Легендарний батько всіх "синів": справжня історія лейтенанта Шмідта

Вираз "син лейтенанта Шмідта" міцно закріпився в нашій свідомості як синонім афериста і шахрая Остапа Бендера завдяки роману Ільфа і Петрова "Золоте теля".

А ось про людину, за синів якого видавали себе спритні афеписти за часів створення роману, сьогодні знають не так багато.

Тим не менше, Петро Шмідт - одна з ікон російської комуністичної історії.

Його іменем називали вулиці.

В Очакові на Миколаївщині багато років працював музей П.

Про нього було написано в радянські часи чимало статей, книг.

Але водночас з усього нібито різноманіття фактів і слів важко було скласти картинку, уявити собі реального офіцера, який ціною власного життя утверджував демократичні (як здавалося на той час) революційні ідеали.

Так хто ж він насправді — Петро Петрович Шмідт, з крові й кості дворянин, лейтенант, який менше ніж на добу оголосив себе командувачем Чорноморського флоту?.

Петро Петрович Шмідт народився 17 лютого 1867 року в Одесі.

Його предок, німець, був ковалем, одним із тих майстрів, яких цар Петро І виписав з Франкфурта-на-Майні для роботи на перших російських корабельнях.

Майже всі його нащадки обрали армійську або військово-морську кар’єру.

Батько Петра Шмідта, теж Петро Петрович, вийшов у відставку у чині контр-адмірала Чорноморського флоту, був градоначальником Бердянська та Бердянського порту.

Дядько, Володимир Петрович Шмідт, носив чин повного адмірала, був кавалером всіх російських орденів, був старшим флагманом Балтійського флоту.

Контр-адмірал Петро Петрович Шмідт - батько лейтенанта Шмідта.

Тож не дивно, що Петро Шмідт ступив на ту ж стежку.

У 1886 році він закінчив Петербурзьке морське училище, був проведений в мічмани і призначений на Балтійський флот.

Серед своїх товаришів по службі Петро Шмідт виділявся неординарністю мислення, різнобічними інтересами, любов'ю до музики і поезії.

Молодий моряк був ідеалістом - він не сприймав жорсткі звичаї, що панували в ту пору на царському флоті.

Побиття нижчих чинів, сувора дисципліна здавалися Петру Шмідту жахливими.

Сам він у стосунках з підлеглими швидко завоював славу ліберала.

Одруження з метою перевиховання.

Шмідту не лише особливості служби здавалися неправильними і несправедливими, а й всі підвалини царської Росії в цілому.

Офіцеру флоту належало надзвичайно ретельно вибирати супутницю життя.

А Шмідт закохався буквально на вулиці, в молоду дівчину, яку звали Домініка Павлова.

Проблема полягала в тому, що кохана моряка виявилася повією.

Шмідта це не зупинило.

Можливо, позначилося його захоплення Достоєвським, але він вирішив, що одружиться на Домініці і перевиховає її.

Вони повінчалися відразу після того, як Петро закінчив училище.

Цей сміливий крок позбавляв Шмідта надій на велику кар'єру, але це його не злякало.

У 1889 році у пари народився син, якого назвали Євгеном.

Однак, домогтися виправлення своєї коханої Шмідту так і не вдалося, хоча шлюб їх тривав більше 15 років.

Після розлучення син залишився з батьком.

Шмідт з дружиною Домінікою.

Капітан торгового флоту.

Батько Петра Шмідта шлюб сина прийняти та зрозуміти не зміг і незабаром помер.

Петро звільнився зі служби через хворобу в чині лейтенанта, відправився з сім'єю в подорож до Європи, де захопився повітроплаванням, намагався заробляти за допомогою показових польотів, але в одному з них отримав травму при приземленні і змушений був залишити це захоплення.

У 1892 році він відновився на службі у флоті, однак характер і погляди приводили до постійних конфліктів з консервативно налаштованими товаришами по службі.

У 1898 році Петро Шмідт знову звільнений з військового флоту, але отримав право служити на комерційному флоті.

Період з 1898 по 1904 роки в його житті став, мабуть, найщасливішим.

Служба на торгівельних кораблях була важкою, але добре оплачуваною, професійними навичками Шмідта роботодавці були задоволені, а "паличної" дисципліни тут не було і в помині.

Однак в 1904 році Петра Шмідта знову призивають на службу як офіцера запасу флоту у зв'язку з початком російсько-японської війни.

Лейтенант повертається на Батьківщину, де вже гримлять перші залпи першої російської революції.

Шмідт переведений на Чорноморський флот і призначений командиром міноносця № 253, що базується в Ізмаїлі.

