"Не сердьтеся, якщо мене вб'ють". Як страта місіонера тубільцями запобігла антропогенній катастрофі

Американський турист Джон Аллен Чау, який намагався зустрітись та налагодити контакт з найбільш ізольованим плем'ям у світі, спочатку пропонував їм рибу та інші маленькі подарунки такі, як ножиці, булавки та футбольний м'яч.

Про це він писав у своєму щоденнику та електронних листах родині, які матір загиблого передала виданню Washington Post.

Останні записи мандрівника.

У щоденнику Чау описує свою подорож у темряві у маленькому човнику, у яку вирушили потай, до місцевості, де маленьке плем'я живе та полює.

Як написав загиблий, члени племені, які були заввишки близько 165 см та з розмальованими жовтою пастою обличчями, відреагували дуже агресивно на його спроби заговорити з ними їхньою мовою та заспівати церковні гімни.

"Я кричав, що мене звуть Джон, і я люблю вас, і Ісус вас любить", - написав Чау у щоденнику.

На це один юний представник племені вистрілив в нього з луку та влучив у його водонепроникну Біблію.

"Ви мабуть вважаєте мене навіженим, що я наважився на цей вчинок, але я думаю, що мета того вартує – ці люди мають знати Ісуса", - таким був текст останньої нотатки Чау у щоденнику, яку він зробив 16 листопада перед тим, як покинути човен рибалок.

"Господи, я не хочу помирати", - додав у записах проповідник.

Ці фото були останніми, які Чау розмістив у соцмережі:Наступного дня рибалка бачив, як плем'я ховає тіло мандрівника на пляжі, про це матері загиблого Лінді Адамс-Чау повідомили з християнської місії, до якої належав Джон.

Та жінка не вірить у загибель сина.

"Я вірю, що він досі живий", - написала Лінда до Washington Post, а на запитання, що дає їй таку впевненість, написала: "Мої молитви".

Чау був дослідником, послідовником християнської групи "Шлях" та членом міжнародної групи медиків, які надають невідкладну допомогу у диких умовах.

Його мандрівки завжди були сповнені ризику – він постійно зазнавав травм і місяцями лежав у лікарні після укусів отруйних змій, а частину року проводив у відчуженій хатинці у лісах Каліфорнії.

Чисельність населення Північного Сентінельського острову, на якому вбили Чау, достеменно невідома, оскільки всі спроби сконтактувати з плем'ям провалилось.

Тубільців намагались порахувати з корабля – вважається, що на острові мешкає близько сотні осіб.

Влада Індії визнала ці землі "ізоляцією з мінімальним втручанням", і їздити туди було заборонено.

Однак, ці землі манили Чау.

"Чому це прекрасне місце має нести в собі стільки смерті? Я сподіваюсь, цей мій запис не з останніх, але якщо так станеться – це все в ім'я Господа", - писав дослідник у щоденнику.

Також він писав батькам: "Не сердьтеся на них (сентінельців) чи на Бога, якщо мене вб'ють", повідомляє Daily Mail.

А після кількох спроб наблизитись до острова з маленькими подарунками Чау писав у щоденнику: "Я був до них такий добрий, чому вони такі злі та агресивні".

Його колеги за християнською місією говорили, що хлопець тримав у секреті свої плани щодо відвідування ізоляції, щоб не наражати друзів на небезпеку.

Також не в курсі справжніх планів мандрівника були рибалки, які його доправили до певної межі і відпустили одного на каяку.

Чому для остров'ян шкідлива цивілізація.

Тубільці живуть на Північному Сентінельському острові щонайменше 30 тисяч років, а площа їхнього острову складає близько 52 квадратних кілометрів (для порівняння – Київська область займає площу у 28 квадратних кілометрів).

Відомо, що община харчується здебільшого дикими кабанами, молюсками, ягодами та медом, а також влаштовує масові оргії на пляжі.

Будь-яких гостей з зовнішнього світу вони зустрічають оберемками стріл з отрутою та гострими мачете.

Візит проповідника, хоч яку добру місію він не переслідував, міг мати жахливі наслідки як для самого народу, так і спричинити антропологічну катастрофу.

Адже сентінельці, як найбільш чисельне, так і найбільш незахищене плем'я світу.

Будь-яка інфекція, яку міг занести Чау на острів, могла призвести до вимирання тубільців.

В той час, як ця община - єдині прямі нащадки перших людей в Азії, що вижили.

Більше 75 000 років тому вони вирушили з Африки на Близький Схід, Бірму та Індію.

Острів, на якому врешті решт залишилась жити община, багатий на їстівні плоди, які ростуть самі по собі, тож для здобування їжі не потрібно докладати надмірних зусиль.

