Корупційна параноя

Корупційна параноя

Примітка редакції. Ми не переконані, що Corruption Perception Index коректно вживати для зіставлення економічних ситуацій у різних країнах. Адже він вимірює не рівень корупції, а її суспільне сприйняття, що є радше сукупно-суб'єктивною, ніж об'єктивною, характеристикою. Простіше кажучи, рівень суспільного переконання в корумпованості (чи, навпаки, «чистоті») країни не обов’язково тотожний реальному стану справ. Утім, залишаємо автору свободу у виборі методології.

Мити руки перед їжею — це нормальна гігієнічна процедура. Однак коли людина миє руки 10 годин на добу, то це вже не гігієнічна процедура, а параноя. Щось подібне зараз відбувається у нас із боротьбою з корупцією: корупція — це, безумовно, зло, яке треба подолати, але коли корупцією пояснюються геть усі негаразди суспільного й економічного життя України, то це вже певна параноя. Чому народ бідний, пенсії та зарплати малі? Через корупцію. Чому нема інвестицій у технологічний розвиток? Через корупцію. Чому медицина і наука погано фінансуються? Через корупцію. Чому сніг до квітня лежить і не тане? Мабуть, теж через корупцію.

Економіка формується і функціонує під впливом багатьох факторів, корупція — один із них. Це суттєвий фактор, але точно не єдиний. Є ще й інші, тому навіть за високого рівня корупції, приблизно такого, як зараз в Україні, інвестиційний процес, зростання і розвиток можуть існувати.

Давайте подивимося на найбільш відомий індекс корумпованості — Corruption Perception Index, який щороку публікує Transparency International. Його максимально можлива величина дорівнює 100 балам, що означає абсолютну відсутність корупції. За останні роки найбільше балів набирала Нова Зеландія (91 бал). Відповідно, абсолютна корумпованість має оцінку 0, за останні роки до неї найбільше наблизилася така країна, як Сомалі (8 балів). Таким чином, середній рівень корумпованості відповідає оцінці майже 50 балів, яку мають багато країн (наприклад, Італія, Словаччина, Намібія, Хорватія, Саудівська Аравія тощо). У зоні нижче ніж 40 балів перебувають приблизно 90–100 країн, які можна кваліфікувати як «сильно корумповані». За останні роки оцінка України — стабільно в діапазоні 25–30 балів, тобто середній рівень у групі сильно корумпованих країн.

Як типова корумпована держава, Україна економічно не розвивається, рівень життя низький (найгірший у Європі, за винятком Молдови), у ній стабільні економічна еміграція та депопуляція. Проте резонно задати питання: чи всі корумповані країни в такому стані, як ми? Якщо не всі, то чи винна в усьому корупція?

Візьмемо для порівняння такі корумповані країни, як В’єтнам (стабільно 31 бал за останні 5 років), Казахстан (26–31 бал за останні роки), Індонезія (32–37 балів за останні роки), Мексика (29–34 бали) і Таїланд (35–38 балів). Це дуже різні країни, далекі одна від одної географічно, культурно й історично, їх поєднує тільки високий рівень корумпованості. Усі подальші дані про розвиток цих держав і України я взяв із бази даних Світового банку (сайт за адресою https://data.worldbank.org/).

Найбільш загальним показником розвитку економіки можна вважати ВВП на душу населення, виміряний у постійних цінах (у місцевій валюті або в доларах США). Візьмемо цей показник за 2016 рік відносно 1990-го в місцевій валюті. Для України цей індекс становить 0,73. Тобто наша корумпована система призвела до падіння економіки за цим показником майже на 30%. Водночас такий само корумпований Казахстан має індекс 1,8, Мексика — 1,34, Індонезія — 2,33, Таїланд — 2,36, а В’єтнам узагалі показав зростання в 4 рази.

Можу передбачити, що дехто скаже, мовляв, ВВП — то неадекватний показник для вимірювання рівня життя. Добре, давайте візьмемо інший показник — очікувану тривалість життя для чоловіків. Для України цей показник із 1990 по 2015 рік практично не змінився і перебував на рівні приблизно 66 років: був 65,6 років — став 66,37. Тоді як у Казахстані тривалість життя чоловіків зросла майже на 4 роки, в Таїланді — на понад 4 роки, в Індонезії і В’єтнамі — більше ніж на 5, а в Мексиці — на понад 6,5 років. Зараз в усіх цих країнах тривалість життя чоловіків більша, ніж в Україні: від 67 років в Індонезії до 74,5 років у Мексиці.

