Вулиця Бандери – якою вона стала і якою могла б бути?

У королівському місті Львові уже більше року точаться дискусії про те, як має виглядати вулиця Степана Бандери після реконструкції.

Направду зараз стан як дорожнього покриття, так і хідників на цій вулиці просто жахливий, але чи є сенс перетворювати вулицю, яка є прикладом Львова часів Австро-Угорщини на сучасну магістраль із асфальтовим покриттям? Можливо доцільніше зберегти історичне обличчя вулиці із трамвайними коліям, прокладеними, як і у Відні, біля хідників та чорною базальтовою бруківкою? На ці питання має відповісти уся громада міста після детального аналізу думки експертів та львовознавців.

У цьому матеріалі ми спробуємо проаналізувати, як творилося обличчя сучасної вулиці Бандери: про те, якою вона могла б стати і якою вона стала, а також про людей, які долучилися до формування обличчя цієї вулиці.

Вулиця Льва Сапєги (сучасна С.

Бандери) на листівці, 1916 рік.

Львовознавці Борис та Ігор Мельники вважають, що дорога за трасою сучасної вулиці Степана Бандери виникла іще у середині XVIII століття.

Вона з’єднувала між собою сучасну вулицю Коперника, яка тоді називалася Широкою або Сокільницькою дорогою та вулицю Городоцьку, яка в кінці XVIII століття отримала статус «цісарської дороги» – тобто важливого шосе.

Землі, які розташовувалися біля сучасної вулиці Бандери у XVIII столітті належали Чарторийським, але на початку ХІХ століття їхнє майно було розділено на кілька частин, які дісталися в тому числі і родині Сапіг та Фредрів.

Перша власна назва сучасної вулиці Бандери – Новий світ з’являється на мапах Львова у 1840-х роках.

Однойменну назву носила і вся місцевість обабіч вулиці приблизно до сучасної вулиці Київської, де починався іще один район міста – На Байках.

Навіть у середині ХІХ століття вулиця була звичайною польовою дорогою, довкола якої де не де були садиби передмістян.

а також численні ставки та трясовини.

Костел Марії Магдалини після реконструкції кінця ХІХ ст.

Фото 1910-х років.

Поруч із сучасною вулицею Степана Бандери, у верхній частині сучасної вулиці Дорошенка, знаходився маєток львівського патриція Еразма Сикста, саме тому довколишня місцевість називалася Сикстівкою, а вулиця Дорошенка довший час називалася Сикстутською.

Власне на розі сучасної вулиці Дорошенка і розміщена найстаріша будівля всієї вулиці Бандери – костел Марії та Магдалини, де нині, окрім богослужінь, відбуваються концерти органної музики.

Історія цієї споруди сягає початку XVII століття.

Власниця земель, на яких зараз стоїть костел Марії Магдалени, А.

Петроконська у 1600-х роках подарувала їх монахам домініканцям.

Ченці вирішили спорудити на цьому місці костел, монастир та семінарію.

Перший костел мав бути дерев’яний.

Але тут втрутилася міська влада Львова – фактично новий храм повинен був постати на стратегічній височині із якої можна було обстрілювати як передмістя, так і середмістя.

Окрім того церковні і монастирські землі не обкладалися податками.

Справа закінчилися тим, що у 1612 році натовп міщан розігнав теслярів, які споруджували дерев’яний храм.

Міська влада та ченці-домінікани дійшли таки згоди і у 1612-30 роках спорудили костел, який був освячений на честь Марії Магдалини.

Будівництво велося за проектом Яна Мартина Годного та Альберта Кіляра.

Поруч із костелом було споруджено дерев’яний будинок монастиря.

Костел Марії Магдалини і колона Сикстів.

Фото 1910-х років.

У XVIII столітті монастир та костел були пошкоджені пожежею.

Відповідно почалися роботи із їх відбудови, які тривали з 1753 по 1758 рік.

Керував відбудовою храму видатний архітектор Мартин Урбанік.

Костел, вірніше те, що від нього залишилося, став вівтарною частиною, фасад із двома вежами був збудований заново.

