Володимир Горбулін: Світової війни не буде, бо Путін дуже любить життя

Володимира Горбуліна вже багато років вважають головним інтелектуалом у секторі державного управління та національної безпеки.

Недаремно, майже кожен український президент вважав за честь мати його серед радників.

Сьогодні Горбулін – перший віце-президент Національної академії наук, представник України на Мінських переговорах з врегулювання ситуації на Донбасі.

Вчора він презентував книгу «Мій шлях у задзеркаллі».

Автора вітали політики, чиновники, журналісти.

Говорили і про минуле, і про теперішнє, але понад усе всі чекали від Горбуліна прогнозів на день завтрашній.

У своїй книзі «Мій шлях в задзеркалля» Володимир Горбулін дає характеристики усім п’ятьом президентам України, згадує своє спілкування з трьома генеральними секретарями НАТО і величезною кількістю високопосадовців, зокрема Росії і США.

Усі ці люди впливали на міжнародну політику і на Україну.

Автор також згадує «касетний скандал», розмірковує про Медведчука і Путіна..

Горбулін визнає, що Україна давно отримувала сигнали про те, що Росія – загроза №1.

Але жодна з влад так і не змогла правильно їх інтерпретувати.

Зокрема, на сторінках книги згадується, що Леоніда Кучму сильно здивувало те, що Володимир Путін не знайшов можливості поспілкуватися з ним телефоном під час подій навколо острова Тузла.

Тоді до подій у Криму та Донбасі залишалось 10 років….

Володимира Горбуліна вже багато років вважають головним інтелектуалом у секторі державного управління та національної безпеки.

«Я був налаштований сказати, що у нас щось з Росією покращується…».

Зовсім нещодавно трапилося декілька подій, коли я був налаштований сказати, що щось покращується у наших стосунках з Росією.

Спочатку добре відомий мені Владислав Сурков написав дивну статтю «Долгое государство Путина».

Я ставлюся до нього з великим інтересом.

Це абсолютно нестандартна людина..

Для того, щоб розуміти, з ким ми маємо справу, я у Мінську прочитав його роман «Близько нуля».

Але після статті я зрозумів, що тут пахне мазохізмом і дуже серйозним.

У цьому матеріалі він сказав, що у Росії є Путін і народ, і більше нікого.

І що це формат усіх державних ладів у світі.

Що він має на увазі під народом сказати складно.

Що він має під Путіним – цілком зрозуміло.

Дозволю собі засумніватися в тому, що, мовляв, «всі, хто має право вибирати, вони тільки удають, що вибирають».

Насправді, нікого не вибирають.

Я не міг не звернути увагу на цю статтю, бо, з моєї точки зору, це щось за межами людського мозку.

Якоюсь мірою його розвінчав сам Володимир Путін.

Виступаючи перед земським зібранням, він заговорив про те, як багато соціальних проблем в Росії.

Я подумав, що може якесь прозріння наступає? Мою точку зору розділила Лілія Шевцова, яка написала, що це – безсилля Путіна.

Нещодавно був виступ начальника Генерального штабу РФ Валерія Герасимова, батько якого, до речі, був героєм Радянського Союзу і жив у Києві.

Так от, він говорить про те, що потрібно готуватися до нової світової війни, що Росія якоюсь мірою до цього готова.

І це лягає в основу Воєнної доктрини.

Звичайно, настрій після цього падає.

Тут я одразу згадую 2013 рік: той же Герасимов в тій же Академії воєнних наук РФ цілком чітко висловився про всі поліна гібридної війни, про що ми написали потім в нашому Інституті стратегічних досліджень.

Також про це наша наукова робота «Світова гібридна війна.

Український фронт».

Отже, почав все Герасимов восени 2013-го.

Всі пам’ятають, що було 30 листопада, 1 грудня і до 22 лютого 2014-го.

Я про те, що ми виходимо на чергові вибори з величезною напругою, ми це повинні усвідомлювати.

