/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F9%2Faf200a0b262b6474e627a503f0b83696.jpg)
"Березіль" Леся Курбаса: історія театру, який не боявся експериментувати
Іменем видатного українця Леся Курбаса названо театр у Львові, а в столиці України - просперкт.
Діяльність Курбаса вивчають у школах та університетах.
Його ім'я відоме далеко за межами нашої батькувщини.
А якщо вдуматися: у Леся Курбаса завжди був вибір – ким стати і на чию культуру працювати.
Він обрав українську в час, коли це було немодно.
Курбас об’єднав обидві частини України, західну і східну, адже найвідоміша його діяльність пов’язана з Харковом.
Сьогодні цим діячем пишається вся Україна.
31 березня 1922 року у Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив студію-театр "Березіль", що стала флагманом модернізму в українському театральному мистецтві.
Назва театру символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень - слово "березіль" взято з язичницького слов’янського календаря.
Курбас вбачав у цьому слові символічний зміст - початок весни, початок нового мистецтва.
І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді сповнені ентузіазму.
Відгриміла Громадянська війна, і навіть у розрусі варто створювати культуру, бо за зимою завжди йде весна, вважав драматург.
Чотири роки "Березіль" працював у Києві, а у 1926 році як найкращий театр республіки переїхав до тодішньої столиці радянської України - Харкова, де 16 жовтня відкрив перший сезон прем'єрою вистави "Золоте черево".
Актори “Березоля”.
Творчі методи "Березолю" зазнали впливу європейського модернізму.
Курбас вважав, що театр не має просто відбивати повсякденне життя, а повинен формувати життєві принципи.
Як творче об'єднання, "Березіль" мав 6 акторських студій у Києві, Білій Церкві, Умані та Одесі, "режисерську лабораторію" (режлаб), мюзик-хол.
Лесь Курбас запропонував українцям новий театр, який назвав філософським.
Цей театр примушував думати – і це в умовах, коли "совєтські" переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї.
Варто згадати й умови, в яких у той час розвивалося мистецтво.
У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм.
Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск.
"Березіль" узяв все це на озброєння, поєднуючи гру і літературу.
Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився.
"Березіль" ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних п’єсах 20-х років, і на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко.
Новий театр не боявся брати теми, які висував час.
Активно залучається драматургія експресіоніста Миколи Куліша, трагедії: голод у селі; розрив між ідеалами і дійсністю, гордіїв вузол мрії і реальності.
Тема дитинд і вбивства розкривається у надзвичайній п’єсі "Маклена Ґраса".
Вистава створена за реальними подіями, просто по гарячих слідах.
І поряд з нею – не менш болюча класика ХІХ століття.
Зі сцени не сходить "Украдене щастя" Івана Франка.
Ця вистава поєднувала нове прочитанням відомого твору і водночас класичну постановку.
"Березіль" не опускався до примітивного рівня, він вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори.
Навіть якщо цензура вимагала революційних тем, Курбас ставив не примітивні агітки, а класичні твори.
Наприклад, на тему селянської війни він поставив п’єсу Проспера Меріме "Жакерія".
У 1930 році "Березіль" поставив сміливу п’єсу Миколи Куліша "97", в якій йдеться про трагедію українського села.
Центральною темою вистави є голод.
Тут потрібно згадати, що Голодомор фактично почався не в 1932 році, а раніше, а наслідки вже були кричущі в 1932 – 33-му.
Вистава "97" була і як попередження, і як свідчення того, що бачили інші – хто хотів бачити.
У Харкові знали про трагедію голоду.
Звичайно, така діяльність Курбаса не могла сподобатися владі.
До певного періоду йому дали фору, але в 30-х посипалися звинувачення в буржуазності, формалізмі, націоналізмі та інших "ізмах".
А слово "експресіонізм" стало тоді мало не лайкою.
У 1933 році Курбас потавив виставу "Маклену Ґрасу".
За сюжетом, польська дівчинка застрелює банкрута – за його ж бажанням.
Умови: він розплатиться з нею, щоб убога родина Маклени не вмерла з голоду.
І хоча описувана у п'єсі Польща, здавалося б, ніяким боком не стосувалася постреволюційної України, але прем’єру цієї вистави відвідали чекісти – і взяли"Березіль" на замітку.
Того ж року застрелився Микола Хвильовий.
Лесь Курбас пішов на його похорон, але просто на вулиці режисера схопили і заарештували.
Після допитів відправили етапом, у 1934 році присудили п’ять років.
Послали на відбудову Біломорсько-Балтійського каналу.
Цей канал – трагічний у долі багатьох, бо людям елементарно не давали знарядь, і вони пробивали бетон голіруч.
Митця, інтелектуала принижували в’язницею і нелюдськими умовами праці.
Далі були Соловки.
1937 року його розстріляли в карельському урочищі Сандармох разом, як і Миколу Зерова та інших.
І лише в теперішній час з'ясувалося, що і Микола Куліш, і Лесь Курбас були в одному розстрільному списку – № 177 і 178.
Реабілітували режисера в 1957 році.
Але до 1989 року про Леся Курбаса фактично не знали в Україні.
Курбаса вважають фундатором нового українського театру.
Як повідомляв портал Знай.
ua, українцям нагадали про "розстріляне відродження".
Також Знай.
ua писав, Лесь Курбас народився в один день з Лесею Україкою – 25 лютого виповнилося 148 років з дня народження великої української поетеси.