Візьмемо ще один показник — витрати на охорону здоров’я на душу населення. Цей показник у базі даних Світового банку наведений у постійних доларових цінах 2011 року за паритетом купівельної спроможності, що робить можливим міжнародні порівняння. В базі є дані про Україну з 1995 по 2014 рік. За цей період витрати на медицину в нас зросли в 2,2 раза (якщо зважити, що 2014-й був роком початку російської агресії проти України, і взяти показник попереднього року, то зростання буде трохи більшим — у 2,5 раза). Водночас у зіставних корумпованих країнах теж відбувалося підвищення цього показника, тільки значно більше, ніж в Україні (за винятком Таїланду, де воно було таким самим): від трикратного зростання в Мексиці до п’ятикратного у В’єтнамі. При цьому рівень витрат на медицину в цих країнах досить різний: у Таїланді він приблизно, як у нас — майже 600 доларів на особу, у Казахстані та Мексиці — майже вдвічі більший, в Індонезії та В’єтнамі — значно нижчий від нашого.

Ми можемо брати й інші показники економічного та соціального розвитку, але результат буде такий самий: корумповані країни можуть зростати і розвиватися. Можливо, вони це робили би краще без корупції, але сама по собі корупція не є чинником неодмінного занепаду. Соціально-економічні системи, по суті, багатофакторні, і якщо жоден із факторів не має катастрофічного впливу на життя системи і не руйнує її, то велика кількість факторів можуть діяти одночасно і в різних напрямах. Однак у будь-якому разі — корумпована у вас держава чи ні — для зростання та розвитку вам потрібно не проїдати ваш ВВП, а заощаджувати певну його частину, щоб надалі інвестувати її в розвиток економіки. Досвід багатьох країн світу свідчить, що рівень заощаджень упродовж тривалого часу (хоча б протягом 20 років) має становити не менше ніж 25%, а ліпше — 30% від ВВП. Економічна трагедія Африки, наприклад, бере витоки з того, що там рівень заощаджень утричі нижчий.

Так ось, за період із 1996 по 2016 рік середній рівень заощаджень в Україні становив 19,5%. Тільки 5 років (2001–2005) рівень заощаджень був більшим за 25%, і тільки один раз за два десятки років він перевищив 30% (2004 року). Поглянемо на відповідні середні показники інших корумпованих країн:

• В’єтнам — 31%;
• Таїланд — 29%;
• Казахстан — 24%;
• Індонезія — 23%;
• Мексика — 22%.

Якщо повернутися до показника динаміки ВВП, то саме В’єтнам має найвищий рівень зростання — в 4 рази; на другому місці Таїланд — в 2,36 раза, що цілком відповідає їхньому лідируючому становищу за рівнем заощаджень. Зрозуміло, що не всі заощадження йдуть на інвестування в капітал, але саме вони — основне джерело інвестування економіки. Чи заважає корупція ощадливості? Чи збільшиться рівень заощаджень, якщо завтра на заміну корумпованим політикам прийдуть доброчесні? Заощадження та їх використання як інвестицій залежать від способу життя і стану фінансової системи. Навіть за низьких доходів, значно нижчих від українських, і за такого ж рівня корупції може бути високий рівень заощаджень та інвестицій, що ми бачимо на прикладі В’єтнаму.

Інше джерело для зростання — це надходження інвестицій із-за меж країни, тобто за рахунок заощаджень інших націй. (Поки що абстрагуємося від випадку інвестицій із-за кордону раніше виведеного капіталу.) Це джерело завжди менше, ніж внутрішні заощадження, але в багатьох випадках додатковою перевагою зовнішніх інвестицій є технологічні інновації, які можуть їх супроводжувати. За той самий період (1996–2016) середній рівень прямих іноземних інвестицій в Україну становив 3,4% від ВВП. Відповідний показник у зіставних країнах був такий:

• В’єтнам — 5,8%;
• Таїланд — 3,1%;
• Казахстан — 8,1%;
• Індонезія — 1,1%;
• Мексика — 2,7%.