При відбудові храму Мартин Урбанік враховував закони акустики, саме тому храм отримав неофіційну назву «домініканки за стіною».

Саме чудова акустика і послужила причиною того, що у колишньому костелі в радянські часи містився органний зал.

Власне орган, розміщений в храмі Марії Магдалени, виготовлений чеською фірмою у 1930-х роках.

Під час реконструкції 1750-х часів було зведено монастирську кам’яницю, яка нині належить Львівські політехніці.

У 1786 році відповідно до секуляризаційної реформи монастир при костелі Марії Магдалени закрили, а в його приміщенні до 1922 року перебувала в’язниця для жінок легкої поведінки.

Останньої великої реконструкції костел Марії Магдалени зазнав у кінці ХІХ століття.

Нею керував видатний львівський архітектор, а також один із перших фахових залізничників Галичини Юліан Захаревич.

Під час цієї реконструкції костел отримав нові бані, дзигара, сходи і став храмом для викладачів та студентів Львівської політехніки, корпуси якої споруджувалися поруч.

Колона Сикстів, що стоїть поряд із костелом Марії Магдалини, була поставлена іще у XVI ст.

Фото початку ХХ ст.

Біля костелу Марії Магдалени знаходилася колона Сикста – вона була встановлена біля помістя Сикстів іще у 1580 році.

На чотирьох гранях колони були сцени із розп’яття Христа та написи латиною.

Верхівку увінчував хрест.

Нині колона існує у вигляді наріжника кам’яної огорожі.

Збереглася фотографія костелу Марії Магдалени, зроблена на початку 1870-х років львівським фотографом Ю.

На ній видно, що навіть нижня частина вулиці Бандери у ті часи майже не була забудована.

Це і не дивно, адже магістрального значення вулиця Новий Світ здобула лише після того, як Львів сполучився залізницею із Віднем, Краковом і Перемишлем на заході, Чернівцями на півдні та Тернополем, Бродами та Підволочиськом на сході в 1860-70-ті роки.

Отож, не варто вважати збігом обставин той факт, що у 1886 році вулиця Новий Світ була перейменована на вулицю Леона Сапіги – ініціатора та інвестора залізничного будівництва на Галичині.

Костел Марії Костел Марії Магдалини і вигляд на вулицю Новий Світ.

Фото Ю.

Едера, 1870-ті рр.

Залізниця стала каталізатором розвитку вулиці Бандери, адже із вулицями Коперника та Дорошенка є найкоротшою дорогою з центру до вокзалу.

Вона могла докорінно змінити її обличчя, як і усього району «Новий Світ».

Справа в тому, що іще у 1840-х роках австрійський залізничний інженер Бредшнайдер разом із професором львівської технічної академії Томашком уклали проект магістральної залізниці від Кракова до російського кордону.

В межах сучасного Львова залізниця мала пройти через район «На байках», а далі – біля Пелчиського ставу, Залізної води на Погулянку, а звідти – тунелем під височиною в районі Винниківського лісу і Чортівської скелі.

За таким проектом вокзал мав розташуватися в районі сучасної вулиці Київської.

Коли від проекту дійшли до реального будівництва залізниці, інженер Кеб, який керував сполученням колії «Перемишль – Львів», розробив інший проект трасування колії – вона мала пройти височиною європейського вододілу.

Проте влада Львова вважала, що залізнична станція із вокзалом мала постати максимально близько до центру міста, власне в околиці сучасної вулиці Бандери.

Розповімо про деякі з проектів розміщення вокзалу.

Вулиця Бандери біля головного корпусу Львівської політехніки, позаду – будинок Львівської української академічної гімназії.

Фото 1912 р.

За одним із них пасажирська станція із вокзалом тупикового типу мала розташуватися в верхній частини Поєзуїтьського саду неподалік церкви Св.

Вокзали тупикового типу були достатньо широко розповсюджені у Австрійській імперії.

Цей проект не був реалізований, адже земля в цьому районі була дорога та й ієрархи греко-католицької церкви не мали бажання бачити паровози поряд із церквою Св.

