Як Україні реалізувати свій туристичний потенціал

Туризм є глобальним виміром якості життя та перспективним, тобто довгим трендом сучасної економіки за умов мирного співжиття народів і континентів.

Навряд чи таку перспективу міг передбачити британський баптистський проповідник і активний борець із повсюдним тоді алкоголізмом Томас Кук, який вважається організатором першої групової туристичної поїздки у 1841 році і власне засновником туристичного бізнесу.

Він як секретар місцевого Товариства тверезості зібрав майже шість сотень своїх підопічних друзів тверезості і поїхав разом з ними з Лейстера до Лафборо на квартальний з'їзд асоціації тверезників південних графств центральної Англії.

Поїздці передувала двотижнева підготовча робота, яка включала безліч організаційних питань – від розробки маршруту і культурної програми до закупівлі білетів та друку і розповсюдження рекламних плакатів.

Вдала організація поїздки надихнула Кука на нові подорожі.

Зрештою набувши досвіду, він у 1847 році заснував туристичну фірму Тhomas Cook and Son (Томас Кук і син), яка проіснувала до початку XXI століття.

В сучасних умовах глобальної технологізації та мобільності туризм набув дійсно планетарного масштабу.

Більше того, він став, особливо у другій половині ХХ століття, візитівкою миру та дружби між державами, народами і людьми.

Ця позиція була закріплена на першій всесвітній конференції «Туризм як впливова сила збереження миру» у Ванкувері (Канада) у жовтні 1998 року.

На цьому заході представники 65 країн закликали до активного поширення мирного туризму як важливого чинника миру і безпеки у світі.

Прийняття на конференції документу із назвою «Кредо мирного мандрівника» лише додало ваги і прискорення національному розвитку історико-культурної спадщини, захисту навколишнього середовища та дотримання прав людини і основних свобод у багатьох країнах світу.

Кількість туристів зростає з кожним роком.

Так, у далекому тепер 1950 році охочих здійснити туристичні подорожі виявилося аж 25 мільйонів.

За понад п’ятдесят років, у 2002 році кількість подорожувальників вже становила 750 мільйонів осіб.

Останні десятиріччя цю цифру збільшили, за статистикою ООН, до 1,32 млрд у 2017 та 1,4 млрд осіб у 2018 роках.

Відповідно прямий, непрямий та опосередкований вклад туризму у світову економіку склав у 2017 році близько 10,4% світового ВВП або 8,3 трильйони доларів.

Як свідчать дослідження, кожна десята вакансія в світі відноситься до туристичного бізнесу, а стосунок до нього мають понад 310 мільйонів людей.

Як на цьому фоні почуває себе Україна та чи має вона ландшафтно-кліматичні, історико-культурні, духовно-ментальні потенціали для перспективи стати однією з найтуристичніших країн регіону?.

З огляду на потенційні можливості є всі підстави для таких тверджень.

Та на ділі ці висновки мають опиратися на твердий ґрунт реалій законодавця, управлінця, громадянина і його громади, де бажання розвивати туристичну галузь повинні підкріплюватися чітко виписаним законодавством, продуманою макро- та мікрополітикою розвитку, мотиваційними чинниками для діяльності як туроператорів, так і всього пласту малого і середнього бізнесу, який надаватиме послуги більш потужним партнерам.

Не забуваймо тут і про громади та населені пункти найменших розмірів, але часто найунікальніших потенціалів комунікації громади, середовищ життя і їхніх гостей-партнерів, яких вони готові приймати в Україні цілорічно.

У 2000 році Україну відвідало майже 6,5 мільйонів іноземних туристів.

Ця цифра збільшилася більше ніж удвічі станом на 2018 рік – кількість туристів сягнула 14,2 млн осіб, що принесло вітчизняному бюджету 4,2 мільярда гривень.

Щоб відповісти на питання «Багато це чи мало?», варто порівняти статистику із найближчими сусідами.

Так, Польща 2017 року прийняла 18,3 млн мандрівників з різних країн світу, а Угорщину щорічно відвідують майже 39 млн іноземців, при цьому частка туризму у ВВП країни досягає 10%, а це третє місце після промисловості та сільського господарства у формуванні бюджету країни.

Туристи в Україну їдуть.

Та їхня кількість могла бути в рази вищою, якби в країні були створені відповідні партнерські умови.

З одного боку державою, а з іншою – мотиваційною ініціативою громад.

Зараз, в період суспільних трансформацій демонополізації та управлінсько-територіальної децентралізації, коли відбувається переведення центру прийняття рішення на органи місцевого самоврядування, ініціатива громад набуває першочергової ваги.

Враховуючи, що туризм вимагає створення унікального продукту та сервісу, постає питання про необхідність проведення мікроаудиту економіко-ресурсних та культурно-історичних потенціалів кожної зацікавленої в такому бізнесі громади.

Мотивації, розуміння, а значить і довготривале зацікавлення як першочергову допомогу у вирішення таких проблем може і має надавати держава.

Для успішного запуску туристичних проектів вбачаються різні вектори та форми організаційних зусиль: доцільність об’єднання (створення регіональних кластерів) кількох громад.

Причому це можуть бути як сусідні громади, так і з інших регіонів, які можуть доповнювати місцевий продукт власним колоритом та інтересом.

Поєднання такої спеціалізації із загально-мотиваційним підходом створює ту унікальність, яка має стати приваблюючим елементом для іноземних гостей та відвідувачів з інших регіонів країни.

Надзвичайно важливим фактором-генератором палітри номенклатури туристичних можливостей вбачається ще один вимір якості пропонованого туристам українського гостьового продукту – емоційне наповнення таких проектів.

Варто зазначити, що зараз саме емоційний інтелект – EQ – (і про це говорилося на останньому економічному форумі у Давосі) стає однією з рушійних сил розвитку підприємництва і бізнесу та удосконалення як індивідуума, так і партнерських засад.

Він органічно доповнює відомий інтелектуальний вимір IQ і робить людину-громаду-бізнес ще успішнішою.

За такого поєднання туризм, особливо місцевий, тобто масово- мережевий, стає сервісом горизонтального зацікавлення і водночас варіативним потенціалом для реалізації людини в різних вікових і фізичних станах, оскільки розширює розуміння можливостей і причетність кожного члена громади.

Наразі левова частка інтересу іноземних відвідувачів України припадає на ознайомлення з культурно-історичними пам’ятками урбаністичних центрів та на принади сільського туризму традиційних ландшафтів.

Такі перспективні з будь-якої позиції напрями як природні заповідники та парки, морський та екологічний туризм, фестивальний залишаються переважно за межами державницьких масштабів реалізації.

А саме вони могли б створити підґрунтя для нових інноваційних проектів як місцевого значення, так і міжнародного співробітництва на засадах європейських стандартів реалізації, тобто смарт-спеціалізацій.

Враховуючи, що Україна має унікальні кліматичні умови, туристичний сезон міг би тривати цілорічно.

Це, звісно, додало б таких необхідних робочих місць для українців з одного боку, а з другого – ми могли б започаткувати нові тренди власного відпочинку у своїй країні.

Адже тоді можна планувати відпустки і відпочинок мінімум двічі на рік.

Туризм так би мовити внутрішнього використання став би вагомим чинником капіталізації особистості, а відтак і громади.