Убив Пушкіна і зробив кар'єру: як склалася доля Дантеса після дуелі

Жорж Шарль Дантес (фр.

Georges Charles d'Anthès) народився 5 лютого 1812 року в Ельзасі (Верхній Рейн, Франція), в небагатій дворянській сім'ї.

Навчався завжди не найкраще, але завдяки родинним зв'язкам зумів вступити в Королівське військове училище Сен-Сір.

Довчитися йому, втім, не вдалося.

Його батько був роялістом, прихильником Шарля Бурбона, і після перевороту 1830 року, коли Бурбона повалили, виявився не при справах.

Дантес-молодший відправився шукати щастя в Росію.

До цього часу в його активі значилися: честолюбні задуми, приваблива зовнішність, вміння подобатися людям з першого погляду і рекомендаційний лист від принца Вільгельма Прусського.

У Німеччині він сильно застудився і зліг у маленькому готелі глухого німецького містечка.

І тут йому страшно пощастило: в цьому самому містечку через поломки екіпажу зупинився обоз барона Геккерна, призначеного посланником Нідерландів до Росії.

Почувши про молодого офіцер, який лежить непритомний, Геккерн з цікавості заглянув до нього і був буквально вражений красою нещасного юнака.

Він почав доглядати за хворим, а коли Дантес одужав, запропонував йому продовжити шлях до Росії разом.

Прибуття Дантеса в Росію.

11 жовтня 1833 року Жорж Шарль Дантес прибув до Петербурга в складі почту королівського нідерландського посланника барона Луї Геккерна де Беверваард.

За протекцією Геккерена, цар Микола I дозволив молодому французу, який навчався на батьківщині у військовій школі, пройти офіцерський іспит в петербурзькій військовій академії.

Дантес здав його і був прийнятий в гвардію.

А Геккерен незабаром відправився в Ельзас спеціально для того, щоб отримати дозвіл батька Дантеса на усиновлення ним, Геккерном, юного Жоржа.

Дозвіл цей він отримав, і відтепер Дантес офіційно ставав прийомним сином барона, отримавши право на титул і величезний спадок.

Це все було необхідно для того, щоб дотримати пристойності в світі, де, втім, багато хто знав, що Дантес був коханцем і "утриманцем" Геккерна.

Пушкін першим пустив слух про те, що щойно зарахований до гвардії блискучий француз, який вже став дуже популярним у вищому світі, - гей, який живе на утриманні старіючого дипломата.

Чи знав про це сам Дантес? Безсумнівно, не міг не знати.

Чи не в цьому причина тієї наполегливості, з якою він місяць за місяцем намагався скомпрометувати дружину Пушкіна? Можливо, Дантес хотів таким чином помститися.

І, треба визнати, у нього це чудово вийшло.

Скандальний роман Дантеса з Наталією Пушкіною.

Як стверджують сучасники, Дантес дійсно був закоханий у Наталю Миколаївну.

До того ж упадати за нею було модно: перша красуня, за якою навіть злегка волочився сам імператор Микола I.

Втім, Наталія Миколаївна приймала його знаки уваги, але і тільки.

Світ був заінтригований, всі столичні пліткарі із завмиранням серця спостерігали за розвитком скандального роману і навіть робили ставки: коли ж нарешті мадам Пушкіна уступить Дантесу? Ну а сам Пушкін став об'єктом насмішок.

Дантес прагнув всіляко скомпрометувати Наталію Миколаївну.

Він робив вигляд, що все вже відбулося.

На його прохання Луї Геккерн, засунувши подалі свої ревнощі, спробував підштовхнути Наталію Миколаївну в обійми свого "сина".

Умовляння не принесли результату.

І Дантес пішов іншим шляхом.

4 листопада 1836 року міська пошта доставила Пушкіну і кільком його друзям анонімний пасквіль, який привласнював Пушкіну "диплом рогоносця".

Олександр Сергійович негайно послав Дантесу виклик на дуель.

Дантес сильно злякався і кинувся за допомогою до "татка".

Луї Геккерн прийняв виклик замість "сина", але попросив відстрочки, спершу на день, потім на два тижні.

Через тиждень після виклику Жорж Дантес зробив пропозицію Катерині Гончаровій - сестрі Наталії Миколаївни та відповідно своячениці Пушкіна.

Катерина давно була закохана в Дантеса - настільки, що не зупинялася ні перед чим, щоб бути поруч з ним.

Як би там не було, але якщо Дантес став нареченим Катерини, Пушкін був змушений відкликати свій виклик.

Але, зрозуміло, він категорично відмовився приймати у себе "родича".

Дантес вважав, що цей шлюб повністю його убезпечив, і відновив наполегливі залицяння до Наталії Миколаївни.