Інший проект передбачав розміщення залізничного вокзалу на тому місці, де зараз встановлений пам’ятник Степану Бандері.

Цей варіант відкинули з кількох причин – в разі його реалізації потрібно було коригувати трасу «цісарської дороги», тобто магістрального шосе в сторону Городка, так само не останню роль відіграла вартість землі в цьому районі.

Отож в кінці кінців зійшлися на тому, що перший залізничний дворець Львова постав на теперішньому місці – власне таке розташування і пропонував залізничний інженер Кеб.

Щоправда уже пізніше з’явився іще один проект, який передбачав спорудження залізничного вокзалу знову ж таки в околі вулиці Степана Бандери – навпроти костелу Св.

Лазаря, але цей проект був відкинутий через складнощі рельєфу місцевості.

Головний корпус Львівської політехніки.

Фото 1880-х років.

Однією із найгарніших споруд, які розташовані вздовж вулиці Степана Бандери безумовно є головний корпус Національного університету «Львівська політехніка», який має № 12.

Споруджений він був у 1874 – 77 роках за проектом Юліана Захаревича.

До цього Львівська технічна академія містилася у тісному будинку Даровських на площі Каструм (така назва виникла через те, що тут стояв колись Низький Замок) на розі вулиць Вірменської та Театральної.

У 1872 році Галицький сейм викупив у Марії Фредро, родички відомого драматурга Олександра Фредро, ділянку біля вулиці Новий Світ.

Над спорудженням величних будівель технічної академії працювало 240 мулярів, 40 теслярів та 30 каменярів.

Першим постав сучасний хімічний корпус з боку площі Св.

Юра, а уже потім – головний корпус.

Урочисте відкриття нового приміщення Львівської політехніки відбулося 14 лютого 1877 року.

У ньому взяли участь три львівські архієпископи – Йосиф Сембратович, Францішек Вєжехлейський та Григорій Ромашкан.

На відкритті навчального закладу побував і галицький намісник Альфред Потоцький.

Сам архітектор Юліан Октавіан Захаревич на момент відкриття нових корпусів навчального закладу був його ректором.

Цікаво, що саме він разом із своїми колегами по роботі на залізниці організував у політехніці вивчення залізничної інфраструктури та організації руху потягів та станційної роботи.

Розповімо кілька слів про інші значні споруди, розташовані вздовд вулиці Степана Бандери.

На самому початку вулиці Бандери під номером першим розташований будинок колишніх казарм жандармерії, де зараз міститься міське управління поліції.

Він споруджений у 1890 році за проектом Юзефа Каетана Яновського.

Частина цього будинку використовувалася у якості в’язниці і отримала сумнозвісну назву «Тюрми на Лонцького».

Саме тут розміщувалася лиховісна «Львівська тюрма № 1 НКВС», в якій у червні 1941 року було закатовано велику кількість представників української та польської інтелігенції.

За даними дослідників Олега Романіва та Інни Федущак тільки 24 – 28 червня 1941 року тут було закатовано понад 720 людей.

Після відходу «совітів» тут свою катівню облаштували німецькі нацисти – тут була тюрма Гестапо.

У часи «других совітів» тут розмістився слідчий ізолятор КДБ, який ділив приміщення із міським управлінням міліції.

Будівля казарм жандармерії.

Фото кінця ХІХ ст.

В сусідньому будинку під № 3, який від «Тюрми на Лонцького» відділяє вулиця Карла Брюллова, із 1913 року розміщувався Нафтовий Банк.

Протилежний бік вулиці Бандери навпроти казарм жандармерії був забудований у кінці ХІХ – на початку ХХ століття сецесійними кам’яницями за проектами, розробленими архітектурними бюро Івана Левинського та Едмунда Жиховича.

Вище від них постала невелика площа, яка носить ім’я Маркіяна Шашкевича, будинки навколо якої зведено перед І світовою війною.

На самій площі мав постати Український театр, проект якого підготував Іван Левинський.

Нажаль, цим планам перешкодила І світова війна та польська окупація Галичини.

За польської влади на площі Шашкевича розмістилася одна із найперших у Львові бензоколонок, яка проіснувала до 1960-х років.