Про Мінські переговори Тристоронньої контактної групи.

Сьогодні немає ніякого іншого майданчика для переговорів окрім Мінська, хоча ті переговори, які є, – порожні.

Але це все ж таки – майданчик.

«Будапештський меморандум – це мій біль».

Не треба чіпати Будапештський меморандум.

Ми винні в тому, що не реалізували його в тому обсязі, в якому могли.

Провина за це лежить не тільки на Кучмі, але і його команді.

Якщо сьогодні повертатися до цієї ситуації (з Будапештським меморандумом), то на це не підуть ані США, ані Велика Британія.

Ми тільки втратимо союзників у тих справах, які нам потрібно буде вирішувати щодня.

Будапештський меморандум - це мій біль.

Ми зробили все правильно, коли підписували його.

Ми були винні Росії за газ $2,5 млрд, ТВЕЛ – ще $500 млн.

Ситуація була така: всі наші ракети, які стояли, всі дніпропетровського виготовлення, були націлені на США, на східне узбережжя.

Кожна ракета РС-24 несла по 10 блоків.

Ядерний еквівалент ядерного одного блоку – 0,44 мегатонни.

Для порівняння: на Хіросіму впало 0,02 мегатонни.

Уявляєте, який розклад? Покійний Геннадій Удовенко казав «на нас шалено тиснуть».

У нас ніколи не виробляли ядерні блоки, ми не могли проводити регламентні роботи кожні два роки, у нас не було ні обладнання, ні спеціалістів.

Я особисто знав людей, які створювали СРСР ядерну зброю і знав їхню думку.

Про те, що ми зараз повинні створити ядерну зброю, можуть лише провокатори і неуки говорити.

Гадаю, що тоді ми зробили все правильно.

Ми разом із Леонідом Даниловичем потрапили до Франсуа Міттерана.

Він сказав: ви тоді зробили неймовірну річ, але якби вас не обманули.

Про повернення Донбасу і Криму.

Інститут стратегічних досліджень підготував дуже серйозний документ, він називався «Донбас і Крим: ціна повернення».

Ми там запропонували 4 чи 5 дій, які потрібно зробити.

На жаль, єдине, що було зроблено, це припинення постачання електроенергії до Криму, коли кримські татари підірвали ЛЕП.

Жодна інша наша пропозиція не була реалізована.

Президент, який прийде, має будувати Україну і разом з нею думати, як повернути Донбас.

Чи варто перебільшувати роль президента в цій справі? Він визначає зовнішню політику, а тут зовнішньою політикою і не пахне.

Тут відносини Росії та України.

Поки Путін живий, нічого доброго від нього я б очікував.

«Закон про люстрацію був помилкою».

На мою думку, у нас було зроблено дуже багато кадрових змін.

Я гадаю, що закон про люстрацію був помилкою.

Квотування (поділ посад між партіями, що сформували коаліцію, «Главком») також було помилкою.

Ми дуже сильно деградували в професійному плані.

У 1997 році я вперше приїхав за запрошенням до Німеччини.

У мене було дуже багато цікавих зустрічей в Міноборони і у МЗС.

Мені поклали перелік тих осіб, з ким я буду зустрічатися.

Я читаю: статс-секретар, статс-секретар..

Я амбіційний, питаю: де ж міністр? Мені відповідають: міністр в нас ще нічого не розуміє, а статс-секретарі вже працюють по 10 років і будь-яке питання ви можете з ними узгодити і вирішити.

Мені вкрай неприємно про це казати… я в жодному разі тут не хочу нахвалювати Леоніда Даниловича (Кучму), бо в нього були свої помилки, але він ніколи нікого з Дніпропетровська не витягав за своєї першої каденції і ніколи поруч не ставив.

Чого я не можу сказати про інших президентів.

Кравчук просто не встиг.

Про вірогідність повномасштабного нападу РФ.

Сьогодні для Росії це неможливо.

