/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F10%2Fa0f3c982b7044134c620e623f181a344.jpg)
Володимир Паніотто: Володимир Паніотто. Про ставлення до російської мови і втрачене повітря
У 1991 році в Україні було більше половини російськомовних людей.
У дослідженнях тоді ми пропонували на вибір російську й українську анкети – 55% обирали російську, а зараз – 47%.
І це при тому, що немає Криму.
Ставлення до російськомовних українців – одна з головних проблем країни.
Комп'ютерна модель показує, що у східному регіоні за 15-20 років радикальних змін щодо мови не відбудеться.
Тобто на українську масово ніхто не перейде, що б не робили.
Ми маємо миритися з тим, що у нас є російськомовні українці.
Співвласник КМІС і мій друг Валерій Хмелько ще у 1994 році написав статтю "Третій рік незалежності: що виявили другі президентські вибори".
Один із висновків такий:.
"Зацікавленість більше половини громадян України у збереженні тієї можливості користування російською мовою, що була звичайною для них майже все їхнє життя, – це така обставина, з якою мають рахуватися всі політики, котрі дійсно прагнуть зберегти цілісність української держави [...] Імперськоорієнтовані діячі Росії вже пропагують ідею захисту і, фактично, об'єднання всіх російськомовних людей [...].
Думаю, що для укріплення державності необхідно переосмислити національну ідею.
Осмислити її як ідею політичну, позбавити її мовно-етнічного наголосу і зосередити зусилля на формуванні єдиної політичної нації, всі представники якої зможуть вважати себе українцями".
Гадаю, якби до висновків Хмелька прислухалися, інтеграція України була б більш високою і, можливо, Росії не вдалося б спровокувати конфлікт на Сході.
Якби принципи українізації були більш гнучкими – вони не були б такими болісними для Сходу.
До російськомовних українців все ж таки ставилися не зовсім, як до повноцінних громадян.
Зусилля щодо української мови повинні бути протилежно пропорційні віку – чим молодший, тим більше треба зосереджуватися на мові.
Починати потрібно з дитячих садків, шкіл, потім вишів.
Один підхід – це силові методи, заборони, наприклад, вимикати ті чи інші канали.
Мої друзі в Одесі, приміром, просто шаленіли, коли, здається, у 2005-му там вимкнули російський канал "Культура".
Інший метод – заохочення, створення додаткових можливостей для тих, хто переходить на українську мову.
Гарний приклад – побудова Києво-Могилянської академії.
Із самого початку були жорсткі вимоги до знання української при вступі.
І батьки розуміли: якщо ти хочеш, щоб твоя дитина отримала класну освіту, ти маєш щось зробити, щоб вона добре знала українську мову.
Це добровільно, а не примусово.
Детальніше – Радянська людина.
Чому ваш сусід сумує за Союзом.
Можна ж зробити так само – складати гроші у фонди, які б доплачували тим, хто переходить на викладання українською.
Треба було мотивувати, а не забороняти.
На початку 2014 року, в перші дні, коли перемогла нова Верховна Рада, Кириленко виступив і запропонував скасувати закон Ківалова-Колесніченка.
Він недолугий, в ньому є недоліки, але він був реально компромісним і фіксував статус-кво.
І на той час, враховуючи ситуацію в Криму і на Сході, його скасування було злочинно невчасним.
І Верховна Рада проголосувала за скасування.
Втім, Турчинов як виконувач обов'язків президента обґрунтовано не підписав скасування цього закону.
Те, що закон скасовано, знали всі, а те, що його скасування не було підписане, і він продовжує діяти, – майже ніхто не знав.
Коли закон про мову скасували, ми, соціологи, були шоковані.
Бо очікували страшних наслідків.
Ми телефонували нашим знайомим депутатам, розмовляли з ними, але вони поставилися до цього несерйозно.
Мова завжди посідає останні місця в ієрархії проблем в опитуваннях, тобто вона не виглядає як серйозна проблема.
Коли у людей питають про якість життя, то про повітря не згадують.
Вони дихають ним весь час, і їм у голову не приходить, що його може не бути.
Проблеми приходять тоді, коли їм це повітря перекривають.
Мова – це те, чим ми користуємося з ранку до вечора щодня.
Ми це просто не усвідомлюємо.
Коли ти не можеш розмовляти зручною для себе мовою на роботі чи десь в іншому місці, то це страшенно дратує.
Тому проблема мови просто недооцінюється, а насправді це є одним з дуже суттєвих питань.
І до змін треба підходити дуже виважено і обережно.
Ми маємо забезпечити не високі темпи українізації, а їхню незворотність.