Чоловіки племені полюють на кабанів, черепах та рибу зі списами та луками, в той час як жінки збирають коренеплоди, кокоси, ягоди та молюсків, а також ловлять рибу плетеними сітками.

Влітку вони збирають мед, вкриваючи свої тіла спеціальною пастою з листя, яка захищає від укусів бджіл.

Тубільці здебільшого ходять голими, прикриваючи окремі частини тіла листям та орнаментами, та живуть у хатинах невеликими родинними групами.

Перший задокументований контакт з племенем стався більше 1000 років тому – китайські та арабські дослідники були вимушені повертати свої човни, адже їх зустріли стрілами.

У своїх згадках дослідники писали, що бачили людиноподібних істот метр заввишки та з пташиними дзьобами.

У 13 столітті острова дістався відомий мандрівник-дослідник Марко Поло, і залишив таку згадку про сентінельців: "Це найбільш жорстока та небезпечна генерація з усіх бачених.

Здається, вони з'їдять будь-кого, кого спіймають".

А у 1563 році моряк Мастер Цезар Фредерік попереджав: "якщо якийсь корабель лихою долею зупиниться на цих островах, ніхто живим не повернеться".

Тому довгий час, навіть коли решту Андаманських та Нікобарських островів було колонізовано Британією у 1850 році, сентінельців не чіпали.

У 1880 році британська колоніальна експедиція під керівництвом Мауріса Відал Портмана висадилась на острові разом з підрозділом озброєних поліцейських – вони викрали цілу родину та вивезли до Порт Блер на Андаманських островах.

Дорослі представники родини одразу померли, і Портман швиденько повернув чотирьох дітей назад на острів з подарунками.

Після цього ще майже на сторіччя плем'я залишили в спокої.

У 1970 році на острові висадилась група антропологів, озброєних записниками та камерами, але їх спочатку обстріляли, а потім втягнули в оргію на пляжі, яку один зі спостерігачів назвав "своєрідним общинним спарюванням… божевільним танком хтивості".

Чотири роки потому інша експедиція прибула на острів з подарунками у вигляді пластикового автомобіля, живої свині та набору алюмінієвих каструль – їх, очікувано, зустріли дощем з отруйних стріл.

У деяких випадках у прибульців не одразу починали стріляти.

Іноді чоловіки племені розлючено крутили пенісами у бік непроханих гостей, а крім того могли прийняти якийсь подарунок, однак після все одно починали стріляти.

У 2006 році плем'я вбило двох браконьєрів, які ловили рибу у водах, що омивають Північний Сентінельський острів.

У 2004, коли у Індійському океані вирував руйнівний цунамі, гелікоптер облітав острів, аби подивитись, чи зачепила стихія острів – тоді вдалось сфотографувати сентінельця, який стріляв з лука по вертольоту.

У 1980 та 1990 роках було здійснено кілька експедицій з подарунками для племені, однак з тих пір ці місії не здійснювались.

Індійська влада ухвалила рішення "спостерігати, але не втручатись" у справи тубільців, і заборонила поїздки до диких місцин.

З того, що вдалось вивчити про плем'я, відомо, що вони забули як здобувати вогонь і постійно підтримують кілька вогнищ, водночас їхні знання у ботаніці, зоології та медицині вражають, хоч їх і не можна вважати традиційними.

Тубільці вірять, що їстівні рослини захищені добрими духами, а отруйні рослини – під опікою зла.

Плем'я дивом вижило під час цунамі 2004 року, коли водою змило 250 тисяч людей.

Дослідники вважають, що подібно до тварин, сентінельці відчули наближення землетрусу і передбачили величезну хвилю, тому видерлись на високі дерева разом з дорогоцінним вогнем, та перечекали стихію.

Останні ізольовані.

Плем'я тубільців-сентінельців не єдине, яке воліє залишатись у повній ізоляції від світу, і намагання налагодити контакт з якими закінчуються трагічно.

Як розповів CNN захисник прав ізольованих племен Джонатан Мазовер, таких общин у світі залишилось близько сотні.

Більшість з них живуть у джунглях Амазонки, кілька груп існує у Новій Гвінеї, а також у лісах та на островах по всій земній кулі.

"Іноді в їхній колективній пам'яті є спогади про жахливі масові вбивства або інше насильство, або епідемію чи просто принесену ззовні хворобу – і через ці перекази, які передаються від покоління до покоління, вони не хочуть змінювати свої стосунки з зовнішнім світом", - зазначає Мазовер.

Про існування племені Ріу-Парду у Бразилії довгі роки здогадувались лише через залишки їхніх помешкань та знарядь праці, які знаходили у лісах.

Проте у 2013 році один зі співробітників бразильського уряду вперше спромігся зняти аборигенів на відео.

На цьому відео члени племені йдуть лісом голі зі стрілами у руках.

