Наркополітика: бачимо й говоримо, як Путін?

Наркополітика: бачимо й говоримо, як Путін?

Державна політика щодо наркотиків — чи не єдина сфера, де українська журналістика досі перебуває в заручниках ідеологем Російської Федерації. А тому країна-агресор не залишатиме спроб нав’язувати свій медійний дискурс, гальмуючи українські реформи і вносячи розкол в українське суспільство. А українські медіа далеко не одразу зрозуміють, що ретранслюють штампи ворожої пропаганди. Не вірите? Але так уже сталося із Грузією.

24 грудня 2016 року українські новинні ресурси вийшли із заголовками штибу «Грузія легалізувала марихуану». Видання навіть першого ешелону беззастережно інформували читачів, що у Грузії «дозволили вільно мати до 70 грамів канабісу», для чого «скасовано статтю Кримінального кодексу», що стосується зберігання чи споживання канабісу. Українські ЗМІ поширювали фейк.

Що насправді відбулося? У грудні 2016 року Конституційний суд Грузії ухвалив рішення про те, що вживання наркотиків не може каратися ув’язненням. Так, у Кримінальному кодексі Грузії (на відміну від цивілізованих країн світу й України в тому числі) існувала стаття за вживання наркотиків і передбачала позбавлення волі до одного року за... наявність слідів заборонених речовин у крові, що слугувало доказом їх «вживання».

Конституційний суд нарешті погодився з аргументами омбудсмена, що «покарання, передбачене в таких випадках, є надмірним і принижує гідність людини». Покарання визнано надмірним, але кримінальну статтю ніхто не скасовував і кримінальна відповідальність нікуди не ділася, в ній залишилися як покарання і штраф, так і громадські роботи тривалістю від 120 до 180 днів.

Декриміналізація — це «легалізація»?

Цю новину в контексті «легалізації» передрукували практично всі українські сайти, ні на мить не задумавшись про те, що тиражують неправдиву інформацію. А джерелом більшості кириличних текстів зі спотвореним змістом новини стали медіа РФ. Крім України, жертвами дезінформації стали всі країни, де редактори звикли не перевіряти джерел інформації, яку подають «РИА “Новости”» чи російський «Інтерфакс». Найменше постраждала Грузія, де населенню доступні першоджерела грузинською мовою. Хоча підміна понять, інспірована в кириличному медіа-дискурсі, мала вплив на перебіг внутрішньої дискусії щодо адекватності й ефективності антинаркотичного законодавства. Дискусія змінила русло, бо відверта маніпуляція російських ЗМІ вже подавалась як одна з «точок зору» й використовувалося місцевими політиками у своїх інтересах.

Тим паче фокус із «легалізацією марихуани у Грузії» російські медіа змогли повторити ще двічі. Один раз улітку 2017 року, коли Конституційний суд там визнав надмірним застосування покарання від 6 до 12 років позбавлення волі за незаконне вирощування без мети збуту 250 грамів канабісу, й надалі це діяння, ймовірно, буде декриміналізоване, тобто виведене в рамки адміністративного кодексу. Але в інформаційних повідомленнях російських ЗМІ це формулювалося, як «дозволили вирощувати коноплю» (НТВ). Українцям спотворений зміст слово в слово того ж дня донесли наші ЗМІ, зокрема «ТСН» і «Сніданок з “1+1”».

А в листопаді 2017 року неконституційною у Грузії було визнано і кримінальну статтю «за вживання». Це означає, що реформа антинаркотичного законодавства, над якою працює грузинський парламент, включатиме декриміналізацію цієї статті. Але це не зробить вживання «дозволеним», а марихуану — «легальною». Однак саме це стверджували кириличні заголовки, і серед них українські: «В Грузии полностью легализировали марихуану». Основними «шлюзами» російської маніпуляції в Україні виступили «Страна.UA», «Вєсті» і газета «Сегодня».