Якщо буде жорстка позиція США, то ніколи Росія собі не дозволить почати вторгнення в Україну.

Я в це не вірю.

Про вірогідність нової Світової війни.

Сьогодні Росія приречена на Путіна..

Ця путінська Росія ще й приречена на протистояння з Заходом, і вона це протистояння обов’язково програє.

Технологічний розрив велетенський.

Я уважно вивчав все те, що Путін говорив в минулорічному зверненні до Федерального зібрання.

Було озвучено шість проектів, деякі, на мою думку, фантастичні.

Найголовніше, що мене хвилювало - ракета (РС-28) «Сармат», яка приходить на зміну SS-18 («Сатана»).

Вони повинні були стати на озброєння наступного року, але вони навіть до кінця не провели кидкові випробування.

Все інше, як, наприклад, ядерний реактор на крилатій ракеті – це безумство (мова іде про «Буревісник» - перспективну російську міжконтинентальну ракету необмеженої дальності з ядерною енергетичною установкою).

Це смерті під час пуску, польоту і десь ще.

Тільки людоїд може таке вигадати.

Тому я не уявляю світової війни.

Її не буде за однією простою причиною – Путін дуже любить життя.

Про безвідповідальну демократію.

У нас в країні демократія – і цьому не можна не радіти.

Але вона у нас породила також відсутність зобов’язань і, найголовніше, обов’язковості.

Це призводить до того, що у нас може бути 44 кандидати у президенти (після завершення реєстрації залишилося 39 кандидатів).

Це перебір.

Куди і як ми будемо рухатися? Ми всі разом повинні виховувати свою еліту, тому що задача еліти – відчувати виклики часу, ритм, в яких живе весь світ і знаходити відповіді.

Друга складова: формувати порядок денний для суспільства, формулювати кодекс поведінки так, щоби у нас не було цирку, який ми інколи спостерігаємо на засіданнях Верховної Ради, щоби цей цирк не призвів до згубних наслідків після виборів президента.

Про риси, які повинен мати президент України.

Ця людина повинна думати тільки про одне, як вивести країну з кризи.

Україна перебуває впродовж багатьох років у кризах.

Цього не може і не повинно бути.

Є цікава фраза Кіссінджера, якого я не дуже люблю.

Він сказав, «ніяких криз у світі, в мене весь наступний тиждень розписаний».

Ми в Академії наук після цілого ряду невдалих кроків ухвалили розумне рішення: кожен академік голосує сам за себе, а не ховається за колективною відповідальністю.

Її і так вистачає у «великих друзів», які в житті нічого не читали, але знають як реформувати академію.

Про феномен Зеленського.

Ніякого феномену немає.

Це абсолютно віртуальна особистість.

Талановитий шоумен і в КВК непоганий був.

Безумовно, у нього є здібності.

От ми його обираємо – і він приходить до кабінету президента.

Запитання до нього одне: кого ви запросите до себе, що ви в нього спитаєте? Яке перше запитання буде у президента України Зеленського? Він не зможе на це відповісти, як би його не готували.

Тому що шлях президента – дуже тяжкий шлях.

Він ще ніде в житті не помилявся і навіть не спотикався.

Я не кажу вже про те, що не падав.

Він мені дуже симпатичний як людина, яка вела програму.

Але президент має величезну відповідальність не тільки перед своєю сім’єю, а й перед своєю країною.

Неможливо перескочити з естрадної сцени в крісло президента.

В жодній країні світу це недопустимо.

І якщо ви хочете, щоби весь світ сміявся з України, давайте його обирати.

Про президентство Юлії Тимошенко.

Я ставлюся із симпатією до Юлії Володимирівни (Тимошенко), але не як до майбутнього президента України.

У своїй книзі «Мій шлях в задзеркалля» Володимир Горбулін дає характеристики усім п’ятьом президентам України.

Про розпад Росії.

Я з дитинства ніколи не читав казки.

Та я взагалі дитина війни, і через це я в казки не вірю.