Кохання за 40 хвилин.

У липні 1904 лейтенант, не отримуючи дозволу у командування, виїхав до Керчі, щоб допомогти сестрі, у якої виникли серйозні сімейні проблеми.

Їхав Шмідт на поїзді, проїздом зупинившись в Києві.

Там на Київському іподромі Петро познайомився з Зінаїдою Іванівною Різберг.

Вона ж незабаром виявилася його супутницею в поїзді Київ - Керч.

Їхали разом 40 хвилин, весь час розмовляли.

І Шмідт, ідеаліст і романтик, закохався.

У них виник роман в листах.

Цей роман протікав на тлі подій, які все більш розгоралися і докотилися й до головної бази Чорноморського флоту в Севастополі.

Зінаїда Різберг - випадкова попутниця, якій судилося стати музою Петра Шмідта, саме їй він адресував свої останні листи.

Клятва над могилою.

Петро Шмідт не брав участі ні в яких революційних комітетах, але з ентузіазмом зустрів царський маніфест від 17 жовтня 1905 року, який гарантував "непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканості особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок".

Офіцер в захваті - його мрії про новий, більш справедливий устрій російського суспільства починають реалізовуватися.

Він відправився до Севастополя і взяв участь в мітингу, на якому закликає звільнити політичних ув'язнених, що перебували в місцевій в'язниці.

Натовп йде до в'язниці і потрапляє під вогонь урядових військ.

8 осіб убито, понад півсотні поранено.

Для Шмідта це стає глибоким потрясінням.

На похованні розстріляних жандармами севастопольців, який вилився в маніфестацію за участю 40 тисяч осіб, виступив із запальною, майже релігійного змісту, промовою, яка буквально за пару днів робить його знаменитим на всю Росію.

У листах він згадує: "Коли я їду по місту, то мені там і сям купки народу кричать: Хай живе Шмідт".

20 жовтня 1905 року в Севастополі ховали загиблих.

Лідер повстання.

За цю промову Шмідт був заарештований.

РПередавати його суду влада не збиралася - за крамольні промови офіцера мали намір відправити у відставку.

Але в місті в той момент вже фактично почалося повстання, яке влада всіма силами намагалися придушити.

У ніч на 12 листопада була обрана перша Севастопольська Рада матроських, солдатських і робітничих депутатів.

На наступний ранок почався загальний страйк.

Увечері 13 листопада депутатська комісія, що складалася з матросів і солдатів, делегованих від різних родів військ, в тому числі від семи судів, прийшла до звільненого Шмідта, який чекав відставки, з проханням очолити повстання.

До цієї ролі Петро Шмідт був не готовий, проте, прибувши на крейсер "Очаків", чия команда стала ядром повсталих, перейнявся настроями моряків.

І лейтенант приймає головне рішення в своєму житті - він стає військовим керівником повстання.

14 листопада Шмідт оголосив себе командувачем Чорноморським флотом, давши сигнал: "Командую флотом.

У той же день він відправив телеграму Миколі II: "Славний Чорноморський флот, свято зберігаючи вірність своєму народові, вимагає від Вас, пане, негайного скликання Установчих зборів і не кориться більш Вашим міністрам.

Командувач флотом П.

На корабель до батька прибуває і його 16-річний син Євген, який бере участь у повстанні разом з батьком.

Команді "Очакова" вдається звільнити частину раніше заарештованих матросів з броненосця "Потьомкін".

Влада тим часом блокує бунтівний "Очаків", закликаючи повсталих здатися.

15 листопада над "Очаковом" піднято червоний прапор, і революційний крейсер приймає свій перший і останній бій.

На інших кораблях флоту повсталим не вдалося взяти ситуацію під свій контроль.

Після півторагодинного бою повстання було придушене, а Шмідт та інші його керівники арештовані.

Той самий Очаков.

Суд над Петром Шмідтом проходив в Очакові з 7 по 18 лютого 1906 року в закритому режимі.

Лейтенанта, який приєднався до повсталих матросів, звинувачували в тому, що він готував заколот, перебуваючи на дійсній військовій службі.

20 лютого 1906 року Петро Шмідт, а також троє призвідників повстання на «Очакові» - Антоненко, Гладков, Приватник - були засуджені до смертної кари.

6 березня 1906 року вирок приведений у виконання на острові Березань.

Командував розстрілом однокурсник Шмідта по училищу, один його дитинства Михайло Ставракі.

Самого Ставракі через 17 років, вже за радянської влади, знайшли, судили і теж розстріляли.

Останнє фото лейтенанта.

Його ведуть до зали суду вулицею, яка тепер носить ім'я Петра Шмідта.