Реклама по-рівненськи в давнину: ліпиш на стовп чи стіну — можеш опинитися в каталажці

Вулиця Шосова, поч.

ХХ ст.

Її називають нав’язливою, неоковирною, набридливою, агресивною, іноді — неправдивою і маніпулятивною… Реклама нині всюди.

І як без неї обходилися якихось 100 років тому? Утім, виявляється, що й тоді реклами було чимало.

Щоправда, вимоги до її розміщення були суворіші.

Історичну будівлю колишньої головної синагоги на Замковій обліпили прибудови і вивіски.

Хто і коли почепив першу вивіску-оголошення про товар чи послугу в Рівному, нині складно сказати, але з тих пір реклама, поступово вдосконалюючись, стала постійною супутницею нашого життя.

Від тих часів, коли крамарі голосно виголошували закличні приповідки і хапали за поли перехожих, затягуючи до своїх крамниць, до сучасних цивілізованих способів рекламування минули століття.

Утім, з огляду на те, в що перетворила реклама вулиці Рівного, на цивілізований підхід це схоже мало.

Спотворений вивісками цікавий будинок післявоєнних років Стрімко увійшовши в наше життя на початку 90-х, реклама нині відвойовує дедалі більше інформаційного простору не лише в сучасних гаджетах, а й, обсівши стіни будинків, паркани, стовпи, навіть сміттєві урни.

Нині Рівне, особливо його центр, задихається від рекламних вивісок, місто виглядає брудним і неохайним.

На противагу цьому — як милують око фотографії чистого і світлого міста 1950-1960-х років!.

Будинок на розі Чорновола-Соборної.

Ліворуч — 1950-і роки, праворуч — наші дніВивіскам і рекламі — чітко визначене місце.

Розглядаючи світлини Рівного початку ХХ століття, міжвоєнного періоду, бачимо на будівлях різноманітні вивіски — і з назвами закладів, і закличні, з рекламою товарів чи послуг.

Однак такого засилля реклами, як нині, усе ж таки не було.

І вулиці міста, попри дуже щільне розміщення усіляких контор, салонів, торгових закладів тощо не виглядали захаращеними.

Можливо тому, що міська влада не пускала процес рекламування на самоплив, і дбала про “благопристойний” вигляд міста.

Міська дума в 1900 році вирішила, що власники будівель, магазинів, контор, чиї фасади виходять на центральні вулиці і площі, повинні утримувати в чистоті й охайності не лише прилеглі території, а й фасади будинків.

А в 1902 році зобов’язала таких власників вивішувати на фасадах будівель таблички з прізвищами власників і назвами закладів.

Рівне 1955 року, вул.

Сталіна (Соборна).

Крайній будинок праворуч — теперішній бізнес-центр «Ліон».

Цієї норми притримувалася й прийдешня польська влада.

Магістрат не спускав з ока розміщення різноманітних вивісок.

Наприклад, вивіски з назвою закладу можна було розміщувати виключно над входом у сам заклад.

Вивіски повинні були мати певний розмір і не заступати за межі закладу.

Перелік товарів чи послуг можна було оприлюднювати на рекламному оголошенні у вітрині закладу чи за склом вхідних дверей.

А от заліплювати рекламними щитами фасади будівель чи встановлювати такі рекламні стенди посеред тротуару, як це полюбляють робити нині, було суворо заборонено під загрозою штрафу.

На першому поверсі багато різних закладів, але фасад будинку не спотворено.

Нині будинок, що знаходився під мостом, не існує.

Рівне поч.

ХХ ст.

Торговий квартал на вулиці Шосовій ряботіє вивісками.

Навіть під час проведення Великих Торгів Волинських у 1930-х роках правила розміщення реклами були непорушними.

Приміром, виставляти товар чи стенди з рекламою можна було виключно в межах, відведених для торгових площ і виставкових павільйонів.

Не дозволялося також “тулити” до фасадів будинків ганки і дахи над входами, прибудовувати додаткові приміщення, як це робиться повсюдно нині.

Такі дії вважалися самоправством і їх виконавців карали штрафами.

Поліція складала акт з вимогою розібрати самобуд.

Згідно із законом “Про тимчасове врегулювання комунальних фінансів”, за рекламу і вивіски їх власники сплачували комунальний податок до місцевої казни.

За несвоєчасну сплату з боржників стягували штраф у розмірі одного відсотка заборгованості за кожен місяць.

Скромна реклама якихось приватних послуг.

На вулицях Рівного було встановлено спеціальні тумби для розміщення оголошень, афіш тощо.

За дотриманням порядку пильнувала поліція.

За обклеювання парканів, стовпів чи стін будинків оголошеннями — штраф, а можна було й на кілька діб у каталажку потрапити.

Інформаційні тумби в місті в 1930-і роки.

Газети — основні носії реклами.

На початку ХХ століття і в міжвоєнний період основним рекламним майданчиком були газетні шпальти.

У розміщенні реклами були зацікавлені як рекламодавці, бо це приводило до них нових клієнтів, так і редакції, бо це давало їм суттєвий додатковий дохід.

