Сімейний скарб Урусових. Гортаючи старий альбом

а вулицях Рівного.

Крайній зліва Ариф Урусов Вони познайомилися на Рівненському радіовузлі, куди одразу по війні обоє прийшли працювати.

Радіовузол тоді розміщувався на вулиці 17 Вересня (зараз Чорновола, 17-А).

Між ними була різниця в 20 років.

І не дивно, що перше знайомство відбулося саме тоді, хоча з дитинства вони мешкали в Рівному в районі Грабника.

Ариф Урусов.

Салон Гаско, Рівне, 1928 рік.

Вочевидь, до війни на маленьку дівчинку, ученицю польської гімназії Валю Захарчук він, симпатичний чорновусий працівник фірми “Zinger” Ариф Урусов, ніякої уваги не звертав.

Ариф Урусов, Рівне, 1935 рікЇхні почуття було скріплено утворенням сім’ї і народженням у 1948 році донечки Галинки.

Урусови прожили разом в любові і повазі один до одного аж до смерті Арифа в 1986 році, не відчуваючи різниці в роках.

Усе життя обоє працювали зв’язківцями на Рівненському радіовузлі.

Сім’я Урусових, вул.

Садова, 1953 рік.

Ариф Ібрагимович (або Борис Іванович, як його називали друзі) мріяв про сина-спадкоємця, а народилася дівчинка.

Тож, коли у нього з’явився онук, був неймовірно щасливий.

На схилі життя він вклав в один альбом усі старі фото і заповів його онукові як пам’ять про діда і родину.

Цей сімейний скарб Урусових-Ямкових є носієм пам’яті не лише їхнього особистого життя, а й зафіксованих миттєвостей з життя Рівного першої половини ХХ століття.

Вхід на Торги Волинські.

З альбому Арифа Урусова.

Рівне, 1939 рік.

Праворуч Ариф Урусов.

Рівне, 1934 рік.

Стадіон біля палацу Любомирських.

У центрі — Ариф Урусов.

Дружина Валентина.

Валентина Адамівна Захарчук-Урусова народилася в Рівному в 1925 році.

Її баба Уляна з початку ХХ століття тримала корчму, що була біля старого млина на східній околиці міста (зараз вулиця Соборна, 2, кут вулиць Соборної і Клима Савура).

За розповідями правнуки Галини, чоловік Уляни служив у польській поліції, а потім виїхав з більшовиками до Росії, залишивши Уляну з двома дітьми в Рівному.

За “золоті”, які залишив чоловік, вона збудувала хату на вулиці Садовій, 7 (нині вулиця не існує, на цьому місці збудована 9-поверхівка, що має адресу: вулиця Гагаріна,1).

Одна з дочок Уляни, в заміжжі Марія Захарчук, яка мала трьох дітей, залишилася жити в батьківській хаті.

У цьому домі мешкали спадкоємці Захарчуків аж поки дім не знесли в 1980-і роки під час розбудови нової вулиці Гагаріна.

Валентина Урусова з донькою Галею, 1950-і роки.

Валентина Захарчук не встигла закінчити гімназію, як розпочалася Друга світова війна.

Під час німецької окупації залишалася жити з батьками в місті.

Їй було 17, коли німці, влаштувавши облаву, схопили її просто на вулиці.

Разом з сотнями інших юнаків і дівчат Валю відправили на роботу в Німеччину.

Майже два роки вона працювала в господарстві німецької родини, яка, за її спогадами, ставилася до дівчини досить добре.

Німецькі господарі навіть пропонували Валентині їхати з ними до США, куди вони планували перебратися після 1945 року.

Дівчина ж сумувала за рідною домівкою, за батьками і повернулася до Рівного.

Валентина Урусова на радіовузлі, 1960-і роки.

Чоловік Ариф.

Доля її чоловіка складалася по-іншому.

Ариф Ібрагимович народився в 1905 році в Петербурзі в сім’ї достатньо заможного татарина, що приїхав у північну столицю Росії з Казані.

Тримаючи в Пітері харчевні, Ібрагім Урусов їздив заготовляти продукти на Волинь.

Коли ж після більшовицького перевороту голод підступав до великого міста, він у 1918 році перевіз свою сім’ю до Рівного.

У Ібрагіма і Хадичи Урусових було четверо малих дітей – два сина і дві доньки.

Урусови винаймали житло в районі Грабника.

Через рік голова сім’ї захворів на тиф і помер.

Залишилася вдовою з чотирма дітьми Хадича Хабеківна.

Вона не мала ніякої освіти, хіба що вміла шити.

Сильна і вольова жінка змогла підняти дітей, дати їм освіту, просиджуючи за швейною машинкою.

Хадича УрусоваЇї старший син Ариф зумів досконало розібратися у механіці швейних машинок і влаштувався на відому фірму “Zinger”, яка мала свої філії і магазини по всій Європі.

Як представник фірми він часто бував у Варшаві, Кракові, Познані, Львові, Луцьку, Дубно.

На старих фото цей елегантний, красивий, модно одягнений чоловік завжди в оточенні таких же інтелігентних молодих людей.

