Львів, який не стався, або як хотіли перебудувати місто німецькі урбаністи у 1940-х роках

Вигляд Львова, 1925 р.

Під час гітлерівської окупації Львів входив до т.

генерального губернаторства і був регіональним адміністративним центром дистрикту Галичина, що складався з територій колишніх Львівського, Тернопільського і Станілавівського воєводств.

Зрозуміло, що у такому місці німецька окупаційна адміністрація вважала потрібним підкреслити значення «нової влади» також містобудівними та архітектурними засобами.

На захоплених територіях мали намір проводити, а в дійсності швидше декларували, цілеспрямовану містобудівну політику , днозначно підпорядковану нацистській ідеології «вищості арійської влади» над слов’янами.

Зразком для німецьких урбаністів був план перебудови центру Берліна 1942 року, згідно якого передбачалося формування передбачалося формування кілька кілометрової парадної осі, завершеної тріумфальною аркою на півдні і гігантським куполом «Великого залу» на півночі.

Купол завершувався орлом зі свастикою, що мало символізувати підкорення земної кулі третім рейхом.

Вигляд на копець унії у Львові під час аерофотозйомки міста німцями 1941 -1944 рр.

У 1943 було створено «Управління реконструкції німецьких міст» на «загальнодержавному рівні, містобудівними принципами якого декларувалося «більше ощадності ніж польоту художніх ідей, організація транспортного руху для уникнення транспортного паралічу, індустріальне спорудження житла, оновлення старих міст і зведення об’єктів обслуговування у центрах міст».

Тогочасні німецькі урбаністи вважали, що тільки ті часи, які мають «…єдине світоглядне спрямування, можуть надати (місту) форму, властиву її суті».

Великої ваги надавалося проблемі формування ансамблю міста в цілому і його центру зокрема.

У ансамблі центру особливу увагу звертали на головний комплекс-домінанту, т.

«корону міста».

Німецькі урбаністи, що працювали у Центральному технічному відділі у Кракові, розглядали Львів як «останнє західне місто», яке «колись розквітало».

Згідно з їхньою оцінкою, у регіоні були можливості розвитку соляної і текстильної промисловості та металообробки.

У самому Львові промисловість повинна була бути розташована на периферії міста, а центральну частину необхідно заповнити різноманітними закладами обслуговування.

Можливо, що ці чинники послужили для німецьких властей підставою до значного збільшення, більш ніж втричі, міської території у 1942 шляхом приєднання до Львова міста Винники і двадцяти сільських поселень.

Територія міста зросла до 26.030 га і була поділена на 11 дільниць.

Потребувала комплексної перебудови міська інфраструктура відповідно до сучасного цивілізаційного рівня, під цим розумілося, що «… все потрібно перетворити так, як це існує у німецьких містах», оскільки у Львові «…німецької спадщини більше, ніж це відомо більшості німців і слов’ян».

Основою нової просторової організації міста повинна була стати реконструйована вулична мережа, оскільки існуюча мережа вулиць не дозволяла належним чином організувати транспортний рух.

Проект перебудови центру Львова передбачав суттєві зміни вуличної мережі у центральній частині міста і надання їй чіткої ієрархічної структури.

Розпланування південно-західної частини передмістя, 1943.

Існуючі головні радіальні вулиці (сучасні вулиці Шевченка, Городоцька, Степана Бандери, Коперника, Зелена, Личаківська) зберігали своє значення.

Водночас вони сполучалися новим проектованим південним півкільцем, що проходило напрямками сучасних вулиць Клепарівської (східніше існуючої вулиці), Леонтовича, Івана Огієнка, далі нижньою частиною парку імені Івана Франка до вулиць Словацького, Стефаника, Мартовича до перехрестя з проспектом Шевченка і далі по вул.

Герцена початком вул.

Левицького, далі О.

Кониського, Тершаковців і Чернігівською до Личаківської.

Судячи з проектної схеми нову кільцеву вулицю передбачалося сформувати з двох проїзних частин, розділених зеленою смугою.

Основні перехрестя планувалися на перетині з Городоцькою (перед тодішнім костелом св.

Анни), з вулицею Коперника, проспектом Шевченка, вулицями Івана Франка, Пекарською, Личаківською.

Великі площі передбачалися перед головним корпусом Університету, перед Оссолінеумом, між вулицями Каліча гора, Мартовича і Поповича, на перетинах з проспектом Шевченка, вул.

Пекарською і Личаківською.

З проектної схеми видно, що особливого композиційного значення надавалося площам перед Оссолінеумом, на перетині вулиць Каліча гора, Мартовича, Поповича та на перетині з проспектом Шевченка.

З цих площ намічалося сформувати видові осі на новий комплекс «корони міста», тобто на комплекс нових урядових споруд на Цитаделі.

Тут виразно простежується пріоритетність задуму надання новій містобудівній композиції центру Львова чіткого ідеологічного завершення разом із створенням нової монументальної просторової домінанти.