Тобто сказати, що наша шалена корупція відвернула від нас іноземних інвесторів, було би перебільшенням: наші показники досить середні, серед порівнюваних країн тільки у двох ліпший показник. І якщо не брати до уваги ці дві країни, то в інших рівень іноземного інвестування був на порядок нижчий від рівня внутрішніх заощаджень. Із точки зору рівня корупції, Казахстан — найбільш подібна до нас країна, але це не заважало йому залучати в 2,4 раза більше інвестицій (відносно ВВП). Тобто не рівень корумпованості — вирішальний фактор для інвестора, а рівень захисту капіталу: якщо навіть корумпована держава створює нормальні умови для інвестора, передусім забезпечує захист інвестицій, то притік капіталу гарантований.

Таким чином, наші приклади показують, що для заощаджень й інвестицій корупція не є нездоланною перепоною, в корумпованій країні можуть бути забезпечені внутрішні та зовнішні джерела для економічного зростання. Якщо такі джерела є, то наступне завдання — забезпечити макроекономічну стабільність, необхідну для інвестування, насамперед — помірний рівень інфляції. Чи заважає корупція забезпеченню макроекономічної стабільності? Чи є вона чинником інфляційних процесів?

Щоб не наражатися на звинувачення в маніпуляціях, не будемо враховувати нашу фінансову історію першої половини 1990-х років, коли інфляція вимірювалася сотнями і навіть тисячами відсотків (1993 року, наприклад, рівень був 4700%). Візьмемо більш-менш притомну історію 1996–2016 років. За цей період середній рівень інфляції споживчих цін становить 16,8%. Про що це свідчить? 4700% інфляції — це вирок у повній некомпетентності, навіть тупості влади. Однак 16,8% теж не свідчать про фаховість.

Подивимося на середні показники інфляції за період 1996–2016 років у зіставних корумпованих країнах:

• В’єтнам — 6,6%;
• Таїланд — 2,7%;
• Казахстан — 10,4%;
• Індонезія — 10,2%;
• Мексика — 7,8%.

Навіть і близько до інфляції в 16% жодна із цих країн не наближається, їхні уряди достатньо компетентні, щоб цьому запобігти.

Йдемо далі. Якщо у вас є внутрішні та зовнішні джерела інвестицій, якщо маєте притомний уряд, здатний забезпечити макроекономічну стабільність, вам для зростання і розвитку треба провести реструктуризацію виробництва й експорту, відходити від сировинної структури до товарів із високою доданою вартістю, до технологічно складних продуктів. Чи заважає корупція запровадити таку політику? З точки зору параноїдального сприймання корупції, можна таке стверджувати на прикладі України, посилаючись на те, що питома вага високо технологічної продукції в експорті з 1996 по 2015 рік майже не зросла (була 4% — стала 7%). Але приклади інших країн абсолютно цьому суперечать.

1997 року частка високотехнологічної продукції в експорті В’єтнаму дорівнювала 0,1%, а 2015 року збільшилася до 27%, тобто бачимо зростання у понад 200 разів. У Таїланді, який став на шлях реструктуризації на пару десятиріч раніше, з 1990 року й донині частка такого експорту стабільно тримається на рівні 20–30%. Навіть Казахстан, який успадкував від СРСР таку саму, як у нас, технічно убогу промисловість, і який до 2002 року мав таку, яку і ми, частку експорту технологічної продукції на рівні 4–7%, останні 15 років провадить структурні зміни. У результаті з 2006 року частка технологічної продукції в казахському експорті стабільно тримається між 20% та 40%, а ми все ще традиційно вважаємо Казахстан чисто сировинною країною.

Усі ці приклади демонструють, що кваліфікований уряд навіть у корумпованій країні може забезпечити умови для зростання: макроекономічну стабільність, структурні зміни, захист інвестицій. З огляду на наше урядування, спадає на думку сентенція мультяшного кота Матроскіна: «Средства у нас есть. У нас ума не хватает». Так що не треба пояснювати якоюсь корупцією явища, які просто пояснюються невіглаством, поганою освітою, навіть простою дурістю керівників держави. Тільки один зразок на останок: 26 вересня 2008 року, коли світова криза вже накрила чимало держав і ось-ось мала поглинути Україну, глава уряду Юлія Тимошенко заявила: «Я можу твердо сказати, що світова фінансова криза на Україну не розповсюдиться». Наступного 2009 року ВВП України рухнув на 14,8% за середнього світового скорочення 1,7%. Таких зразків «професіоналізму» наших урядовців — хоч греблю гати. Так що не корупцією єдиною…