Залицявся він відверто напоказ, з казармовими компліментами і якимсь навмисним нахабством.

Йому напевно було відомо, що сам Микола I категорично заборонив Пушкіну під яким би то не було приводом битися на дуелі.

Але Дантес, самовпевнений як завжди, продовжував нариватися на неприємності.

Графиня Фикельмон писала в щоденнику: "..

на одному балу він так скомпрометував пані Пушкіну своїми поглядами і натяками, що всі жахнулися, а рішення Пушкіна з тих пір було прийнято остаточно ..." Додамо до цього ще дещо: напередодні Ідалія Полетика, подруга Наталії Миколаївни, запросила її в гості.

Однак замість Ідалії та виявила у вітальні Дантеса, налаштованого вельми рішуче.

Наталія Миколаївна прибігла додому в сльозах і в істериці розповіла все чоловікові.

Ну а на горезвісному балу 23 січня 1837 Пушкін отримав офіційний привід викликати образника на дуель.

Щоб Геккерн на цей раз не зміг втрутитися, Пушкін послав йому образливого листа: "Ви, представник коронованої глави, Ви зводили Вашого сина ..

Це Ви ..

підстерігали мою дружину по всіх кутках, щоб говорити їй про кохання Вашого байстрюка або так званого сина, і, коли, хворий венеричною хворобою, він залишався вдома, Ви говорили, що він помирав від любові до неї ..

Не можу дозволити, щоб Ваш син ..

наважився б звертатися до моїй дружини і, ще менш того, говорив їй казармені каламбури і грав роль відданості і нещасної пристрасті, тоді як він негідник".

Дуель Пушкіна і Дантеса.

27 січня 1937 року противники опинилися в сосновому лісі біля Чорної річки, на околиці Петербурга.

Протоптавши в глибокому снігу стежку, секунданти відміряли фатальні 10 кроків поєдинку.

Це був один з найжорсткіших варіантів Російського дуельного кодексу.

Дантес вистрілив першим, і куля потрапила поетові в живіт.

Стікаючи кров'ю Пушкін зробив свій постріл, не піднімаючись з землі, і легко поранив Дантеса в руку.

Доля Дантеса після дуелі.

Після дуелі Дантес був негайно звільнений з гвардії, розжалуваний у рядові і висланий з Росії.

Він був страшенно наляканий - не очікував, що так легко відбудеться, і відправився за кордон так поспішно, що за 4 дні примудрився подолати 800 верст шляху.

Кілька років він тихо сидів у своєму маєтку в Ельзасі.

Вірна Катерина відправилася у вигнання разом з чоловіком.

Вона народила йому чотирьох дітей і померла після пологів в 1843 році, на сьомому році заміжжя.

А барон Геккерн-Дантес, вельми багата людина, ще довго потім судився з Гончаровим через її мізерну спадщину.

Переконавшись, що йому нічого не загрожує, Дантес потихеньку зайнявся політикою, використовуючи зв'язки свого прийомного батька.

Ставши депутатом Установчих зборів, він поставив на партію Луї-Наполеона Бонапарта, внучатого племінника імператора Наполеона I, - і виграв.

У 1848 році Луї Бонапарт став президентом Франції, а через три роки зробив переворот - розпустив Законодавчі збори, скасував республіку і став імператором Наполеоном III.

Своїх вірних прихильників імператор нагородив - 40-річний Дантес, наприклад, отримав звання сенатора, яке давало, до всього іншого, довічне утримання в 30 тисяч франків на рік.

У свій час Дантес займався підприємництвом, причому досить успішно.

Жорж Шарль Дантес помер 2 листопада 1895 року, у віці 83 років, оточений дітьми, онуками і правнуками.

Один з онуків Дантеса, Леон Метман, згадував: "Дід був цілком задоволений своєю долею і згодом не раз говорив, що лише вимушеному через дуель від'їзду з Росії він зобов'язаний своєю блискучою політичною кар'єрою, що, якби не було цього нещасного поєдинку, його чекало б незавидне майбутнє командира полку де-небудь в російській провінції з великою родиною і недостатніми засобами".

Нащадки Дантеса залишили спогади про нього, син навіть написав книгу, де виправдовує батька і всіляко чорнить Пушкіна.

Однак рок все-таки помстився йому за смерть видатного російського поета.

Одна з дочок Дантеса, Леонія-Шарлотта, захопилася творчістю Пушкіна.

А, дізнавшись, хто вбив поета, зійшла з розуму.

Наближені до дому Дантесів у Франції навіть запевняли, що в кімнаті у дівчини висів великий портрет поета.

Життя Шарлотта закінчила у віці 48 років в закладі для божевільних, куди її ще в 18-річному віці здав власний батько.

До кінця свого недовгого життя вона ненавиділа батька і називала його вбивцею.