З розглянутої схеми також видно, що загалом головним транспортним напрямком вважався Захід-Схід, адже проектоване півкільце вигідним чином з’єднувало західні радіальні напрями (вулиці Гродоцька, Шевченка) зі східними (вулиці Зелена, Личаківська).

Також можна гадати, що на схемі нанесені проектовані лінії забудови, що свідчать про необхідність знесення значної кількості існуючої тоді капітальної забудови вздовж вулиць і перепланування цілих кварталів.

Зрозуміло, що економічні чинники тут не брали до уваги, оскільки головно йшлося про створення архітектурного образу «нового німецького Львова».

“Корона міста”.

Вид з Високого замку, 1943.

Цей «новий» Львів мав отримати новий комплекс-домінанту на горі Цитаделі.

Тогочасні німецькі урбаністи вважали, що для формування і закріплення нових акцентів і домінант у композиції міста необхідно створити новий архітектурно-ландшафтний ансамбль на узгір’ї Цитаделі, зважаючи на визначальне суспільне і просторове значення цієї території.

Згідно з концепцією німецьких урбаністів, на плато Цитаделі після усунення всіх існуючих споруд створювалася велика площа.

Простір площі мав формувати чотири монументальні будівлі: з північної сторони – будинок Адміністрації дистрикту Галичина, з південної сторони – великий Зал (палац) спільноти, з західної і східної сторін – будинки націонал-соціалістичного руху і вермахту (збройних сил).

Середню висоту забудови проектували на 5-6 поверхів, а ансамблі площі передбачали дві архітектурні домінанти загальноміського значення вдвічі більшої висоти: вежа будинку адміністрації і дзвіниця залу спільноти.

Вежа будинку адміністрації мала стати основною архітектурною домінантою середмістя Львова.

Для забезпечення відповідних умов зорового сприйняття нової домінанти проектували нову, ймовірно, найбільшу у місті площу.

Нова площа мала зайняти простір кварталів лівої сторони вулиці Коперника від площі Міцкевича до вулиці Словацького.

Тут планували усунути квартали існуючої забудови, в тому числі Палац Потоцьких, натомість збудувати новий монументальний будинок перед тодішнім Оссолінеумом, майже на місці сучасного Палацу мистецтв.

Новий будинок повинен був зайняти цілий квартал між вулицями Коперника і Цу дер Гоенгассе (Хорощизни, нині Чайковського).

Центральний ризаліт його північного фасаду орієнтувався на вісь нової площі, оскільки саме з її простору мала формуватися нова видова вісь на вежу Адміністрації дистрикту.

Так мала бути візуально закріплена нова просторова домінанта центрального ансамблю Львова.

При цьому композиційне значення вежі ратуші ставало другорядним, бо з проектованої площі вежа ратуші не сприймалася як просторовий акцент.

Проектований амфітеатр з видом на “корону міста”, 1943.

Основна композиційна вісь проектованого центрального міського ансамблю продовжувалася південніше «нової міської корони» і охоплювала територію сучасного Парку кульутри і відпочинку.

На території парку проектувався монументальний триярусний амфітеатр, його архітектура дещо нагадувала античні римські театри і цирки.

Сценічна частина цього комплексу передбачалася на місці сучасної площі перед входом у Парк культури і відпочинку з вулиці Вітовського.

Зі сказаного видно, що проектована на початку 1940-х років німецькими окупаційними урбаністами перебудова центрального ансамблю Львова мала за мету радикальну зміну архітектурного образу середмістя.

Обидві нові площі за своїми розмірами перевищували площу Ринок майже удвічі, тобто у середмісті створювалися відкриті площі іншого, не властивого львівському історичному ансамблю, масштабу.

Йшлося про просторовий масштаб, проектувалися нові площі-перехрестя, їх розміри також були підпорядковані постулату «відкритості» площ та зміни тогочасних, тобто сформованих історично габаритів перехресть у середмісті.

Тут вимоги створення зручних умов для інтенсивного автомобільного руху поєднувалися з потребами монументалізації містобудівної та архітектурної композиції.

Простір головної композиційної осі довжиною майже 600 м.

повинен був належним чином підпорядковуватися вежі-домінанті адміністративного будинку на Цитаделі.

В загальному ансамблі середмістя ця домінанта, мабуть, могла би бути активнішою від основної на той час ландшафтної домінанти – кургану Високого замку.

Можна припустити, що в цьому і полягав задум німецьких урбаністів, адже недарма вони вважали новий ансамбль на Цитаделі «міською короною».

Куб з чашею для факела 1942р., період нацистської окупації.

(біля Оперного театру).

Ці плани і проекти не були здійснені, адже у липні 1944 німецькі окупанти були вигнані зі Львова радянськими військами.

Протягом майже сорока післявоєнних років територія Цитаделі з причини військового використання була штучно ізольована від решти міста, про потенційні можливості її включення у структуру загальноміського центру знову згадали у 1980-х роках.

Для публікації використано фрагмент книги Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.

– Львів: Центр Європи, 2008.