192 роки тому народився байкар Леонід Глібов: історія українського чародія слова

5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ на Полтавщині народився Леонід Глібов, письменник, байкар, видавець, громадський діяч.

Народився в родині управителя поміщицького маєтку.

Навчався спочатку вдома: вчителькою його була мати Орина Гаврилівна, культурна та освічена жінка.

Змалечку Леонід дуже любив всякі рослини, охоче доглядав за квітами, за що його прозвали "квітчастим королем".

До нього навіть "прилипло" жартівливе привітання: "Здоров був, Льолику, квітчастий королику!".

З 1840 року вчився в Полтавській гімназії.

На початку 1847 року видав книжечку "Стихотворения Леонида Глебова 1845 и 1846".

Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності - інспектор гімназії зробив Глібову "внушение" та пригрозив карцером.

Однак Глібов і далі продовжував писати.

Того самого року важка хвороба змусила Глібова перервати навчання й повернутися додому.

Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 1849 р.

вступає до Ніжинського ліцею князя Безбородька, вихованцями якого свого часу були М.

Гоголь та Є.

Під час навчання він 1953 року на сторінках неофіційного відділу "Черниговских губернских ведомостей" друкує близько тридцяти українських байок, започаткувавши новий напрям у своїй творчості.

Після закінчення 1855 р.

ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі.

1858 року поет переїздить до Чернігова, де дістає посаду вчителя географії в місцевій чоловічій гімназії, а згодом призначається наглядачем благородного пансіону при ній.

Учні завжди з повагою відгукувалися про свого вчителя, знали напам'ять його байки.

Глібов часто зачитував учням ті матеріали, які готував до видання, всіляко намагався їх зацікавити, а, бажаючи виховати в них свідоме ставлення до навчання, навіть не перевіряв домашнє завдання.

Він був вчителем Петра Антоновича Косача - батька Лесі Українки.

Останню згодом виховували на творах відомого байкаря.

Позитивно про Глібова відзивався і сам Петро Косач.

Його спогади описує сестра Лесі Українки О.

Косач-Кривенюк, розповідаючи, що батько дуже поважав Леоніда Глібова, знав напам’ять його байки і гарно їх декламував.

Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі "Основа", що з 1861 p.

виходив у Петербурзі.

В середині 1861 р.

поет почав видавати тижневик "Черниговский листок" (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р.

видання "Основи".

Значну частину статей для "Черниговского листка" писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами.

Глібов сам був його і редактором, і автором, і коректором.

1863 р.

у Києві в серії "Для народного читання" вийшла перша збірка байок Глібова.

З'явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена.

"Черниговский листок" заборонили і встановили поліційний нагляд за Глібовим.

Розпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя.

Позбавлений роботи, Глібов 30 жовтня 1863 р.

виїхав у Ніжин до батьків дружини.

Біда не приходить одна.

Особисте життя випробовувало Глібова на міцність.

Письменник створював свій «Черниговский листок» разом із законною дружиною.

Після закриття газети помирає донька Ліда, а потім він захворів так, що вже ніхто й не сподівався на одужання.

Згодом, не витримавши злигоднів і будучи при слабкому здоров’ї, помирає і дружина на 44-му році життя, за кілька років – син Сергій.

Смерть дружини стала особливо важким ударом для письменника, адже вона була йому не просто коханою жінкою, а другом і порадником.

Після пережитих бід Глібов надовго замовк.

Наприкінці 1867 р.

Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею.

Проживши на самоті 11 років, Леонід Глібов одружується вдруге на жінці на ім'я Параскева та всиновлює хлопчика Олександра.

Справжнє творче палання повернулося до Глібова наприкінці життя.

Він починає друкуватися в галицьких журналах "Дзвінок" і "Зоря".

За останні чотири роки письменник створює українською мовою більше, ніж за весь попередній час.

Популярність його зростає.

Словацька вчителька й письменниця Соколова писала до редакції тоді ще єдиного в Україні дитячого журналу "Дзвінок":.

"Спасибі вам за ваш дитячий журнал "Дзвінок".

Я вижидаю з нетерпінням його з пошти.

Його напрочуд красні байки й загадки – це одинокі в цілій слов’янській літературі".

І дійсно, Леоніду Глібову з легкістю вдавалось зачаровувати й захоплювати маленьких читачів.

Протягом 1890-1893 років байкар написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей.

Ці дотепні, щирі, досконалі за формою твори друкувалися під псевдонімом "дідусь Кенир".

Цікава історія цього псевдоніму.

Колись батько Леоніда Глібова купив собі дуже співочу пташку, таку, що постлухати її сходились мало не всі сусіди.

На питання: "Куди йдете?" відповідали: "До Івана Кенира".

Після того батька Глібова так і прозвали по-вуличному – Кенир.

Це батькове прізвисько згодом стало псевдонімом видатного українського байкаря, і діти з нетерпінням чекали, коли ж прийде журнал "Дзвінок", щоб знову поринути у світ розповідей Дідуся Кенира.

В пошані й славі, але майже зовсім сліпим доживає Л.

Глібов останні свої дні.

10 листопада (29 жовтня) 1893 року від астми й хвороби серця на 66 році життя його не стало.

Ясного й теплого осіннього дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета, який свого часу писав:.

"Висне небо синє.

Синє, та не те.

Світить, та не гріє.

Сонце золоте...".

Як повідомляв портал Знай.

ua, неймовірна жінка-міколог Беатрікс Поттер створила безсмертні казки.

Також Знай.

ua писав, попри те, що Франко назвав Лесю Українку єдиним чоловіком української літератури, у житті великої поетеси було місце і для кохання.