Проте коли вони зрозуміли, що поруч хтось є, вони одразу втекли.

Проте дослідники вважають, це був не єдиний контакт лісових мешканців з іншими людьми.

"Їх певно залишилось не більше 30 людей, інших могли вбити мандрівники та лісоруби", - пояснює Мазовер.

Їхнє майбутнє залишається невідомим, оскільки дика територія, на якій вони мешкають, активно засвоюється під сільськогосподарські площі.

Фахівець каже, що з усіх диких племен їхня подальша доля у найбільшій небезпеці, бо та частина Бразилії, де вони залишились, потерпає від найбільшого руйнівного втручання цивілізації.

Плем'я долини річки Джаварі було випадково зафільмовано з гелікоптера кілька років тому.

На відео, яке вдалось зняти, один з аборигенів жбурляє списа у вертоліт, а четверо інших стоять біля конструкції, що схожа на солом'яний шатер.

Площа поблизу кордону Бразилії та Перу населена великою кількістю груп, які не контактують із зовнішнім світом.

"Це не означає, що ці групи зовсім уникають спілкування за межами племені – вони контактують з іншими ізольованими групами, і можуть створювати дружні контакти, а також одружуватись з представниками іншого племені.

Причина їхньої ізоляції – насильство, яке до них вчинялося раніше, а також історія рабовласництва", - зауважує головний антрополог університету Сассекса Еван Кіллік, який досліджував племена в цій місцевості.

Індіанці долини реки Ксінане, що розташована у Амазонській низовині, як ніхто з їхніх "колег" – самі вийшли до зовнішнього світу.

Безпрецедентне відео, опубліковане Національною індіанською фундацією Бразилії, показує членів племені, що живе у Перу, які покинули свої будинки, щоб просити банани у селах, розташованих поблизу.

"Один з молодих людей спитав одного з бразильських чиновників " rani mi mulher?" ("де твоя дружина?").

також на відео можна побачити індіанця з рушницею, яку він вочевидь відібрав в когось, хто блукав їхньою територією", - розповідає антрополог університету Вірджинії Жанкарло Роландо.

"Як і багато інших корінних народів Амазонії, вони полюють з луком, вирощують городину, в цьому випадку найактивніше вирощують кукурудзу, юкку (їстівна вічнозелена рослина багатоцільового використання – з її коріння роблять муку, а також запікають чи варять.

Волокна юкки викистовують для створення тканини, а крім того рослина відома цілющими властивостями) та банани.

На доданок, вони рибалять та збирають їстівні рослини у лісі, такі як гриби, фрукти, лікувальні рослини та пальмове листя для застелення даху будинку.

Зазвичай вони будують довгий будинок на вершині пагорбу", - розповідає науковець.

У 1987 році римо-католицький священик та чорниця, які несли світу слово Боже, розділили долю Чау від рук племені Ваорані – індіанців з Еквадору.

Єпископ Алехандро Лавака та сестра Інес Аранго були принесені у жертву племенем у дуже жорстокий спосіб.

Їхні тіла були прикуті до землі 21 дерев'яним списом, а їхні рани були начинені листям, щоб зупинити кровотечу.

З більшою частиною того племені відтоді налагодили контакт та змусили змінити свою локацію через видобуток нафти на їхній рідній землі.

Однак частина Ваорані відділилась та залишилась у ізоляції лише іноді спромагаючись на сутички з більшою частиною племені.

Цю меншість назвали Тароменане.

У 2013 році двоє представників Ваорані були вбиті членом групи, що відкололася.

Більша частина племені Айорео, що налічує тисячі представників, налагодила контакт зі світом та асимілювалася у сучасних умовах, однак невелика кількість представників народу залишились у ізоляції та живуть у Південній Америці за межами Амазонки.

Ще у 1970-х роках цю групу виявили в лісах представники американської місії християн-фундаменталістів та намагались налагодити стосунки, однак індіанці втекли з лісу від чужинців.

"Під час того відселення кілька осіб померло, також багато айорійців загинули пізніше від хвороб", - розповідає Мазовер.

Хвороби залишаються найбільшою небезпекою для ізольованих общин в усьому світі.

"Ми говоримо про такі прості речі, як застуди чи кір, оскільки в них немає антитіл та імунітету до них, тому хвороби часто стають смертельними", - додає науковець.

Десятки айорійців померли від респіраторних захворювань у 1980-х роках.

Також захисники племен кажуть, що сентінельцям дуже пощастило – їх самих та їхню землю захищає закон.

Більшість племен ніяк не застраховані від зовнішнього втручання.

Як відомо, поліція затримала рибалок, які відвозили американського туриста до острова.

Джон Аллен Чау перебував у країні за туристичною візою.

Його тіло й досі не можуть забрати з острова.