І даремно міністр охорони здоров’я Грузії пояснює BBC, що «вживання марихуани залишиться нелегальним», «що марихуану відберуть, а відповідний штраф усе одно випишуть у всіх випадках». Семантичні термінологісні віруси «легалізувати» й «дозволити», що поселилися в масовій свідомості, певний час гальмуватимуть спроби грузинського уряду вилікувати своє неефективне законодавство.

Аби зрозуміти, що не так із нашими ЗМІ, варто спершу розібратися, що не так із нашими «старшими братами», чиї новини на «общєпонятном» нам досі зручніше передруковувати без перевірки першоджерел. Коли термін «легалізація» для журналіста раптом стає синонімом «декриміналізації», це не темники, це значно гірше. Те, що в росіян стосовно наркополітики вироблено абсолютно іншу понятійну систему, є наслідком системної політики Кремля. Політики інформаційної та ідеологічної.

Будь-яка лібералізація — «легалізація»?

Річ у тім, що у світі існує дві основні доктрини боротьби з незаконним обігом наркотиків. Безумовно, всі країни погоджуються, що на боротьбу з незаконним обігом наркотиків потрібно консолідувати всі зусилля. Для цього існують спеціальні конвенції ООН та міжнародні зобов’язання країн-учасниць.

Але одні країни воліють боротися з незаконними наркотиками осмислено й ефективно, не порушуючи при цьому прав людини. У таких країнах пріоритетом боротьби визначають незаконний збут наркотиків, поліція не розпорошує зусиль на дрібні правопорушення, а звичайні споживачі відбуваються порівняно незначними покараннями. Як правило, це штраф і державний облік. А основні зусилля кинуто на боротьбу з організованою злочинністю. «Побореш пропозицію — побореш наркоринок» є гаслом цієї доктрини.

Доктрина Російській Федерації, навпаки, полягає у приборканні попиту, коли за мінімальні кількості передбачено жорстоке покарання; саме такими «правопорушниками» забиті місця позбавлення волі. Доктрину «нульової толерантності» сповідують кілька країн в Азії, Російська Федерація та її сателіти. Зокрема Білорусь. «Якщо посадити всіх споживачів — нікому буде купувати», — так узагальнено виглядає ця логіка. І це не жарт. Більше того, ще кілька років тому це було однією з геополітичних ставок Путіна — стояти пліч-о-пліч із США на передовій Світової боротьби з наркотиками (або в оригіналі War on drugs). Стояти міцно, поки деякі країни «дозволяють» собі давати слабину й лібералізують антинаркотичне законодавство. Але згодом навіть у США почав мінятися порядок денний — і Росія залишилася наодинці. Її нафталінову риторику часів Ніксона поступово переставали сприймати як розумну і тверезу. І залишились у Кремлі сподівання хіба що на країни, де Росія ще мала вплив. Інформаційний.

Коли Глобальна комісія з питань наркополітики у 2011 році опублікувала доповідь про результати війни з наркотиками й закликала уряди переглянути національні антинаркотичні стратегії з огляду на згубність репресивних методів для громадського здоров’я, то для кириличного інформаційного простору було включено інформаційний фільтр. У російських ЗМІ це звучало не інакше як «ООН предложила легализовать все наркотики». А українські ЗМІ це бездумно тиражували, хоча оригінал доповіді було опубліковано в тому числі російською мовою й текст був доступний кожному редактору. Це не було проблемою «стандартів», адже і фабулу новини, і фрагментарний фактаж ці тексти так-сяк передавали. Але справа у ключових термінах, які було підмінено, та в маніпулятивній ідеологемі від Кремля, яка некритично транслювалася на всіх «кириличних» територіях, у тому числі в Україні. Адже суть у термінах і їхніх значеннях. Як і в тому, хто є джерелом риторики, яку ти транслюєш, і хто перекладає новини, які ти читаєш.

Новина про «призывы ООН к частичной или полной декриминализации» варіювалася в «частичную или полную легализацию», і в не заглибленого в тонкощі читача складалося враження, що «декриміналізація» й «легалізація» — це одне й те саме. На тотожності цих термінів постійно наголошують офіційні експерти РФ із наркополітики, а коли це відбивається в риториці самого Путіна, жодних сумнівів для російських ЗМІ бути не може: саме так і треба подавати інформацію про світові тенденції в наркополітиці. Будь-яка «спроба лібералізації» — це «легалізація» або «крок до легалізації».