На її місці поставили пам’ятник комуністичному діячеві Юрію Мельничуку, а поруч на площі розмістився Залізничний райком КПРС.

У 1997 році постав на площі пам’ятник жертвам комунізму, споруджений скульптором П.

Стаєром та архітектором Р.

Школа при костелі Марії Магдалени, споруджена за проектом Ю.

Фото кінця ХІХ ст.

Навпроти костелу Марії Магдалини, у будинку під № 11, розміщена школа, збудована Юліаном Гохбергером у романо-готичному стилі у 1880-х роках.

Під час Першої світової війни в цьому приміщенні знаходився російський військовий шпиталь.

У 1931-32 за проектом архітектора Т.

Пісевича була зведена трьохповерхова добудова до цього будинку в сторону вулиці Генерала Чупринки, т.

«біла» школа.

Зараз в будівлі знаходиться середня загальноосвітня школа № 10 із польською мовою викладання.

Біля цієї школи встановлено пам’ятник автору українського національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Його урочисте відкриття відбулося 27 грудня 2015 року.

Авторами пам’ятниками є Володимир та Андрій Сухорські.

У будинку № 14 по вулиці Степана Бандери знаходиться Перша львівська академічна гімназія при Національному університеті «Львівська політехніка».

Засновано було цей навчальний заклад іще 24 жовтня 1784 року за розпорядженням австрійського цісаря Йосифа ІІ.

Довгий час це була єдина україномовна державна гімназія у місті Львові.

Сучасна будівля академічної гімназії споруджена на початку ХХ століття – навчання у ній розпочалося у 1907 році.

За радянських часів у будівлі було розміщено звичайну середню школу.

У 1993 році діяльність академічної гімназії було поновлено.

Будівля Львівської академічної гімназії.

Фото кінця 1970-х рр.Із житлових будинків виділяється кутова кам’яниця на розі вулиць Бандери та Карпінського, яка має номер 24.

Споруджено її у стилі раціонального модерну із гротескним трактуванням ордерних елементів і має надзвичайно оригінальну композицію архітектурних об’ємів.

Він споруджений у 1913 році за проектом Фердинанда Касслера, скульптури виконав Сигізмунд Курчинський.

Замовником будівництва був Берль Фінклер.

Будинок № 28 по вулиці Бандери – п’ятий корпус НУ «Львівська політехніка».

У його декорі використано елементи із «авіаційного» металу – титану.

Авторами проекту цієї споруди виступили студенти Львівської політехніки.

Будівля колишнього монастиря Св.

Терези і притулку для дітей ім.

Фото Ю.

Едера 1870-х рр.

Одним із найстарших будівель вздовж вулиці Степана Бандери є колишній монастир Святої Терези з дитячим притулком.

Він має номер 32 і збудований у 1855 – 62 роках.

Зараз цей будинок належить НУ «Львівська політехніка».

До монастиря на цій ділянці знаходився заїзд Карла Фридриха Штурма.

У кінці вулиці Степана Бандери, біля площі Марка Кропивницького, встановлено пам’ятник людині, ім’я якої носить вулиця.

Авторами проекту пам’ятника є скульптор Микола Посікіра та архітектор Михайло Федик.

Будівництво пам’ятника розпочалося у 2003 році, а урочисте відкриття відбулося 13 жовтня 2007 року.

За спиною у семиметрового Степана – Стела української державності – 30-тиметрова тріумфальна арка із тризубом та чотирма прямокутними колонами, кожна із яких символізує певний період історії нашої держави, а саме: князівський період, козаччина, період УНР – ЗУНР та сучасна Україна.

Прокладання каналізаційного колектора вздовж вулиці Степана Бандери.

На задньому плані – костел Св.

Зліва – будівля торгового пасажу на місці сучасного скверу із пам’ятником Степану БандеріНа місці скверу із пам’ятником Степана Бандери до Другої Світової війни знаходився великий торгівельний пасаж.

Він був зруйнований під час бомбардування Львова радянською авіацією.

Це сталося випадково, адже об’єктом бомбардування мав стати інший будинок на вулиці Бандери, де знаходився один із командних пунктів нацистського Вермахту.