Окрім газет для масового читача, виходили й спеціальні видання.

Реклама автопослуг в «Ілюстрованому путівнику по Волині» ( 1929 рік) М.

Приміром, туристичні ілюстровані тижневики, путівники, які рекламували туристичні послуги і місця відпочинку.

Зокрема одним із старійших на ті часи таким виданням (заснованим у 1859 році) був журнал «Tygodnik illustrowany — Przyjaciel Ludu» (буквально — «Ілюстрований тижневик — друг народу»).

У ньому, окрім художніх творів, рекламували листівки, краєзнавчі альбоми, туристичні карти, розклади руху потягів, словники і розмовники, історичні оповідання, дослідження тощо.

Не обійшлося без реклами і перше туристичне видання нашого краю “Ілюстрований путівник по Волині” (1929 рік) польського мандрівника, краєзнавця і дослідника Мєчислава Орловича.

Там вміщується, зокрема, реклама автомобілів для подорожей і супутніх товарів і послуг.

Головний офіс «Маслосоюзу» у ЛьвовіДля просування продукції власного виробництва засновували власні газети й великі підприємства.

Найбільш відомим таким виданням міжвоєнної Волині була газета базальтового видобувного комплексу ”Державні каменоломні в Яновій Долині”, яка так і називалася “Янова Долина”.

Як відомо, нині це село Базальтове в Костопільському районі.

Реклама Маслосоюзу в пресі початку ХХ століття.

Мали свої рекламні видання й українські кооперативи — “Центросоюз”, “Маслосоюз”, “Народна торгівля”, “Центробанк”.

А для більш ефективного просування продукції кооператори активно викуповували рекламні площі в місцевій пресі.

Реклама Маслосоюзу в пресі початку ХХ століття.

Рекламують усе: від засобів від бліх — до автомобілів.

У давні часи не існувало жорстких обмежень щодо реклами на сторінках періодики.

Зокрема доволі поблажливо ставилися й до реклами алкоголю і тютюну.

Тому дуже часто на шпальтах газет можна було побачити поряд рекламу вина чи горілки і здорового харчування.

Майже в кожному числі рівненських газет присутня була реклама продукції акціонерного товариства “Бергшльосс” — пива, дріжджів і солодкої води.

Реклама крему «Nivea»На шпальтах старих газет можна зустріти рекламу відомих і нині світових і європейських брендів: взуття від швецької фірми “Треторн” і чеської “Bata” (у радянські часи відома як фірма “Цебо”); німецької косметики “Nivea”; освітлювальних приладів “Vertex”і радіоприймачів “Філіпс”; дитячого харчування “Nestle”; німецьких швейних машинок “Zinger”.

Реклама радіоприймача «Філіпс».

Реклама взуття фірми «Треторн», магазини якої були і в Рівному, і в Луцьку.

Утім, здебільшого сторінки місцевих газет ряботіли оголошеннями про товари і послуги дрібних магазинів, контор, майстерень і ремісників.

Закликали придбати продовольчі й так звані колоніальні товари — борошно, сіль, каву, приправи, алкоголь.

Пропонували свої послуги кравчині і білошвейки, годинникарі, ювеліри, фотографи, власники готелів і ресторанів.

Не пасли задніх і виробники сільськогосподарських машин і знарядь, будівельних матеріалів.

Перша шпальта одного з номерів «Волинского слова».

Магазин одягу на вул.

3-го Мая.

Реклама в газеті, 1933 рік.

Реклама кондитерських виробів і випічки до Великодня.

Оголошували про продаж вугілля і дров, закликали звертатися до них виробники усіляких господарських дрібничок.

Рекламувалися місцеві друкарі, продавці книг і газет.

Наввипередки пропонували свої послуги лікарі.

Рівненські лікарі лікували все.

Завжди знаходилося місце в періодиці для оголошень про проведення благодійних балів, вечірок, розважальних заходів, концертів, циркових програм.

Оголошення про будь-які товари і послуги можна було знайти на шпальтах газет.

Радянська влада завдала нищівного удару по рекламі, бо, власне, рекламувати було нічого.

Хоча рівняни старшого покоління ще певно пам’ятають рекламу на дахах колишнього готелю “Ровно” і будинку, де був ресторан “Україна” на Театральній площі.

Одна закликала зберігати гроші в Ощадкасі, інша — літати літаками Аерофлоту.

Начебто можна було літати якимись іншими.

Сучасна реклама, схоже, взяла реванш за радянські часи, заполонивши все навколо.

Вулична акція з рекламування кави.

Фото з сімейного архіву Віри Пастрик, надано Г.

ДанильчукУ публікації використано вирізки з газет “Wiadomości Wołyńskie” “Волинські відомості”), ”Echo Wolynskie” (“Відлуння Волинське”), “Echo Rowienskie” (“Відлуння Ровенське”), “Волинскоє слово”, “Діло”; “Ілюстрований путівник по Волині” (1929 рік); матеріали з фондів ДАРО, ДАВО.

Світлана КАЛЬКО.