Я б відштовхувався не від того, коли ж розпадеться Росія, а від того, яка система соціальних рішень забезпечить нормальне життя в Україні.

Треба перетворити Збройні сили нашої країни в армію, яка дійсно зайнята єдиною справою – захистом Вітчизни.

Також обов’язково підняти економіку.

А що в них вже там буде… Я трішки знаю ситуацію в Красноярську, в Новосибірську і навіть у Владивостоку.

Нас не хвилює все те, що там відбувається.

Ну прийдуть туди японці чи китайці, а нам до того яке діло?.

Про Кучму і касетний скандал.

Кучма починав (свою другу каденцію, - «Главком») і говорив на своїй інавгурації про те, що буде інший президент.

Але не мав змоги стати іншим.

Його відразу загнали, я би сказав, в колію великих неприємностей.

Думаю, що тут не обійшлося без спеціальних служб іншої держави.

В мене немає доказів, тому я не можу напевне говорити.

Тоді я був далеко від Леоніда Даниловича.

Я не думаю, що там Медведчук якусь роль відігравав.

«Касетний скандал» розпочався восени 2000 року, а Медведчук прийшов в адміністрацію у 2002 році.

Відстань у два роки в той час - це як відстань до Місяця і назад.

Про майбутнє Трампа.

Дональд Трамп – дивовижна особистість.

Я був одним з небагатьох, хто передбачив його перемогу і мене затюкали в Україні.

Трамп обрав оригінальний шлях – він звернувся до середнього американця, який відчув, що йому не вистачає роботи, не вистачає умов для освіти, щось не те з медициною.

Я взагалі радий його появі.

Дипломати на Заході були в шоці: мовляв, був один Путін непередбачуваний, а тепер непередбачуваних уже двоє.

Двоє непередбачених – це рівновага.

Не знаю, чи виберуть його на другий термін.

Якщо нічого не трапиться з Китаєм, маю на увазі не торговельні війни, а зовсім інші, то цілком може бути.

Штати почали вибудовувати серйозну космічну програму, чим вони не займалися за Обами.

Вони запропонували нову стратегію розвитку Збройних сил.

Думаю, що Штати повернуть собі те, що мені колись сказав Збіґнєв Бжезинський: головне, коли ми йдемо на якісь кроки, то повинні прорахувати наперед на 2-3 кроки.

Якщо на другому кроці помилишся, є можливість повернутися назад, з третього також, а от з п’ятого кроку уже ні, тоді ідіть до кінця.

Ось так і ми повинні жити.

Чи розпадеться єдина Європа.

В той час коли СРСР і США боролися у своєму ідеологічному протистоянні Європа зажиріла.

Сьогодні популісти почали «гуляти» по Європі.

Думаю, що у Трампа знайдуться можливості з ними впоратися.

Михайло Глуховський, «Главком».

Володимир Горбулін – віце-президент Національної академії наук України.

За спеціальністю інженер-механік, у 1962 році закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету.

У 1962-1970 роках працював у КБ «Південне», був учасником розробки стратегічних ракетних систем і космічних апаратів серії «Космос».

У 1992 році призначений першим гендиректором новоствореного Національного космічного агентства.

Керував розробкою першої Національної космічної програми України.

З серпня 1994 до 1999 р.

з перервами – секретар РНБО, радник президента з питань нацбезпеки.

Він також був одним з авторів Концепції національної безпеки і оборони.

2000 – 2002 роки - голова Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України.

З грудня 2002 року — помічник президента України з питань національної безпеки.

Загалом, був радником трьох президентів, зокрема Петра Порошенка.

Також очолював Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України.

Був учасником розробки Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 року, Воєнної доктрини України та Закону «Про основи національної безпеки України».

2006 року тимчасово в.

секретаря РНБО.

З серпня 2014 до кінця липня 2018 року – директор Національного інституту стратегічних досліджень.

Один із учасників ініціативної групи «першого грудня».