Про “Нептун” дорожчий за театр, або Помитися по-рівненськи

Річка — влітку, ночви та нагріта в баняках вода — взимку, на великі свята — лазня.

Такий небагатий вибір способів здійснити звичайну гігієнічну процедуру мали рівняни майже сто років тому, доки в місті не з’явилися перші будинки зі “зручностями”.

Тут і одяг прали, і милися.

Гігієнічні процедури на початку ХХ століття.

Фото з мережі інтернет.

Як ми обурюємося нині, коли через відключення гарячого водопостачання доводиться користатися старим дідівським способом, щоб помитися — гріти воду! А якихось сто років тому практично для усіх рівнян ця процедура була звичною.

На початку минулого століття в Рівному ще не було розгалуженої водопровідної мережі.

Тому справі миття тіл пересічних містян часто слугували річка Устя та Басівкутський ставок.

З настанням холодів рівняни здебільшого милися у власних помешканнях, наливши нагріту воду в ночви.

Були в місті й лазні.

Щоправда, користування ними не всім було по кишені.

Тому більшість незаможних мешканців Рівного відвідували ці заклади гігієни здебільшого перед великими святами.

Пам’ятка архітектури ледве видніється з-за забудови У 20-30-і роки минулого століття в Рівному було три лазні загального користування і одна у військовому містечку для військових.

До наших днів збереглися будинки, в яких колись милися рівняни, хоча й змінилися зовні.

Один з них визнано пам’яткою архітектури місцевого значення.

Утім, чи збереже він свій первозданний вигляд, який не зіпсували роки і військове лихоліття, хтозна….

Колишня лазня Зафрана, кінець 1960-х, фото надане Саша Ровно“Нептун” дорожчий за театр.

Приватна лазня “Нептун” для заможних рівнян, яку добре пам’ятають старожили, була на колишній вулиці Гауптвахтній, яка тепер не існує.

А нині цей будинок, що праворуч від драмтеатру, ледь проглядається крізь будову ресторану “Мелін”.

Сквер поруч із колишньою лазнею (будинок ліворуч у глибині фото), 1940-і роки.

Фото надане Саша Ровно.

Належала лазня родині заможного єврея Арії Лейби Іолевича Зафрана — місцевого власника чисельної нерухомості і мецената.

Садиба родини Зафранів розташовувалася якраз у місці, де колись вулиця Велика Мінська (тепер Пересопницька) перетинала Гауптвахтну.

Фото часів окупації, ліворуч у кутку фото — лазня Зафрана, принаймні так вважають рівненські дослідники старовини.

Два будинки на розі Гауптвахтної належали сестрі Зафрана.

На подвір’ї цієї садиби й містилася лазня “Нептун”.

Будинки лазні і театру Зафрана, що був неподалік, були одними із найкрасивіших споруд Рівного першої половини ХХ століття.

Колишня лазня — єдиний вцілілий будинок із великої садиби Зафранів.

Рівне початку 1960-х з висоти пташиного польоту.

Праворуч від театру видно колишню лазню Зафрана.

Зведено будівлю на початку ХХ століття.

Окрім лазні, в будинку на першому поверсі були квартири, де мешкала сім’я сестри Зафрана.

Старожили розповідають, що лазня, окрім невеликої загальної зали, мала окремі кімнати з ваннами, що було за тих часів розкішшю.

Звісно, гігієнічні процедури в такій лазні були недешевими, тож відвували її в основному небідні євреї.

Так виглядав будинок до побудови поруч ресторануЦікаво, що будинок, де була лазня “Нептун”, тодішні фіскали оцінили дорожче, ніж театр Зафрана.

За податковою відомістю 1913 року, театр оцінили в 10 тисяч рублів, а лазню — у 16 тисяч.

У 1917 році Зафрани звернулися до міської думи з проханням про зменшення податку, однак, чи зважили на їхнє прохання, невідомо.

У 1939 році “совєти” націоналізували все майно родини Зафранів, а їх змусили виїхати з міста, заборонивши мешкати в Рівному.

У колишній лазні, перебудувавши її, розмістили радянські установи.

Довгий час там розміщувалася редакція комсомольської газети “Зміна”.

Колишня лазня «Нептун», фото 1996 рокуУ 2013 році у Львові ще мешкала чи не остання представниця родини Зафранів Єва Реганілович — внучата племінниця Лейби Зафрана.

Чи лишилися ще якісь сліди рівненських Зафранів у Львові, тамтешні краєзнавці обіцяли дізнатися.

Нині будинок-окрасу старого міста з усіх боків обліпили офіси, кафе, торгові заклади, обчіпляли реламними вивісками.

Але й попри це, він зберігає первозданну красу, хоча й трохи попсовану часом.

Будинок, наче огорнуто мереживом з цегляної оздоби.

Історичний будинок ще не забудували й не спотворили рекламою.

Він, наче мереживом, оповитий цегляним декором.

Можливо, він і не є архітектурним шедевром, але дивитися на нього набагато приємніше, аніж на новітніх скляно-бетонних монстрів.

Нині шанувальники старого Рівного стурбовані ремонтом, який триває усередині будинку — як би не “наремонтували”, що будівля втратить автентичний вигляд.

Щоправда, заступник міського голови Рівного Віталій Герман запевнив, що містобудівні умови для проектування не видавалися, отже офіційно ніяких кардинальних змін щодо цього будинку бути не може.

