Луцьк і Волинь XVI ст. у спогадах француза

Волинь завжди привертала увагу туристів та мандрівників із інших країн.

Сьогодні хочемо познайомити читачів «Хронік Любарта» із цікавими спогадами про Луцьк та Волинь, які датуються XVI століттям.

Незважаючи на значну суб’єктивність спогадів як виду джерела, вони все мають вагоме значення для дослідників, оскільки в них історичні факти описуються самими свідками, що дає можливість отримати свіжий погляд на історичну епоху, в яку жив автор.

Проте інколи автори в своїх працях використовують інформацію своїх попередників, так частково зробив і француз Блез де Віженер.

Французький дипломат та історик, швейцарець за походженням, королівський придворний польського короля, Блез де Віженер.

Він жив у 1523-1596 роках.

У 1573 році, в Парижі він видав книгу «Опис Польського королівства».

В джерелі є інформація про українські міста та територію, зокрема, Волинь та Поділля.

Проте оцінюючи достовірність джерела, варто зазначити, що в своїх твердженнях автор спирався на працю Яна Длугоша.

За завданням короля, Блез де Віженер, подорожуючи, повинен був робити записи про нові володіння Валуа.

Блез де Віженер.

XVI ст.

Зображення з ВікіпедіїУ книзі міститься багато відомостей про природні умови, виробничі відносини і етнографічні особливості Червоної Русі, Волині та Поділля.

Автор називає ці території «штатами» Польського королівства.

Де Віженер подає відомості про Львів, Берестя, Холм, Володимир, Кременець, Луцьк, Кам’янець та інші населенні пункти України.

Про Волинь.

«Якби не річка Буг, яка відокремлює цю провінцію на західному її кордоні, то не було б потреби давати їй особливу назву.

Це один народ з червонорусами (мешканцями Червоної Русі); у них та сама мова, ті ж обряди та звичаї.

Тому все, що говорилося в попередньому розділі про Болеслава II, , має поширюватися і на увесь інший край, до річки Борисфена, до якої тягнулися його завоювання в цю сторону.

Але завоювання Казимира Великого не йшли далі річки Случі, так як, підкорючи під свою владу спершу південну Русь в 1342 році, він вже в 1349 опанував Луцьком, Володимиром, Холмом і всією Волинню, яку в той час узурпували сини Гедиміна, Любарт і Кейстут, і якою вони негайно ж знову оволоділи.

В даний час це прекрасна і родюча країна, багата, подібно Литві та Червоній Русі; обриси її округлені і обмежені зі сходу річкою Случчю, із заходу Бугом, південна сторона прилягає до Русі поблизу Вишневця, а північна тягнеться уздовж Литви.

Головне місто Луцьк, інші менш значні: Володимир, Холм, Берестя, Белз, Олесько, Кременець, Городло, Лопатин, Ратно і деякі інші міста і замки».

Про Луцьк.

«Жителі Русі в усі часи були сильно віддані магії, чаклунству і іншим жахливим чародійства.

І навіть в 1431 році, коли Владислав Ягайло дуже тісно осадив місто Луцьк, тоді місцеві (лучани), захопили в полон декілька поляків під час вилазки, принесли в жертву прекрасного молодого чоловіка перед цілим військом, розрізали йому горло і всі головні вожді пили по ковтку гарячої крові в той час, як нещасний ще дихав… Вони були переконані, що за допомогою цих чарів звільняться від облоги» (досі дана легенда не була підкріплена справжніми фактами, вважається, що її придумали колись поляки, як помсту).

Титулка праці Блеза де Віженера «Les Chroniques et annales de Poloigne.

Paris: Jean Richer, 1573.

(Хроніки і аннали Польщі)», 1573Про місто Кременець.

У своїх нотатках Блез де Віженер згадує про місто Кременець, називаючи його одним із найбільших міст тогочасної Волині.

Серед пам’яток, які тоді вже існували, автор згадує лише могутній Кременецький замок.

В розповідях про вірування населення, автор подає інформацію й про те, що в 1361 р.

до Кременця була перенесена католицька єпископська кафедра.

Праця Блеза де Віженера є відносно інформативною.

Наведеним у ній фактам, можна довіряти, оскільки вони збиралися для офіційних осіб і не могли містити якихось істотних помилок.

Щоправда, автор мемуарів від самого початку не ставить за мету подати всю інформацію про місце своїх зупинок під час подорожі.

Варто зауважити, що праця вирізняється не лише описом побаченого, але й спробою подати його аналіз.

Про турів, які були у волинських лісах.

Urns, званий тубільцями (місцевим населенням) туром, є власне порода дикого бика, але він незрівнянно більший і серед всіх тварин поступається величиною одному слону.

Вся його шерсть чорного кольору і тільки уздовж хребта пролягає білувата смуга.

Водяться вони на кордонах Мазовії і Литви і то лише в деяких селах, жителям яких ставиться в обов’язок охороняти їх в особливих відділах пущі, обнесених дерев’яними огорожами на подобу парків, так щоб вони не могли бродити по лісах подібно іншому звірові.

М’ясо тура не гірше і не краще яловичини, найбільше цінується його шкіра; з неї виробляються прекрасні пояса, про які розповідають, ніби вони мають властивість полегшувати пологи.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО.