/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fbedefbed530ba582b8610524b673473e.jpg)
Навздогін за жар-птицею, або таємниця Тетяни Рогози
Чудова піаністка з абсолютним слухом, загадкова одинока жінка… Вона приїхала до Рівного в повоєнні роки і поселилась у будинку на старовинному Грабнику.
Вишукані манери і освіченість, вільне володіння французькою наводили на думку про її непросте походження.
У фондах Рівненського краєзнавчого музею зберігаються документи і фотографії першої половини ХХ століття з особистого архіву Тетяни Олександрівни Рогози (1899-1996), колишньої працівниці Рівненської дитячої музичної школи № 1 ім.
Дослідивши ці матеріали, краєзнавці припустили, що Тетяна Рогоза могла бути донькою військового міністра УНР часів гетьмана Павла Скоропадського Олександра Францевича Рогози (1858 – 1919).
Співпадають не лише прізвище й ім’я її батька, а й міста їх перебування.
Цікаво, що, складаючи свою автобіографію для подачі при оформленні на роботу в Рівненську музичну школу в 1956 році, жінка змушена була приховувати окремі факти свого життя, щоб уникнути переслідувань.
Вочевидь, це завдавало їй чимало страждань.
Генерал Рогоза.
Двадцять першого листопада 1917 року його було усунуто з посади більшовиками.
А вже 10 квітня 1918 року він подав заяву про вступ до української армії.
З 1 травня 1918 року – військовий міністр Української держави.
Генерал Олександр Рогоза З 23 листопада 1918 року перебував у розпорядженні гетьмана Павла Скоропадського.
За наказом Директорії 15 грудня 1918 року його було заарештовано в Києві, однак невдовзі звільнено.
Після повалення гетьманату в листопаді 1918 року Олександра Рогозу усунули з посади військового міністра.
Павло Скоропадський і Олександр Рогоза приймають парад Сірожупанної дивізії.
Київ, 1918 рік.
Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, він тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти.
У березні 1919 року відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли “червоні”.
Після здобуття міста вояками Григор’єва, Олександра Рогозу знову заарештували.
За відмову перейти на службу до Червоної Армії його розстріляла більшовицька ЧК 29 червня 1919 року в Одесі.
Але не виключено, що його могли стратити в Києві.
Генерал Рогоза (четвертий зліва) з українськими і німецькими воєначальниками 10 жовтня 1918 року.
Фото з часопису «Око»Жалобне оголошення про загибель генерала помістила газета “Киевлянин”, яка публікувала список жертв червоного терору в місті.
Де похований військовий міністр останнього Гетьмана – невідомо.
Це був заслужений бойовий генерал, учасник багатьох війн і бойових операцій, стратег і реорганізатор українського війська, доля якого так само мало відома.
Гетьман Павло Скоропадський називав його “лицарем без страху і докору”.
Олександр Рогоза.
Щодо особистого життя генерала Рогози, то нині знаходимо лише скупі рядки спогадів його побратимів по зброї, з яких дізнаємося, що одружився він доволі пізно.
Про дітей поки що відомостей не знайдено.
У штабі 4-ї армії Західного фронту.
Командувач армії генерал Рогоза (у центрі) імовірно з дружиною.
Ліворуч генерал-майор Микола Юнаків, майбутній військовий міністр УНР, 1915 ріки може бути Тетяна Рогоза донькою уславленого генерала?.
Про життя ж Тетяни Рогози, яка приїхала до Рівного на початку 1950-х років, і відтоді працювала в Рівненській дитячій музичній школі, тепер розповідають лише старі світлини, кілька пожовклих документів та короткі спогади тих небагатьох рівнян, які її ще пам’ятають.
Круті віражі її довгого і нелегкого життя здебільшого так і залишилися втаємниченими.
Так і не склалося щасливо особисте життя.
Тетяна Олександрівна Рогоза.
Рівне, 1950-і роки.
Одинадцять років у рівненській дитячій музичній школі працювала Тетяна Олександрівна Рогоза.
Як засвідчує її трудова книжка, жінку прийняли на посаду концертмейстера-акомпаніатора 13 серпня 1956 року.
Ветерани школи і рівненські старожили пам’ятають цю напрочуд інтелігентну жінку, але не знають подробиці її самотнього життя.
З автобіографії дізнаємося, що вона була сиротою.
Матері не стало коли їй виповнилося 12 років, а “батько загинув на війні”.
Потім її, сироту з житомирського притулку, удочерили прийомні батьки, які теж померли.
А далі вихованням Тетяни займалася її тітка, що була вчителькою.
Маленька Тетянка імовірно з мамою.
Маленька Тетяна.
Хто поруч — невідомо.
Фото з альбому Тетяни Рогози.
Тетяна Рогоза закінчила у 1918 році гімназію в Умані й одночасно навчалася в Уманському музичному училищі.
Вже там вона почала працювати з учнями, даючи їм уроки музики.
Потому поїхала до Києва з надією навчатися у консерваторії.
Але вдалося влаштуватися друкаркою на одному з підприємств.
А музикою займалася, коли давала уроки окремим особам чи дітям керівників підприємств, де вона працювала.
Тетяна Рогоза (зліва) з подругами 1920-і роки.
Тетяна Рогоза (зліва) з подругою, гімназія, Умань 1917 рік.
Тетяна Рогоза (справа), гімназисткаУ її автобіографії зазначено, що вона давала приватні уроки оперним співакам та їздила з ними на концерти впродовж 1923-1924 років.
Друкарка Тетяна Рогоза працювала у різноманітних конторах тогочасного радянського Києва на кшталт “Райпродком”, “Пищетрест”, “Совнархоз”, “Союзоргучет”, а також в редакції газети “Пролетарская правда” і видавництві “Радянська школа”.
Тетяна Рогоза, 1920-і роки.
Гімназійне свідоцтво 1911 рокуУ роки німецької окупації у 1942 році Тетяна Рогоза працювала друкаркою у фабричній інспекції при Київській міській управі.
А далі процитуємо написане нею:.
“Коли німці виганяли жителів із Києва, а я не могла нікуди виїхати, бо в мене немає жодної душі знайомої поза Києвом, а рідних не існує взагалі, я вимушена була залишитися в Києві і змушена була підкоритися збройній силі, посаджена в ешелон і вивезена спочатку в Західну, потім – Судетську область в табір.
Там працювала на різних роботах – кухаркою, прибиральницею.
Потім в Судетах, в містечку Хоф працювала на заводі допоміжною рабсилою.
Як тільки доблесна Червона армія нас звільнила, я поїхала одним з перших ешелонів з Хофа в Миронівку.
Там поступила на роботу у Держбанк, а вечорами давала уроки синам начальника НКДБ тов.
Захарчука і директора цукрового заводу тов.
Фото з альбому Тетяни Рогози, 1930-і роки.
Тетяна Рогоза — друкарка, 1930-і роки.
Чудова піаністка, яка мала унікальний абсолютний слух, зазнала тяжких випробувань долі, понівеченої революційним більшовицьким невіглаством.
Піаністка змушена була стати друкаркою і вже з таким фахом по війні прибула до Рівного.
Ось такі життєві віражі жінки, яка йшла до її Величності Музики все життя, а змушена була збивати чутливі, обдаровані пальчики на залізній клавіатурі, друкуючи казенні папери.
Вона так і не змогла наздогнати свою жар-птицю, яка лише була поруч, і натовп її не розумів.
Тетяна Олександрівна Рогоза, 1960-і роки.
Серед особистих документів і фотографій зберігала Тетяна Олександрівна і програму звітно-показового концерту Рівненської музичної школи за 1958 рік, де серед учнів був майбутній Народний артист Росії Володя Андропов, а серед концертмейстерів вона – та, що все життя йшла за своєю жар-птицею.
Мешкаючи в Рівному, Тетяна Олександрівна довгий час не мала власного житла.
Не склалося і особисте життя піаністки.
Та зріднилася вона з сім’єю відомого у місті селекціонера Бєльського і стала мешкати в їхньому домі на Грабнику.
Догледівши до смерті бездітну сім’ю Бєльських, продовжила жити в їхньому віковому будинку, який вони з вдячністю їй залишили.
Тетяна Рогоза.
1970-і роки.
Однією з найближчих подруг Тетяни Олександрівни була Ніна Леонідівна Ремезова, відома в минулому освітянська діячка, яка мешкала в Києві, і час від часу приїжджала до Рівного.
Подруги довго спілкувалися, найчастіше ведучи розмову французькою.
Тетяна Рогоза.
Фото з альбому.
Фото з альбому Тетяни РогозиТі, хто знали Тетяну Олександрівну Рогозу, жили поруч з нею, стверджують, що вона була людиною надзвичайно доброю і щирою, мала талант, який так і не змогла до кінця віддати і розкрити людям.
Прожила вона довгих і таких нелегких 97 років, відійшовши на вічний спочинок у 1996 році в Рівному.
Залишається сподіватися, що вдасться віднайти нові свідчення про рід генерала Рогози, і, можливо, підтвердження того, що в Рівному 40 останніх років свого життя мешкала його донька.
Галина ДАНИЛЬЧУК.
Джерело retrorivne.