Вулиця, з якої починалося місто Рівне

Кілька віків тому, вийшовши із замкової брами в’юнкою стежиною, згодом переросла вона в міську гамірливу артерію, з’єднуючи старий князівський палац із центром міста.

Донедавна найстаріша вулиця Рівного потопала в базарному гармидері, а тепер над нею нависла нова напасть — “щастя” бути забудованою новітніми дванадцятиповерхівками.

Щоправда, остаточного рішення щодо забудови ще не ухвалено, однак, як відомо, з такою ініціативою виступив співзасновник речового ринку Валентин Королюк, і архітектурно-містобудівна рада підтримала проект містобудівної документації.

Нею передбачено забудову території площею майже 2,5 гектара, де розташований речовий ринок, комплексом розважально-житлових споруд.

Таке рішення викликало неоднозначну реакцію істориків, краєзнавців, небайдужих рівнян.

Поворот на Замкову, фото 1930-х рр.

Незаперечний авторитет у міських архітектурних колах завідувачка кафедри архітектури та середовищного дизайну Національного університету водного господарства та природокористування, доктор архітектури Ольга Михайлишин свою позицію висловила на засіданні архітектурно-містобудівної ради, де зокрема зазначила, що слід було б оголосити конкурс на таку забудову.

Оскільки ідеться про центр міста й рекреаційну зону, то, на думку Ольги Михайлишин, насамперед слід було б подбати про комфорт мешканців і образ міста.

А щодо цього в проекті вона має певні сумніви.

Ексклюзивно для Рівне.

Ритм пані Михайлишин додала таке:“Для того, щоб брати на себе величезну відповідальність формування образу центральної частини міста, влада повинна проводити серйозний конкурс, з максимально об’єктивним незаангажованим журі, а не йти на поводу в забудовника.

Для фахівців є очевидним, що в пропозиції вже навіть на сьогодні є багато порушень… Але рішення було прийнято, тому є так, як є… на жаль…”.

Якою ж була історична вулиця, і що на ній залишилося цікавого нині?.

Від торгівлі до розваг.

У чому Замковій поталанило, так це в тому, що за всю багатовікову історію вона лише один раз зазнала перейменування.

У роки німецької окупації носила назву Бургштрассе, що, власне, означало те ж саме (бург з німецької — замок).

Самої споруди, яка дала назву вулиці, вже давно немає.

Однак сучасним рівнянам про неї нагадують недавні розкопки поруч зі стадіоном.

Місце розкопок на Замковій.

Звісно, головною родзинкою вулиці був би палац Любомирських, якби дожив до наших днів, проте… Власне попередник палацу — замок Острозьких-Несвицьких — дав початок майбутній вулиці.

Активно ж заселяти Замкову почали на початку ХVIII століття за владарювання князя Станіслава Любомирського.

Поселенцями були здебільшого євреї — торговці й ремісники.

Протяжність вулиці незначна.

За архівними даними, в середині 30-х років минулого століття на ній значилося 33 номери будинків.

Нині на вулиці мало що залишилося від колишньої Замкової.

Навпроти ринку, в теперішніх будинках №№15, 17 на початку ХХ століття розміщувалося єврейське доброчинне товариство “Лінас Хацедек” (“Доступний нічліг») із театральною залою.

Одна із найстаріших світлин палацу Любомирських, поч.

ХХ ст.

Старожили пригадують, що на місці, де тепер розміщуються корпуси підприємства Українського товариства сліпих, у 20-30 роки був єврейський пересувний театр, який певний час мав статус міського.

Далі за підприємством, у глибині двору, там, де зараз складські бараки (колись був паливний склад), до 1930-го року розміщувався цирк Вольфа Гендельбарга.

Через аварійний стан будівлі її знесли.

Найпривабливішим місцем Замкової безперечно був князівський палац.

Палац Любомирських, вид з боку річки Усті, поч.

ХХ ст.