Цей торгівельний пасаж можна побачити на старих фото.

Навпроти пам’ятника Степана Бандери, в будинку з № 91 розташована середня школа № 55.

Будинок споруджений у 1892 – 3 роках за проектом Броніслава Бауера та Івана Долинського.

Костел Св.

Фото 1911 р.

На розі вулиць Степана Бандери і Городоцької розміщено церкву св.

Ольги та Єлисавети.

Її споруджено у псевдоготичному стилі за проектом Теодора-Мар’яна Тальовського, учня славетного Юліана Захаревича.

Початково це був римо-католицький костел, найвища споруда в нашому місті висотою 88 метрів.

Спорудження його почали на початку ХХ століття, як парафіяльний костел району, заселеного залізничниками, серед яких переважали римо-католики.

За задумом цей римо-католицький костел мав стати домінантою, який би закривав для людей, що прибували до Львова залізницею українську церкву Св.

Керував будівництвом костелу інженер Кароль Ріхтман, скульптурне оформлення костелу виконали П.

Війтович, Л.

Желіховський та Ю.

Будівництво було завершене у 1911 році.

Костел був осв’ячений на честь св.

Фактично це ім’я він отримав на честь Єлизавети Баварської, дружини Франца Йосифа, яку 10 вересня 1898 року вбив у Швейцарії молодий італійський терорист Луїджі Лучені.

Імператриця Єлизавета була вельми популярна серед простого люду по всій Австро-Угорщині.

Пошкодження костелу Св.

Єлисавети під час україно-польської війни.

1919 р.

Костел зазнав пошкоджень під час Першої та Другої світових воєн, у 1926 році тут було встановлено один із найбільших у Польщі органів.

У 1946 році костел закрили, а орган розібрали.

Починаючи із кінця 1970-х років костел стояв пусткою, хоча його і оточували будівельні риштування.

Він став «домівкою» для величезних зграй ворон та голубів.

У 1991 році костел було передано Українській греко-католицькій церкві і освячений на честь Св.

Ольги та Єлисавети.

Власне церква і провела відновлення храму.

Навпроти храму, в кутовому будинку на розі вулиць Бандери і Федьковича розташована пиріжкова «Леся».

Пиріжкові, як заклади громадського харчування, були дуже розповсюджені за радянських часів.

Зараз таких закладів у Львові усього два.

У пиріжковій «Леся» і нині можна скуштувати відносно дешеві, але смачні пиріжки із чаєм чи кавою з молоком.

Саме тому заклад популярний як серед студентів «Львівської політехніки», так і торгівців із Привокзального ринку.

У 1970-ті роки частим гостем пиріжкової «Леся» був популярний львівський письменник Тарас Мигаль.

Трамвай біля головного корпусу Львівської політехніки.

Фото 1894 р.

Важливою транспортною артерією міста Львова вулиця Бандери стала у 1894 році, коли по ній пролягли рейки електричного трамвая.

Траса по вулиці Городоцькій вважалася більш вдалою, але цією вулицею уже курсував трамвай кінний.

Відповідно до концесійного договору, інший колійний міський транспорт не те що не міг рухатися паралельно, але й перетинати колію кінного трамвая.

Відповідно перша трамвайна лінія пройшла по сучасним вулицям Тобілевича та Федьковича.

За теперішньою трасою трамваї почали курсувати лише у 1908 році.

Для того щоб уникнути перетину із коліями кінки.

Так само через значний ухил на сучасній вулиці Дорошенка, трамвайна колія зробила гак по вулицям Коперника та Словацького.

За радянських часів вулиця Степана Бандери носила назви Комсомольська, Йосифа Сталіна та Миру.

Але не дивлячись на суто радянські назви, майже всі будівлі уздовж неї – це сецесійні та постсецесійні кам’яниці австрійської доби.

Збудовані у радянські часи нові корпуси «Львівської політехніки» навдивовижу вдало вписалися у загальний архітектурний ансамбль вулиці.

Отож задачею сучасних львів’ян є його збереження і відновлення.

Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ.