Про підводні камені ухвалення закону про мову

Мені неодноразово довелося «пророкувати» чергові затягування й неухвалення закону про українську мову як державну.

І більшість моїх прогнозів, на жаль, були точними.

Неодноразові запевнення голови Верховної Ради проголосувати закон між двома турами президентських виборів виявилися ще одним благим наміром.

Брали сумніви побачити на табло достатню кількість голосів на підтримку закону і після другого туру.

Зокрема, член парламентської коаліції від «Народного фронту», голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар висловила тривогу за долю цього закону, зазначивши, що «після президентських виборів він може бути провалений».

Попри це, сподівань додавав, як би це не прозвучало парадоксально, прогнозований програш чинного президента.

Бо попереду – парламентські вибори, на яких Петро Порошенко зі своєю партією прагнутиме здобути якнайбільше місць у наступному скликанні.

В цьому він кревно зацікавлений, а для цього треба виправляти низку помилок.

Однією з таких було небажання його команди чіпати мову до президентських виборів.

Усе ж певності в результативному голосуванні 25 квітня 2019 року не було, бо, по-перше, коаліція вельми хистка, а чимало депутатів, і без того не страждаючи українофільством, почали переорієнтовуватися на новообраного президента.

25 квітня зранку на площі Конституції під Верховною Радою напружене очікування не спадало.

Здавалося б, 226 голосів знайти неважко, арифметичні підрахунки показували вірогідність ухвалення закону, але з огляду на різношерстість і недисциплінованість коаліції, мене брав сумнів, чи не викинуть коника деякі депутати від найбільшої фракції.

Тож 278 голосів, відданих за історичне рішення, виявилися якраз очікувано-неочікуваними.

Нас ще очікує кода.

Музичний термін «кода» непогано пасує для ситуації.

Небагато сумнівів, що кода буде мажорною, попри кілька постанов, якими депутати від колишньої Партії регіонів, більшість з яких тепер є членами «Опозиційного блоку», намагаються заблокувати підписання закону.

Але це їм не вдасться, хіба що станеться якийсь «землетрус».

В наступний сесійний день, 14 травня, постанови будуть поставлені на розгляд і прогнозовано скасовані через брак голосів.

До того часу профільний комітет і юридична служба Верховної Ради виконають необхідну роботу, й Андрій Парубій не затягуватиме з підписанням закону.

А президент Петро Порошенко поставить останній підпис, як він це вже пообіцяв, а наступного дня закон буде опублікований.

Нагадаю, що з часу скасування закону Ківалова-Колесніченка 28 лютого 2018 року пішов п’ятнадцятий місяць, як Україна живе без будь-якого мовного закону.

Є стаття 10 Конституції та її пряма дія, окремі положення в різних профільних законах, але правовий вакуум не заповнений.

Кожен, хто стикається зі сферою обслуговування, цей вакуум відчув на собі.

Як голосували: окремі штрихи.

Серед членів «Блоку Петра Порошенка» не голосував, як і обіцяв, Олексій Гончаренко.

Також прогнозовано не дали голосу «за» головний парламентський угорець Василь Брензович, а також деякі відомі депутати, помічені в можливій корупції.

Неочікуваною для мене була відсутність під час ухвалення історичного рішення Романа Зварича, близького соратника Петра Порошенка Віктора Короля і, попри все, Сергія Лещенка.

Але після свіжого коментарядружини цього народного депутата, відомого діджея Анастасії Топольської про те, що «цей закон – тотальна українізація, який мене як російськомовну українку утискає в правах», все стало на свої місця.

Партнери БПП з коаліції, «Народний фронт», теж не дали 100% голосів.

Абсолютно прогнозовано для мене – близький соратник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, а також Ігор Котвіцький, якого називають «гаманцем» Авакова.

До речі, позафракційний Борислав Береза, який разом зі згаданим Антоном Геращенком був керівником Експертної ради з відбору книжок українською мовою при Мінкульті і робили вони це в дуже підозрілий і непрозорий спосіб, також не дав свого голосу за закон.

І це зрозуміло, бо обоє депутатів – російськомовні, скільки б переконували в своєму патріотизмі чи не піарилися б на відомих російських «журналістках»-пропагандистках.

Серед позафракційних назву ще кілька відомих прізвищ, які або не голосували, або утрималися, або були відсутніми 25 квітня: Володимир Литвин, Андрій Білецький, родина Балог, Олександр Герега, Сергій Тарута, Віталій Купрій.

Серед членів «Блоку Юлії Тимошенко» відсутні голоси таких відомих депутатів, як Олександра Кужель та Григорій Немиря.

Всеукраїнське об’єднання «Свобода».

Всі п’ять членів парламентської фракції ВО «Свобода» проголосували за закон, хоча могли б і не дати голосів.

Чому? Бо ВО «Свобода» стала, на жаль, заручницею позиції Ірини Фаріон, яка від січня 2017 року, коли депутати від ВО «Свобода» зареєстрували свій законопроект, постійно вдавалася до брутальної і не завжди аргументованої критики законопроекту №5670 (пізніше №5670-д), а також словесно нищила розробників цього законопроекту.

Зокрема, вона називала керівника робочої групи з опрацювання законопроекту, доктора юридичних наук, професора Володимира Василенка й мене грішного «політичними проститутками».

Крім того, вона пише неправду, яку легко перевірити, що в «свободівському» законопроекті були статті про «мовних інспекторів», а в № 5670 ці й інші статті були відсутні.

А вже після голосування Ірина Фаріон зазначила, що ухвалення нового закону про мову стало величезною психологічною підтримкою українському народові.

Допомагала Ірині Фаріон «валити» мовний закон Лариса Ніцой, яка також не гребувала вигадками, інсинуаціями, відвертою неправдою, а її «критика» була часто некомпетентною.

Тож її «оригінальний» заклик до депутатів підтримати нищений нею закон заслуговує на цитату: «Ми знаємо всі прізвища народних депутатів.

Роздрукувати і повісимо (списки – ред.) на кожному стовпі...».

Чому я зупинився на темі голосування ВО «Свобода» і шкоді, яку завдали ці відомі особи та їхні чисельні прихильники? Тому що небажання Петра Порошенка рухати мовне питання до президентських виборів, помножене на брутальну і брехливу критику законопроекту з різних сторін, призвели до того, що з розглядом дотягнули, як кажуть, далі нікуди.

А одна з причин, чому в процесі кількатижневого парламентського розгляду постраждала якість закону, чому «загубилися» окремі статті з прописаними там важливими установами і функціями, чому «випали» мовні інспектори, чому низка положень закону стали м’якшими, полягає в безвідповідальній і не державницькій позиції згаданих осіб.