автономність. Тому економічна і соціальна політика значно відрізняється в різних штатах, їхні уряди мають можливість формувати її самостійно.

Нітіш Кумар очолює уряд Біхару. Попри те, що це один із найбільших штатів Індії (його населення становить 100 мільйонів осіб, майже 90% яких живуть у сільській місцевості), він водночас один із найбідніших — рівень життя тут нижчий за середній по Індії. 2004 року журнал The Economist писав: «Біхар став символом усього найгіршого в Індії, з повсюдною та неминучою бідністю, корумпованими політиками, які не відділені від мафії і яку вони захищають, кастового суспільного устрою, який зберіг найгіршу феодальну жорстокість».

Декілька фактів про рівень життя в Біхарі на початку ХХІ сторіччя: тільки 16% населення було підключено до електромереж, 43% сіл Біхару не мали доріг, менше ніж 10% населення користувалося банківськими послугами, а Інтернетом — лише 1%. Навіть такий факт (у світлі дискусії на ПіМ про стан туалетів): 80% населення Біхару не мало туалетів узагалі, люди в буквальному сенсі ходили «до вітру» під кущі; наявна ж програма забезпечення туалетами розрахована до кінця 2019 року і перебуває під загрозою зриву. Найгіршим було те, що Біхар не мав шансів на розвиток, народне господарство було в повному застої навіть у середині 2000-х років, коли всі бідні економіки світу зростали майже на 10% щорічно: 2005 року піднесення там становило тільки 2,6%. Усе було настільки погано, що в Індії навіть був поширений такий політичний анекдот: «Ми згодні віддати пакистанцям Кашмір, якщо вони заберуть Біхар у придачу».

2015 року ВВП у штаті збільшився на 17,1%, а середній темп зростання ВВП на душу населення із 2005-го по 2015-й становив понад 12% на рік. Біхар став найбільш динамічним штатом Індії. Цей разючий прорив був здійснений завдяки одній людині — главі біхарського уряду Нітішу Кумару.

Я намагався знайти хоч якусь інформацію про виняткові якості Кумара, і, чесно кажучи, не знайшов нічого такого. Про нього пишуть, що не курить і не п’є, що він чесна, скромна і порядна людина.

Нітіш Кумар народився 1951 року в сім’ї лікаря аюрведичної медицини, активного учасника боротьби за незалежність Індії. Після закінчення технологічного інституту в Патні (столиця і найбільше місто Біхару) він працював у державній енергетичній компанії. Із 1974-го у віці 23 роки Кумар долучився до політичної діяльності як прихильник руху Джаяпракаша Нараяна, активного опозиціонера відносно уряду Індіри Ганді. Політична кар’єра Кумара була доволі успішна, 1985 року він був обраний до парламенту Біхару, 1989 — став генеральним секретарем партії «Джаната дал». Із 1998 по 2004 рік обіймав міністерські пости в уряді Індії, а його діяльність на посаді глави уряду Біхару просто зразково успішна.

У Біхарі не тільки ВВП почав зростати найвищими в Індії темпами, а й усі інші показники розвитку теж пішли вгору. Кількість робочих місць у промисловості збільшувалася у 2006–2013 роках на 8,1% щороку (другий показник серед штатів Індії), проти 0,9% річних у попередні 5 років. Електрифікація йде небаченими темпами, до кінця 2018 року в Біхарі не залишиться жодного сільського дому (а там майже 40 тисяч сіл), не підключеного до електромережі. 2012 року рівень дитячої смертності впав на 17% (до показника 2006-го) і став майже таким, як середній по Індії. З 2006 по 2014 роки у штаті різко поліпшився рівень освіти, бо на 32% збільшилася кількість школярів, які відвідують школу до 5-го рівня (в середньому по Індії зростання становило 11%). Цей успіх у підвищенні рівня освіти було досягнуто неймовірно простим і ефективним засобом. Оскільки школу полишали в основному дівчата, то уряд ухвалив рішення дарувати велосипед кожній дівчині, яка цього не зробить. Якщо 2001 року тільки 33% жінок у Біхарі були письменними, то 2011-го їх було вже 53%.

Більшість інших досягнень були обумовлені такими ж простими та ефективними засобами. Зважаючи на те, що жінки значно уважніші до побутових проблем і не зловживають алкоголем, Кумар увів квоту для жінок — 50% у складі сільських органів самоврядування (так звані панчаяті). Це значно поліпшило самоврядування на селі, тому зараз тривають дискусії стосовно того, щоб внести її як необхідну зміну до Конституції Індії, про що заявляв індійський міністр сільського розвитку і панчаяті Беріндер Сінгх. А в самому Біхарі пішли ще далі, запровадивши 2016 року квоту для жінок 50% у судовій системі штату.

Перше, що зробив Кумар після того, як прийшов до влади, — це примусив поліцію боротися зі злочинцями у штаті, який був символом беззаконня. Різко скоротилася кількість не тільки вуличних злочинів, таких як пограбування та розбійні напади, а й шахраїв стали ловити і серед парламентарів та чиновників. У штаті, де практично не було правосуддя, Кумар увів прискорену процедуру судочинства, за якою ці шахраї швидко і масово стали потрапляти до в’язниці, а їхня нерухомість із 2010 року підлягала конфіскації з подальшим перетворенням на освітні заклади. Значно було спрощені всі дозвільні процедури, що звузило простір для корупції. В результаті таких заходів бюджет штату стали використовувати на проекти, які всім помітні та конче необхідні — будівництво доріг і мостів, електрифікацію сіл. Далі взагалі сталося диво: під враженням від таких змін люди почали платити податки, бо гроші з бюджету не розкрадалися, а йшли на загальні потреби.

Серед усього переліченого нема жодної глобальної реформи, просто державний апарат почав більш-менш нормально працювати. Результати стали помітними через два-три роки роботи Кумара на чолі уряду. За характером Нітіш Кумар не прагне до конфронтації, його стиль — кропітка щоденна робота: постійними цілеспрямованими кроками до значних змін. Він — протилежність до конфронтаційних за характером реформаторів типу Пак Чон Хі або Саакашвілі. Про нього навіть кажуть, що його стиль роботи — це стиль кабінетного чиновника, а не політика.

Нітіша Кумара часто порівнюють із Лалу Ядавом, який очолював уряд Біхару 7 років поспіль (до 1997 року) від тієї ж партії «Джаната дал», що й Нітіш (із 1997 року Лалу Ядав очолює нову партію, що відокремилась від «Джаната дал» і має назву «Раштрія джаната дал»). Багато років Кумар перебував у партії в тіні її лідера — Ядава, який був знаковою постаттю для Біхару, бо з його приходом до влади було покінчено з пануванням вищих каст у політичному житті штату. 2014 року біхарський журналіст Санкаршан Тхакур видав біографічну книжку про Нітіша Кумара, у якій наводить слова одного з високопосадовців, що працював в обох урядах — із Ядавом і з Кумаром на чолі: «Це та ж сама база і матеріал, із яким він має справу, — та ж політика, ті ж політичні діячі, загалом ті ж державні службовці. Контраст полягає в підході та намірі. Той, хто схожий на Лалу, може легко спотворити завтра, що побудував Нітіш». Тхакур робить висновок: «Різниця між цими двома — це фактично лише відстань між їхніми особистостями, і нічого більшого… Лалу був щасливий просто стоячи за трибуною на сцені, а Нітіш поринув у повсякденну роботу. Немає кращої ілюстрації до цього, ніж високі показники річного приросту Біхару впродовж років урядування Нітіша».

Одна й та сама політична партія («Джаната дал» — партія соціал-демократичного штибу), до складу якої входять одні й ті ж самі члени, досягає протилежних політичних і економічних результатів із різними політичними лідерами: злочинність і корупція зникають, починається економічний і соціальний розвиток. Мені не відомо, чому Кумар так змінив політику своєї партії та своїх попередників на посту глави уряду. Читав таку, приміром, суто індійську версію в одного з тамтешніх авторів, що причиною була належність Кумара до малочисельної касти, яка налічує приблизно 3% населення Біхару: щоб знайти підтримку найширших верств у всіх кастах, Кумар не мав іншого вибору, як розпочати політику соціально-економічного розвитку. Не можу оцінити, наскільки це достовірна інформація. Можливо, просто Кумар вважає своєю місією національний розвиток. Загалом же витоки його політики не дуже важливі, значно важливіші її зміст і результати.

Зрозуміло, що таку середньовічну відсталість, як у Біхарі, не подолати ні за 10, ні за 20 років. Потрібно 2–3 покоління постійного розвитку, а чи збережеться темп розвитку після Нітіша Кумара — не відомо. Наприклад, стан медицини у штаті все ще страхітливий: у більшості районів у державних лікарнях є два-чотири лікаря на 100 тисяч населення, а, згідно з рекомендацією ВОЗ, має бути один лікар на тисячу осіб. Тож аби подолати таке відставання, потрібні роки й роки.

До чого вся ця історія про Нітіші Кумара, «Джаната дал» і Біхар нам тут, в Україні? Де той Біхар, а де ми?

По-перше, приклад Нітіша Кумара ілюструє те, що, сподіваюся, зрозуміло вже кожному притомному жителю України: необхідна умова для національного розвитку — не міністри-іноземці, не НАБУ-НАЗК, не «144 реформи Порошенка», а бажання і наполегливість політичного лідера. Якщо таке бажання є, то навіть такий відстійник, як Біхар, можна зрушити з місця. Якщо ж політичний лідер більше переймається власним бізнесом і збагаченням купки наближених до нього, то жодні «реформи» не допоможуть країні. Кумар — просто один зі зразків «анти-Порошенка».

По-друге, приклад Нітіша Кумара спростовує наше стереотипне уявлення про сильного політичного лідера, який може здолати олігархів і корупцію, навести лад та забезпечити зростання економіки, як про когось «у шкірянці і з маузером», тобто радше диктатора. «Сильну руку» в образі звичайного чиновника ми не готові сприйняти. Хоча світова історія ХХ сторіччя свідчить, що прорив країни з бідності в більшості випадків започатковували саме автократи, це не неодмінна умова.

По-третє, приклад Нітіша Кумара показує: популярне нині твердження, що для національного розвитку треба міняти інститути, а не персони, не є універсальним рецептом. Кумар прийшов до влади і започаткував розвиток найубогішого штату в Індії без будь-яких інституційних змін. Помінялась тільки особа політичного керівника. Зрозуміло, що без інституційного оформлення зміни в Біхарі не стануть незворотними, але саме роль особистості в нашому випадку вирішальна, аби започаткувати процес пертурбацій.