/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F0e1b2404ec76ec6e68b8f820bee29124.jpg)
Археологи розповіли про давній акваманіл, який знайшли у Львові
Сучасна вулиця Сербська у Львові, зима 1941 року.
Фото Сергія Шиманського Середньовічний Львів, як відомо, був одним з центрів торгівлі та ремісництва.
Значну роль в міському середовищі відігравали ремісники – зокрема, гончарі, як місцеві так і іноземці.
Виріб одного з майстрів дійшов до наших днів практично неушкодженим.
Опис та історію знахідки археологи розмістили на сторінці Науково-дослідного центру “Рятівна археологічна служба” у facebook.
Мова йде про акваманіл (інша назва водолій), що був виявлений на вул.
Сербській, 3.
Нині будинок за цією адресою відомій громадськості і туристам як “фабрика шоколаду”.
Він був знайдений в заповненні колодязя серед матеріалу XV-XVI ст.
Зазвичай акваманіл (лат.
aquaemanalis, aqua — вода і manus — рука) – це був настільний рукомийник, який найчастіше виготовляли з глини або бронзи у вигляді фігурок реальних чи фантастичних звірів або птахів.
Їх робили пустотілими, з розкритими пащами чи дзьобами для зливу води, за ручку використовувався хвіст.
Посудина відома з античних часів, проте значного поширення набула в період Середньовіччя.
Початково акваманіли використовувались в церковному вжитку і служили для омивання рук під час літургій, пізніше – стали предметами побуту в феодальних (шляхетських) колах, головним чином при бенкетах.
Давній акваманіл, знайдений у ЛьвовіУ нашому випадку – це керамічна посудина (15,4х15,2х10,3 см) у вигляді стилізованого “голуба”, виготовлена з глини та прикрашена орнаментом в стилі ритування.
Голова птаха у формі носика для зливу, тулуб – кулеподібний, хвіст виконує роль ручки.
Сама істота стоїть на чотирьох ніжках, що, до речі, є найбільш незрозумілим, як для птаха.
Серед аналогій трапляється значна кількість бронзових акваманілів, тоді як керамічних у вигляді звірів та птахів не так багато.
Виготовив львівського водолія, скоріш за все, місцевий майстер, хоч не виключене і імпортне походження, адже Петровичівська кам’яниця з початку XVII ст належала міщанину вірменського походження.