Він любив фотографуватися і сам фотографував, тому в нього й збереглося досить багато цікавих світлин.

Ариф Урусов, Варшава, 1932 рік.

Представництво і магазин фірми «Зінгер».

Ариф Урусов на березі Усті.

позаду видніється костел , 1928 рік.

Ариф Урусов, Рівне, 1934 рік.

Молодший брат Арифа досконало вивчив східні мови і навесні 1939 року виїхав до Туреччини, забравши туди й свою найменшу сестру.

Через роки, створивши свої сім’ї, брат і сестра Урусови з Туреччини переїхали до США і там нині є їх нащадки.

Рівне, 1934 рік.

У центрі — молодша сестра Арифа Урусова.

Старша сестра Аліфе, вийшовши заміж за поляка, опинилася у Варшаві.

У Рівному з матір’ю залишився лише син Ариф.

Вони винаймали приватне житло на вулиці Пушкіна, куди в 1947 році й привів Урусов свою молоду дружину українку Валентину.

Валентина Урусова з донькою Галею, 1955 рік.

Нині в Рівному мешкає донька героїв цієї оповіді Галина Арифівна Ямкова, яка зберегла не лише старі фото, а й теплі спогади про свою сім’ю.

Галина Ямкова-Урусова, Рівне, 2008 рік.

Спогади про дитинство, і не тільки.

Про своє дитинство, юність, близьких і рідних людей, яких нині вже немає поруч.

згадує Галина Ямкова:“Моя бабця Хадича Абдул Хабеківна, поруч з якою минуло моє дитинство, була жінкою з сильним характером, вольовою.

Сусіди в Рівному звали її Катерина Василівна.

Баба завжди вважала себе головною у нашій сім’ї.

Вийшовши заміж в 16 років, вона мала лише потребу в домострої.

Хоча практично все життя провела в російському середовищі, рідної татарської мови, якою завжди розмовляла з батьком (особливо, коли мала сказати йому щось по секрету), не забула.

Любила співати татарські пісні і готувала національні страви.

У нашому домі завжди була в робочому стані швейна машинка “Zinger”, на якій Хадича вправно шила і привчала до цього мою маму і мене.

Можна сказати, що бабця була татарською націоналісткою.

Вона хотіла, щоб у батька була дружина татарка, але не склалося за її бажанням.

До мами свекруха відносилася по-різному, іноді досить холодно і нелюб’язно.

Однак, своїм подругам казала: “Лучше невестки, чем Валька, мне не надо, но она не татарка”.

Моя мама була жінкою лагідною і мудрою.

Вміла знаходити із свекрухою спільну мову.

От, коли баба щось нагнівається, мама їй скаже: “А знаєте, мамо, там фільм індійський хороший йде.

Давайте ми з вами підемо в кіно”.

І вони йшли в кіно “Смена” чи в кінотеатр імені Т.

Так залагоджувався конфлікт”.

Рівне, 1934 рік“Баба татарка прожила 87 років, — продовжує спогади галина Ямкова.

— Здоров’я у неї було чудове.

Вона не розуміла, що це таке “болить голова”.

За Татарстаном вона не сумувала, втратила з корінням зв’язки, хоча в неї там залишилися брати і сестри.

Поховали бабцю на кладовищі в Тинному.

По мамі я із корінних рівнян.

Моя прабабця Уляна і бабця Марія Захарчук, мама Валентина, мій дядько Анатолій і тітка Оля жили на вулиці Садовій.

Їхня хата стояла на горбку, мала два входи, а навколо був красивий великий садок.

На жаль, я рідко бувала в цій родині і погано знаю її історію”.

Галя Урусова (посередині) на місці, де тепер майдан Незалежності, 1956 рік.

Валентина Урусова на радіовузлі, 1960-і роки.

Закінчивши технікум зв’язку у Львові, Валентина Адамівна Урусова понад 50 років працювала на Рівненському радіовузлі, стояла біля джерел зародження проводової радіомережі області.

Її чоловік Ариф Ібрагимович теж один із першопрохідців цієї галузі.

Друзям по праці ця сім’я запам’яталася як неймовірно інтелігентна і порядна.

Біля руїн палацу Любомирських, 1934 рік.

Біля палацу, 1934 рік.

Біля руїн палацу Любомирських, 1939 рік.

Біля князівського палацу.

Крайній праворуч Ариф Урусов, 1939 рік.

Рівне, 1929 рік.

Невідомі містянки.

Рівненський вокзал, 1928 рік.

З альбому Арифа Урусова.

Дубно, 1931 рік.

Лідія Стехнік.

Рівне, 1929 рік.

З альбому Арифа Урусова.

Рівненська молодь, 1929 рік.

З альбому Арифа Урусова.

Рівне, 1929 рік.

З альбому Арифа Урусова.

Ми ж нині через світлини, які збереглися в родині Урусових, більш детально пізнаємо образ старого Рівного і, зокрема, його зниклої перлини – палацу князів Любомирських, інших куточків нашого міста, які тепер залишилися тільки на старих фотографіях.

Галина ДАНИЛЬЧУК.