На будівлі висить інформаційна табличка, що, хочеться вірити, буде засторогою від несанкціонованих втручань.

Сподіватимемося, що громадськість пильнуватиме за роботами, і, в разі чого — реагуватиме.

Ще трохи про інші рівненські лазні далеких років.

Щоправда, вони не так гарно виглядали, але історія їх цікава.

Лазня-електростанція — найдорожче гігієнічне задоволення.

Певний час одна зі загальноміських лазень розміщувалася в приміщенні міської електростанції на вулиці Будкевича, 10 (теперішня вулиця Гоголя), поруч з тодішнім костелом Святого Антонія (нині органний зал).

От тільки через те, що вода в цій лазні нагрівалася за допомогою електрики, то й ціни за послуги були доволі високими — понад один злотий за одну помиту особу.

Відвідували цю лазню в основному українці й поляки, причому не найбідніші.

Одночасно там могли здійснювати гігієнічні процедури усього кілька десятків охочих, відтак, лазня не була масовою.

На доказ того, що вона була таки найдорожчою у місті, в архівних документах 30-х років ХХ століття містяться такі дані.

За 1938 рік у цій лазні було витрачено всього 6 тисяч кубів води, а річний дохід закладу склав 40 тисяч злотих.

Водночас, недешева приватна лазня “Нептун” за той же рік отримала такий же дохід у 40 тисяч злотих, але витратила майже вдесятеро більше води — 55 тисяч кубів.

Будинок, в якому була перша міська електростанція із лазнею, фото 1996 року.

Нині цей будинок реконструйовано.

Попри те, що в Рівному була своя миловарна фабрика, мило було недешевим.

На початку 20-х років фунт мила коштував 45-60 польських марок (на початку 20-х польська марка була основною грошовою тимчасовою одиницею, згодом замінена на злотий).

Як розповідають старожили, рівняни нерідко самі варили мило.

На Шкільній милися всі.

Поки “совєти” не прийшли.

Найбільш доступною і відвідуваною була лазня на вулиці Шкільній, яка належала єврейській громаді.

Її в місті так і називали — єврейською.

Приміщення лазні збереглося до наших днів.

Щоправда, лазні там давно немає.

За статистичними даними, що зберігаються в Держархіві, лише упродовж 1938 року єврейську лазню відвідали понад 33 тисячі мешканців Рівного.

Таку високу відвідуваність заохочували тамтешні найнижчі в Рівному ціни.

У залежності від послуги (окрема ванна чи загальна зала) вони коливалися від 75 до 10 грошів (один грош — 1/100 злотого).

За даними старих статистичних довідників, загальний дохід лазні на Шкільній за 1938 рік склав 45 тисяч злотих при 76-ти тисячах кубів витраченої води.

Що свідчить про те, що єврейська лазня була найбільш доступною.

У лазні одночасно могли проводити гігієнічні процедури 150 осіб.

Особливістю тамтешнього сервісу було те, що охочі могли замовити собі індивідуальну ванну.

Менш вимогливі клієнти вдовольнялися традиційним способом миття — загальна зала і тазик з водою.

Затим ішли під так званий душ — підвішених до стелі кількох ріжків із тоненькою цівочкою води, до якої ще треба було пробитися через натовп клієнтів.

Колишня так звана єврейська лазня на Шкільній.

Однак саме цей осередок міської гігієни видався прийшлим у 1939-у році “совєтам” найбільш підходящим претендентом на міську лазню №1.

Про це нова влада зазначила в одному з документів: “Незважаючи на те, що в місті є ще кілька лазень, ні одна за своїм обсягом та устроєм не може дати того, що лазня № 1”.

Цією ж постановою було передбачено, що лазнею будуть користуватися й військові.

Бо невеличка лазня у військовому містечку не справлялася з великою кількістю вояків розквартированих у місті.

Однак, чи то через велике перевантаження, а чи, радше, через “особливості” радянського господарювання, найпопулярніша в місті лазня в січні 1940 року припинила роботу.

Міський комунальний відділ (до речі, знаходився усього за кілька будинків від лазні, на цій же вулиці) примудрився не заготувати дрова для підігріву води.

Натомість ціни той же відділ встановив захмарні, порівняно з польською владою.

Наприклад, прийняти ванну в індивідуальному номері вартувало 2,5 карбованця (тоді карбованець дорівнював 3-4 злотим), басейн обходився у 2 карбованці.

Помитися в загальній залі коштувало 1,5 карбованця, душ — 75 копійок.

З побудовою в Рівному мережі водопостачання і водовідведення, заможні містяни почали зводити будинки зі зручностями.

Отож помитися без проблем можна було й вдома.

Лазня на Шевченка, фото 1960-х років.

Неабиякою подією для повоєнного Рівного стало відкриття в 1961 році лазні на вулиці Шевченка.

Її було зведено за нормами тогочасного новітнього сервісу: окрім загальних зал і окремих ванн, були гардероб, зала для відпочинку, перукарня, буфет.

Лазня була на два входи: ліворуч для жінок, праворуч — для чоловіків.

Прийняти душ можна було за 20 копійок.

Помитися у загальній залі за 16 копійок, а окрема ванна коштувала 45 копійок.

Світлана КАЛЬКО.