Парадокс також полягає в тому, що керівництво РФ насправді чудово розуміє, що таке декриміналізація й навіщо вона потрібна. Поріг кримінальної відповідальності за незаконне вирощування канабісу в Росії існує і встановлено його на межі 20 кущів конопель (в Україні цей поріг удвічі менший). Нижче — адміністративна відповідальність, штраф. Кримінальна стаття передбачена й за незаконне зберігання понад 6 грамів канабісу. Але ви ніде не прочитаєте, що в Росії «дозволено» вирощувати до 20 кущів коноплі або «допустимо» носити із собою до 6 грамів марихуани. Не почуєте, що РФ «легалізувала» вживання наркотиків, бо за вживання там немає кримінальної відповідальності, як було досі у Грузії. А є лише адміністративна.

Але ж у випадку Грузії скасування кримінальної відповідальності — це «легалізація», пам’ятаємо? Адже, відповідно до лекала пропаганди, адміністративна відповідальність — це «дозволити безкарно вживати». Звісно, якщо йдеться не про Росію, а про Україну, наприклад.

Права людини чи вірність Росії?

Адекватність правозастосування щодо діянь, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, дискутується в Україні приблизно з 2012 року. За цей час у нас почалася війна з Російською Федерацією, а ще Україна вперше за свою історію утвердила стратегію державної політики щодо наркотиків та реалізує її. Зокрема, в Міністерстві охорони здоров'я підготували проект змін до наказу, що регулює правозастосування при переслідуванні незаконного обігу наркотиків.

Міністерство винесло цей проект на громадське обговорення, і про це написали ЗМІ, використовуючи фактаж із пояснювальної записки.

Але також через сайт «Страна.UA» було вкинуто і фейкову новину, що свідомо спотворює зміст реформи, яка планується. «Минздрав предлагает повысить допустимую норму хранения наркотиков», «которые могут находиться в законном обращении».

Наказ № 188 МОЗ не визначає жодних «допустимих норм», він лише встановлює розміри наркотичних засобів (невеликі, великі й особливо великі), які перебувають у незаконному обігу й незаконні дії з якими переслідуються відповідно до чинного законодавства. Зберігання без мети збуту невеликих кількостей заборонених речовин переслідується за ст. 44 КУпАП, а зберігання більших кількостей — за ст. 309 ККУ.

Державна стратегія із цього приводу каже наступне: «З метою збалансування в нормативно-правових актах положень про розміри наркотиків і науково обґрунтованих підходів до проблем їх вживання та збуту слід розробити нові стандарти встановлення малих, великих, особливо великих розмірів наркотиків у напрямі підвищення їх порогової кількості».

Збільшення порогової кількості не робить діяння «безкарним» чи «легальним», воно лише робить правозастосування адекватним та об’єктивно обґрунтованим. Звісно, через призму російської пропаганди це буде «легалізацією наркотиків», причому всіх, без винятку.

І те, що пробний фейк досі не спричинив критичної маси передруків, зовсім не означає, що аналогічна до грузинської інформаційна атака не загрожує Україні. Це означає лише, що для важкої артилерії ще не настав час, а для розкачки потрібно трохи часу й більше зусиль і дійових осіб. Одна справа — коли фейк публікує один сайт, інша — коли інформаційний привід намагається створити цілий екс-міністр охорони здоров’я України народний депутат України Олег Мусій. Партитура та сама: «легалізувати», «безкарно можна носити», «дозволити мати при собі».

Розбираючись у мотивах такої щонайменше дивної риторики, було би важко прийняти як версію, що Олег Мусій не розуміє реального змісту наказу МОЗ. Адже реалізація державної стратегії щодо наркотиків — компетенція відомства, яким Мусій свого часу керував. Але, схоже, критичність до міністра спонукає її опонентів удаватися навіть до пропагандистських маніпуляцій.