Ще на початку ХХ століття, а потім і в 20-30-і роки, на майдані поруч із ним влітку встановлювали дитячі каруселі, розгортали свої шатра мандрівні цирки-шапіто й усілякі ясновидящі та гіпнотизери.

Міські старожили розповідають, що в 30-і роки ХХ століття, попри страхітливі оповідки про старий замок-палац, тут призначали побачення закохані, влаштовували фотосесії на згадку про Рівне, водили гостей міста на екскурсії.

Колишня електростанція на Замковій, середина 1980-х рр.

На палацовому майдані відбувалися мітинги й міські урочисті зібрання.

Назавжди зникла захована під новітньою забудовою перша приватна міська електростанція, зведена коштом князя Любомирського в 1912 році.

Колишня перша поліклініка і пологовий будинок, середина 1950-х рр.

Місцеві скоробагатьки при потуранні влади знищили бодай згадку про цю непересічну подію з минувшини Рівного.

Навпроти колишньої електростанції збереглася будівля, де в 1950-і роки розміщувалася перша міська поліклініка і пологовий будинок.

Тепер там лабораторії санепідемстанції та управління юстиції.

Ленінська (Соборна), кафе «Молочне» і наступний будинок, в якому була книгарня Мартинюка, 1970-і роки.

На розі Замкової і нинішньої Соборної колись була українська книгарня Андрія Мартинюка — одна з найбільших у тогочасному Рівному, де місцеві гімназисти купували літературу, канцелярське приладдя.

До речі, книгарня в цій будівлі була й у радянські часи аж до знесення будинку.

Головна синагога, вид з вул.

ЗамковоїНа Замковій в давнину розміщувалися синагоги, перша єврейська змішана приватна гімназія.

На розі Замкової і Шкільної ще й нині височіє приміщення колишньої головної синагоги Рівного, щоправда, спотворене й перебудоване.

Головна синагога Рівного, поч.

ХХ ст.

Спортивна вулиця Замкова.

Якби історична вулиця потребувала ще однієї назви, то нею безперечно стала б Спортивна.

Саме тут у 20-30-і роки зароджувалася спортивна слава міста.

Поряд зі старим напівзруйнованим палацом виросло ціле спортивне містечко, якому позаздрило б і сучасне Рівне.

Тут розміщувався єврейський спортивний клуб товариства “Гасмонея” (або “Хасмонеа”) з тенісними кортами і гімнастичним залом.

Палац Любомирських до пожежі.

Футбольні ворота просто під мурамиУ приміщенні самого палацу тривалий час розміщувалося польське гімнастичне товариство “Сокіл”, яке мало два тенісні корти.

І навіть площа перед палацом носила назву “Спортивна”.

Ще на початку ХХ століття перед самим палацом облаштували імпровізоване футбольне поле, на якому в 20-і роки встановили сякі-такі трибуни.

І лише в 1932 році на орендованій у власника міста князя Любомирського ділянці землі неподалік напівзруйнованого палацу побудували новий стадіон.

На футбольному полі поруч із палацом, 1930-і рр.

Узимку на ньому влаштовували загальноміську ковзанку.

На цьому ж полі тренувався й рівненський хокейний клуб “Гасмонея”.

Стадіон, як на ті роки, був розкішний — велике футбольне поле, бігові доріжки, велотрек, великі трибуни, під якими розмістилися спеціальні роздягальні, душові.

На будівництво з міського бюджету виділено було 80 тисяч злотих.

Цей стадіон проіснував практично до 50-х років.

У кінці 50-х палацові руїни розтягнули екскаваторами, розчистивши більший майданчик, і збудували новий стадіон “Колгоспник”, на місці якого згодом постав “Авангард”.

Оновлений колишній польський стадіон став радянським «Колгоспником», середина 1950-х рр.

Зруйнована пам’ять, скарби і перший штаб Руху.

Замкову тепер не впізнати.

Фасади старих будинків, які ще збереглися, обліпили торгові вивіски, а на перших поверхах розмістилися численні магазини.

Нині основна прикмета вулиці — торгівля, а чи не головною “пам’яткою” Замкової є промисловий ринок, хоча вже й не такий велелюдний, як на початку 90-х.

Рівнянин Петро Серпушинський, родина якого колись мешкала на Замковій, свого часу нарікав, мовляв, жодна влада не спромоглася бодай якийсь пам’ятний знак чи камінь встановити на цій історичній вулиці, хоча б тим же князям Любомирським, які, на думку Петра Ісааковича, зробили для міста чимало корисного.

Нині є на Замковій вказівники й інформаційні таблички на будинках, от тільки об’єктів, на які вони вказують, здебільшого вже немає….

Перший в місті вказівник встановили на Замковій навпроти стадіону.

Розповідаючи про Замкову, не можна не згадати її мешканця на прізвище Шерман.

Цей добродій можливо й невідомий широкому загалу, однак він увійшов у історію нашого міста завдяки своїй активній співпраці з місцевими активістами Народного Руху України в часи, коли ця політсила лише зароджувалася на теренах Рівненщини.

На Замковій родина Шерманів володіла двоповерховим будинком, який колись був поруч із старою електростанцією.

Будинок у стилі “модерн” було зведено в 1903 році.

Праворуч від колишньої першої електростанції видніється будинок ШерманаПісля війни його націоналізували, зробивши комунальним й облаштувавши там кілька квартир.

Сам колишній господар, повернувшись з війни, отримав у ньому скромну житлову площу.

У 80-і будинок призначили до знесення, однак Мойсей Шерман, на відміну від інших пожильців, виселятися не забажав.

Вважаючи будинок родинною власністю, волів дожити віку в рідних стінах.

За спогадами корінних мешканців Замкової, Мойсей Шерман був людиною вельми комунікабельною, особливо полюбляв усілякі розмови про політику.

Можливо тому доля й звела його з тодішніми місцевими “революціонерами”, які в кінці 80-х створювали осередки Народного Руху.

Не вагаючись, чоловік запропонував вільний перший поверх свого будинку ”рухівським” активістам.

Відтак старий, напівзакинутий будинок узимку 1989-го-навесні 1990-го років став своєрідним штабом революції.

Будинок Шермана.

Малюнок Анатолія Грицая, 1987 рік.

Сюди приїздили представники організації з районів, звідси вирушали делегації на мітинги, тут планували подальші дії Руху.

Саме в цьому будинку активісти готували проведення на території Рівненщини всеукраїнської акції, яка увійшла в історію України як живий ланцюг “Українська хвиля” 21 січня 1990 року.

У цьому будинку побував представник центрального проводу Руху Михайло Горинь, який тоді приїздив з Києва до Рівного координувати роботу.

Перетин Шкільної і Замкової, ліворуч видно головну синагогу, 1921 рікУ 90-і старий будинок таки знесли.

Подейкували, що перед знесенням безхатьки, обнишпоривши усі закутки й порозбивавши грубки й підлогу, знайшли якийсь скарб.

Буцімто це була сімейна схованка, яку так і не знайшов сам Мойсей Шерман.

Правда це, чи ні, достеменно невідомо.

Перетин Шкільної і Замкової, фото ймовірно кінця 1940-х рр.

Шкода, якщо найстаріша вулиця Рівного, яка є унікальною частинкою біографії нашого міста, назавжди розчиниться в новозведених кварталах висотних скло-бетонних монстрів, забравши в небуття ще не розкриті таємниці.

Адже якраз такі колоритні старі вулички з такими ж самобутніми будинками і створюють той неповторний образ міста — такий привабливий і притягуючий для туристів.

Фото з особистого архіву автора, фондів РОКМ, ДАРО, відкритих джерел.

Світлана КАЛЬКО.