Вранці гроші – ввечері стільці: як і за що турецький екзарх наведе порядок на нашій землі

На тлі очікування Томоса про автокефалію української церкви з’являлися вброси про те, нібито Петро Порошенко "зажав" 15 – 25 млн.

доларів, буцімто зібраних олігархами для хабара Константинопольському патріарху.

Звісно, ці фейки навряд чи мають щось спільне з дійсністю.

І зовсім не через те, що наші олігархи не стали б "скидатися" на патріотичний церковний проект.

Вони цілком могли б розщедритися – тим більше, на проект, що ним опікується безпосередньо президент.

Наприклад, в обмін на деякі преференції від держави.

Про це пише "Знай".

Насправді все більш прозоро.

Жодних валіз із грошима Його Всесятості Варфоломію не потрібно.

Все, що вимагали від України делегати Вселенського патріархату, які прибули на святкування 1030-річчя Хрещення Русі, – це реституція 12 об’єктів нерухомості та будівля для розміщення екзарха, - пише "Власти.

Пояснюються такі вимоги просто: якщо Константинополь дезавуює томос про передачу Київської митрополії Московському патріархату, Вселенський патріархат мусить вимагати і повернення нерухомості, що знаходилася у власності митрополії до 1686 року.

Якщо у резиденції патріарха Варфоломія не зроблять цього – відміна перепідпорядкування української церкви буде якась кволенька, несерйозна.

А так усім все стане зрозуміло: Матір-Церква повернулася.

І звичайно, для розміщення представництва Вселенського патріархату необхідна будівля.

І не абияка.

Комплекс будівель Києво-Печерської лаври, наприклад, що значиться одним з перших для повернення державою у власність Константинопольській церкві, не підійде – старезне там усе.

Ще відновлювати та відновлювати.

А покращення для більшого комфорту – проблематичні: як-ніяк пам’ятка архітектури, історичний спадок.

Неможна списувати із рахунків і неоднозначне відношення суспільства до того, що відбувається: адже серед 250 тисяч українців, що прийшли на Хресну Ходу Московського патріархату, можуть знайтися й гарячі голови…Отже будівлю краще мати достатньо закриту та усамітнену.

Не прохідний двір, де без кінця сновигали б немиті богомольці, бідно вдягнені місцеві бабусі та російські шпигуни, що безкарно дісталися аж до храму при Верховній Раді.

З усіх цих причин єпископ, що його відправлять до нас, мусить обрати місце свого перебування сам.

Для появи нових умов з боку Фанару (таку назву має резиденція Вселенського Патріарху за назвою історичного району Стамбулу, у якому вона знаходиться) є й інша причина.

Більше психологічна.

Полягає вона у ставленні до українців, як до дикунів, що незаслужено отримали скарби візантійської духовності та культури, нездатні домовлятися між собою, і повинні буди лише свого роду "придатком", вічно розплачуватися перед греками за прийняття "їхньої" православної віри.

Старовинні українські ікони, шедеври архітектури міжнародного значення - усе це Константинополь отримає не від якихось наших багатіїв-меценатів, а безпосередньо від держави, у чиїй власності знаходиться більшість церковних об’єктів ХVII сторіччя.

У підсумку – за рахунок нас, наших дітей та онуків.

Проте можемо казати, що надбання української нації не будуть у використанні Московського патріархату, "агентів ФСБ у рясах", і наша церква не буде "залежна від Кремля".

Єдине добре – українська автокефалія не відміняється.

Перерозподілу храмів та боротьби за посаду першоієрарху, що лякали Вселенський патріархат та інші помісні церкви, не буде.

Як читачі, певно, вже зрозуміли, в Україну буде направлений представник Константинополя – екзарх.

Він почне планомірну та довготривалу роботу з приведення у порядок канонічного статусу духовенства: за необхідності буде перехрещувати та перевисвячувати священників та єпископат.

Відбуватися це буде в індивідуальному порядку.

Враховуючи, що в УАПЦ та УПЦ КП більше чотирьох тисяч священнослужителів, а у екзарха буде й багато інших справ, процес цей затягнеться на довгі роки.

Принаймні, від недостойних та недобросовісних священнослужителів ми, нарешті, позбавимося.

Назва "Вселенський патріархат" зобов’язує берегти репутацію.

Ніхто більше не залізатиме у парафіяльну скарбницю, не вестиме бізнес під церковною вивіскою і розгульне життя с місцевими авторитетами, не пиячитиме.

Також візьмуть гору канони, що забороняють одружений єпископат.

Можливо, що з приходом Константинопольських порядків українки також перестануть ховати у храмі своє волосся під вбогими хустками.

І от, через років, десять, скажімо, до 1040-річчя Хрещення Русі, Вселенський патріарх Ім’ярек скличе Всеправославний собор, на якому усі помісні церкви приймуть у свої обійми нашу нову церкву, визнають її рівною до себе і підпишуть томос про автокефалію.

Втім, до цього ще треба дожити.

А як усе відбуватиметься – це, за словами Клімкіна, справа кожного з нас.

Автор матеріалу:.

Ирина Дождева.