Перші дні листопада 1918 року. Спомин

Стрільці у квартирі.

Малюнок Леоніда Перфецького.

Написав: інж.

Корнель Целевич.

Початок тут).

Ми були голодні і помисловий Василь Сідельник почав міркувати, деб здобути трохи харчів.

Від стрільців довідався, що на черновецькім двірці є якийс буфет, деб можна дещо дістати.

Казав нам чекати в почекальні другої кляси на головнім двірці а сам пішов зі стрільцями по провіяти.

А було це вже смерком майже темно, година десь по 6-ій вечором.

Електричного світла не було.

Не минуло й пару хвиль, як вбіг Сідельник до почекальні, де ми сиділи й оповів нам таке: «Як вийшов на вулицю зі стрільцями, надїхало сильно освітлене авто, з білою хоруговкою, на нім полк.

Вітовський, віце-президент міста Сталь і якийсь польський старшина.

Питалися за комендантом, він представився як такий і одержав приказ завішення зброї на дві години.

Авто завернуло і відїхало в сторону міста.

Дмитро Вітовський.

Ролю команданта приділив Василь Сідельник свому брату Осипові, бо цей як четар був у старшинськім однострою з відзнаками, сам зробився його адютантом.

Зробив збірку стрільців, повизначував стійки, вишукав десь поламаний скоростріл, уставив його при вході, не забув переглянути стаційний уряд, а що найважніше задержав на всяк випадок поїзд, який мав останній відїхати з двірця в сторону Станиславова.

По виданню тих розпорядків пішов дальше шукати за поживою.

І не судилося йому таки дійти до черновецького двірця.

Надїхало знову авто, яке він казав стрільцям по всяким військовим формам задержати і отримав звістку, що переговори зірвані і що за пів години починається стрілянина.

Чернівецький двірець — зруйнований вокзал станції Львів.

Розташовувався між Головним вокзалом та вулицею Городоцькою приблизно на місці сучасного Приміського вокзалу.

Фото кін.

ХІХ ст.

Блідий зявився перед нами і наказав, що сідаємо на поїзд і зараз відїзджаємо в сторону Станиславова.

Так ми зробили.

В поїзді погасили всі світла, решта подорожних, яка була на двірці, всіла також, і поїзд около 7-ої години вечором тихо висунувся з гол.

Без перешкоди переїхав стації Кульпарків, Перзенківку, Сихів і потягнувся в сторону Станиславова.

Тепер прийшли рефлєксії, що ми будемо робити в Станиславові, коли нам треба було їхати на північ!.

На станції Ходорів, минали ми поїзд, який їхав у сторону Львова.

Я, Онишкевич і Дужий, не богато надумуючись пересіли до нього.

Оба Сідельники не хотіли і поїхали дальше.

Вулиця Зиблікевича (сучасна Івана Франка)Наш поїзд доїхав до Перзенківки і там казали всім висісти, бо поїзд дальше не поїде.

Ми висіли, а з нами парусот піжних подорожних, головно вояків з фронту.

Ми замішалися між них і попри елєктричну централю, через Стрийський Парк пішли до Львова.

Думали, що попадемо на польські стійки, а тут нараз команда “стій” і бачимо наших стрільців.

Це було на вулиці Зиблікевича.

Я пізнав знайомого стрільця студента університету Славка Дороша, сина пароха з Вибранівки під Львовом, який також мене пізнав і нас всіх трьох повів до сусідньої касарні, де пізнали ми як команданта добре нам знаного абсольвента прав родом з Угнова поручника Тимка Ґумовського.

Була година 9 чи 10 вечером.

Бій біля парку.

Малюнок Едварда Козака.

Ми оповіли йому наші пригоди, оповіли, що дві годині тому опустили головний двірець через нікого не обсаджений.

Він обіцяв вислати в сторону Головного Двірця стежу, себто вулицею Льва Сапіги, бо головний двірець уважали вже за страчений.

Дав нам дещо перекусити і ми, змучені по двох неспаних ночах, поклалися спати.

На другий день, це є 3-го листопада, рано пішли ми до “Народнього Дому”, де зложили звіт от.

Сеневі Ґорукові з перебутої “облоги” двірця, вийшли на місто і зачали думати якби дістатися до Угнова.

Онишкевич захорував і не міг іти пішки.

В що мав при собі трохи гроша, то закупив на спільний рахунок коня з возом і тим конем у дощ, в зимний вечір пустилися ми в дорогу.

Горук Семен (Сень),військовик, отаман легіону Українських січових стрільців і Української галицької армії (УГА),народився 12 вересня 1873 року у Снятині на Івано-Франківщині.

Поштівка з колекції Юрія Завербного.

Перемоклі до нитки заїхали ми на ніч до Куликова, переночували у пароха і на другий день на полудне заїхали до Рави, а вечером до Угнова.

(Дня 4-го листопада 1918).

Коло читальні, яка була сильно освітлена, я зліз і застав та гурток наших місцевих людей, які терпеливо допитувалися, що чувати в світі і що їм дальше робити.

Всі місцеві австрійські уряди були вже в українських руках.

Найстаршим був четар Семен Трусевич і він став військовим командантом.