Найбільш “пухнастий” монарх для Львова, окупація, якої не було і боротьба зі злочинністю у давнину

Дуже цікавою і навіть квітучою сторінкою історії Львова були часи Речі Посполитої.

Через перебування нас у полоні радянських та національних міфів, а також через хронічне незнання (нерозуміння) минулого ми вважаємо цей період одним з найгірших у історії України.

На практиці не все було аж так погано і навіть навпаки, а Львів – найбільше тому підтвердження.

Можна навіть сказати, що епоха пізнього середньовіччя та раннього модерну – один з найкращих періодів міста: жителі дихали “вільним” повітрям, місто “почувалось” самостійним і активно будувалось у кращих та передових трендах того часу.

Між усім іншим, на дуже хорошому рівні були відносини Львова з правителями.

У нашому місті королі жили, поживали і навіть помирали.

Їх любили не менше за легендарного цісаря, а вони дбали про своє місто.

Чи не найкраще у Львова складалися відносини із одним з найбільш цікавих, але і таємничих польських монахів – Владиславом ІІІ Варненчиком.

Чому так – дивимося нижче.

Владислав ІІІ.

Владислав ІІІ Варненчик (1424 – 1444 рр.) зумів протриматися на цьому світі усього лише 20 років.

Подальшу долю монарха простежити важко, оскільки після битви під Варною (1444р.) голова і тіло короля мали дві цілком відмінні історії.

Тим не менше, за короткий час правління Владислав ІІІ встиг зробити достатньо багато.

Як наслідок, можна спокійно віднайти кілька паралелей між ним і безжальним завойовником, учнем філософа Аристотеля, Александром Македонським (при цьому, окремі паралелі є дуже нетрадиційними і пікантними).

Разом з тим, у титулатурі молодого правителя значились такі могутні та владні означення, як “король Польщі”, “король Угорщини” і навіть “володар” та “спадкоємець Русі”, або ж королівства Руського, що, безперечно, штовхало його до дії.

Битва під Варною.

Фото з Владислав ІІІ.

org Як і будь-який інший монарх, Владислав ІІІ не був безголовим ідіотом і з власного населення не знущався, як ми це собі інколи уявляємо, начитавшись надмір спрощених і бездумно поданих концептів підручників.

А навіть навпаки – про території, які йому належали, король дбав і всіляко ними опікувався.

Владислав ІІІ прекрасно розумів, що духовенство придумало для нього, як і для будь-якого іншого монарха того часу, казочку про божого помазаника і представника Бога на землі.

Це давало йому гіпотетичне право, аби нічого не робити та спочивати на лаврах, але він був хорошим правителем (або ж мав глибокодумних порадників) і непоганим менеджером – особливо для Львова.

Владислав ІІ Ягайло і Софія.

Саме за правління Владислава ІІІ (мамою була руська княжна Софія Гольшанська, батьком мав би бути Владислав ІІ Ягайло) було проголошено кілька доленосних рішень для розвитку нашого міста.

Характерно, що навіть на рівні фраз із підписаних цим правителем документі, видно з якою повагою і шанобливістю він ставився до жителів міста: “бажаючи піднести добробут Львова та нормалізувати права і звичаї”, “наше місто Львів […] щит і мур від поган”, “щоб шкоди ні жителям, ні купцям міста Львова не надавати”, “бажаючи виявити свою вдячність Львову і львівським громадянам за їх вірність”.

Звичайно, що в цих словах риторики і дотримання положень дипломатичного формуляра значно більше ніж будь-чого іншого, але саме в такий спосіб король “освідчувався” Львову у любові і підтверджував готовність захищати місто і дбати про нього.

Торгівля в давнину.

Фото з http://degdar.

kz/?p=3572Більше практицизму було у наступних речах.

Перебуваючи у місті Буда і готуючись до доленосної війни, у середині липня 1444 року король видав ряд документів, значення яких є величезним для історії Львова.

Закони короля стосувалися механізмів виплати податків, розпорядження міщанами нерухомістю і ін.

Не будемо зупинятися на всіх.

Зосередимось на двох з них, які у майбутньому визначатимуть обличчя Львова і зроблять його таким, яким любителі минулого звикли бачити.

Львів, площа Ринок.

Фото з http://lvivtour.

ua/ua/attractions/4.html16 липня 1444 року король Владислав ІІІ надав Львову право складу східних товарів.

Ми дуже гордимося Львовом як потужним торгівельним центром давніх часів, але саме документ Варненчика заклав підвалини цього процесу.

Уявіть собі, який подарунок місту зробив король, якщо після його указу купці були змушені зупинятись у Львові, торгувати два тижні тут і тільки потім їхати далі.

Місто ставало своєрідними економічними “воротами” країни, а його мешканці отримали чудову можливість накопичення капіталу.

Але і на цьому не все.

Король подбав про ще один важливий момент – на випадок, якщо хтось буде ухилятися – “італійські, або будь-які інші, погани і християни”, місту було надано право брати з них штраф.

Останній мали ділити за дуже цікавим принципом – половину для користі міста, а половину “нам”, тобто королівському двору.

Прангер, або стовп ганьби.

Ще цікавіше і не менш важливе розпорядження Владислав ІІІ видав наступного дня – 17 липня.

Бажаючи виявити свою вдячність Львову і львівським громадянам за їх вірність, він видав указ про судову сфери.

Зокрема прописав, що королівські воєводи не можуть втручатися у рішення міського суду (лава).

Разом з тим, король надав Львову право ловити по всій руській землі (тут, очевидно, про Руське воєводство йде мова) злочинців, вбивць та злодіїв, осквернителів могил, розбійників і ін.

Їх могли ловити, в’язати, везти до Львова і там судити та виголошувати вирок.

У випадку необхідності – навіть застосовувати кари, або тортури.

Без такого закону у Львова не могло би бути власного ката.

Між іншим, подібне право Львів отримав навіть раніше за Краків.

Цей указ Владислава ІІІ мав для правого життя Львова таке ж значення, як наведений вище для економічного.

І невже після такого Владислава ІІІ можна звинуватити у окупації, або немудрому правлінні?.

Люблінська унія.

Безперечно, що описане у цьому тексті відбувалося ще до того, як шляхта українських територій уклала відповідні домовленості з Сигізмундом ІІ Августом і в такий спосіб фактично стала співтворцем Речі Посполитої.

Ця держава для них, як і для жителів Львова, мала би бути рідною.

До прикладу, львівські міщани захищали її від Хмельницького.

Парадокс в тому, що і Хмельницький на неї не зазіхав, бо він був підданим короля і проти нього та Речі Посполитої не воював.

Характерно, що саме в часи Владислава ІІІ Варненчика, у тому числі і за його правління, закладались основи описаного вище.

Саме він подібними до описаного тут актами починав те, що Сигізмунд ІІ Август закінчував.

При цьому, більшість “наших” героїв та історичних персонажів до цього утворення ставились досить лояльно.

Може і нам час відкинути романтичне сприйняття історії та також переосмислити спадщину даного періоду?.

Євген ГУЛЮК.

Використані джерела:.

Привілеї міста Львова (XIV – XVIII ст.) / Упор.

– Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.

Грушевського НАН України; Львівський національний університет ім.

Франка, 2001.

– С.

90 – 93, 96 – 104.

Щербак В.

Владислав ІІІ Варненчик // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://resource.