«Я не реперка. Ви мене зовсім не знаєте», — Аlina Pash

ELLE Тебе складно впіймати у Києві — ти весь час у подорожах.

«Людина світу» — це про тебе?.

Аlina Pash Так, я люблю подорожувати.

А є люди, які не хочуть побачити світ? Це ж найяскравіші враження! Нещодавно я повернулася з Мадрида.

Дуже сподобалось.

Він інший від Барселони — архітектурою і людьми, більш монументальний.

У Барселоні я була неодноразово.

Там живе мій хлопець, тому за останні роки я вже споріднилась з нею.

ELLE Ти засвітилась на «X-Факторі», потім співала в мюзиклах.

Але вистачило однієї Bitanga, щоб про тебе почали говорити як про нову надію української сцени.

Це було несподіванкою чи заслуженим визнанням?.

Bitanga насправді була моєю першою авторською піснею.

Я рада, що вона вистрелила.

І я сподівалась на це, але все ж її успіх став несподіванкою (сміється).

Мені поталанило, хоча я важко працювала, щоб це сталося.

ELLE А для мене несподіванка, що раніше ти не писала музику!.

Я працювала з чужим матеріалом.

Якось ніби не відчувала себе емоційно наповненою так, щоб говорити у творчості про щось особисте.

А поштовхом стала зустріч з однією людиною, яка запитала: «Вмієш писати пісні?» І я бовкнула: «Так!» Це був такий «чарівний пендель» (сміється).

І понеслося! Мій хлопець навчив мене записувати голос і створювати лупи в Abletone.

Я купила динаміки, мікрофон, звукову карту найпростішу — і почала вчитися.

Тепер дуже радію з того, що вмію записуватись і зводити.

Тому що робити самій, розуміти, як воно працює, — набагато крутіше, ніж бути співаком, який просто «співає».

Це не моя історія.

ELLE Bitanga — це такий маніфест сучасної дівчини?.

Це мій маніфест (сміється).

Може скластися враження, що Alina Pash — така весела дівчина, яка співає про паті-паті.

Не зовсім так.

Знаєте, як виник хіп-хоп? Як відгалуження від диско.

Спочатку це була музика для вечірок, яка згодом «вийшла» на вулиці і стала розказувати про глибинні проблеми..

Послухаєте мій альбом і зрозумієте, що зовсім не знаєте Alina Pash.

ELLE Тебе називають реперкою.

Я не реперка.

Я артист, який користується елементами репу та етнічного співу як інструментом.

Мені цікавий фольк — не тільки український, а й світовий.

Цікава індійська, африканська культури.

Міксувати їх з українськими традиціями — ось що мене надихає!.

ELLE Ти говорила, що раніше не була «наповненою емоційно».

Ти маєш на увазі брак досвіду?.

Я про відчуття всередині.

Не скажу, що я співачка «про любов».

У цьому альбомі піднімаються різні теми.

Але я знаю, що в мене колись буде альбом тільки про любов (сміється).

До цього потрібно «наповнитись» справжніми жіночими відчуттями.

Щоб я могла говорити не лише з молодим поколінням про гострі дівчачі емоції.

До глибоких емоцій ще треба трохи дорости.

ELLE У тебе і зараз дуже дорослий підхід.

Мабуть, були класні вчителі.

У мене були самі жінки-вчителі (сміється).

По-перше, мама — вона вчителька музики.

Дякуючи їй, я і сиджу перед вами.

Я з невеликого селища на Закарпатті.

Змалечку співала на сільських святах.

У 12 років батьки віддали мене на вокал, і я їздила за 120 км в Ужгород до музичної школи.

Там в мене були класні вчителі, як і в Академії естрадно-циркового мистецтва.

ELLE На якій музиці ти росла? Чи розділяли батьки твої музичні смаки?.

Спочатку слухала те, що ставили саме вони (сміється).

Скажімо, мама відкрила для мене The Prodigy.

Пам’ятаю, ми їхали в машині, слухали на повну гучність і відривались.

А з татком ми слухали «Табулу Расу» та «Океан Ельзи».

У мене з батьками дуже тісні стосунки.

З мамою ми зідзвонюємося щодня.

З татком — раз на два тижні, але це будуть 15—20 хвилин дуже відвертої розмови.

Вони дуже різні, і я відчуваю цю дуальність у собі — є абсолютно мамина частина, є абсолютно татова.

І вони гармонійно доповнюються.

Мама мене привчила до «бейсової» музики — Майкл Джексон, Принс.

Двоюрідна сестра показала Емі Вайнгауз, Еріку Баду, Шаде, Morcheeba.

Як стала їздити до Ужгорода, то почала ходити на рок-концерти і клубні тусовки.

Стандартна поп-музика мені ніколи не була цікавою.

Я скоріш ходила на драм-н-бейсові вечірки.

Для мене взагалі рейви й танці — це своєрідна медитація.

Коли ти витанцьовуєш все, що «неправильно лежить».

ELLE Що можеш сказати про свій дебютний альбом?.

Його взагалі могло не бути! Після «Х-Фактору» я деякий час співала в мюзиклах, але не розуміла, що буде далі.

Думала, що варто якусь «справжню» роботу шукати.

А потім мене набрав Юрій Нікітін і сказав: «Давай ти будеш в KAZKA?» Майже одночасно з’явилося ще кілька пропозицій, а потім я написала Bitanga.

Днями зустріла Нікітіна на YUNA Awards і подякувала — за поштовх і за те, що я зробила правильний вибір.

Ясно, що KAZKA більш прокачані, там інші бюджети, але й інші умови.

Я знаю, що у себе Я бос і Я буду вирішувати.

Зрозуміло, що в мене є люди, які щось мені радять, допомагають — це важливо.

Це дозволяє мені не так хвилюватись.

Але остаточне рішення за мною.

ELLE А чим викликане хвилювання?.

Я переживаю, щоб я все-таки була почута.

Є дуже багато прикладів, коли музикант з класним матеріалом з’являється не в той час — і його не зрозуміють.

Я сподіваюсь, зі мною такого не станеться.

І я вже навіть написала першу пісню для нового альбому! Я довго її писала і ледь не здалася.

Але сиділа, працювала і раптом — бум! Є! Розумієте, стільки в житті бувало разів, коли ти здаєшся за якийсь крок! А так вийшла кльова пісня, якою я пишаюся.

ELLE Кому ти довірила чаклувати над саундом в дебютному альбомі?.

Над ним працювали сім саундпродюсерів (сміється).

У кожного свій почерк, але все прошито однією ниткою — мною.

І сам альбом має символічну назву — «Пинтя».

Пинтя Хоробрий — це історичний персонаж, оспіваний у фольклорі опришок, який жив на Закарпатті в тих місцях, звідки я родом.

То наш Робін Гуд, який забирав гроші у панів і віддавав бідним.

Наша сім’я з цього роду, тобто я — його прямий нащадок.

Такий от зв’язок епох.

ELLE Карпати — це таке містичне місце.

У твоєму житті є місце для містики?.

Я ж працюю з фольком, звісно! Навіть про Пинтю говорили, що куля його не бере, що він родич Дракули.

Є в мене пісня «Босорканя» — це персонаж суто карпатської міфології, відьма з рисами вампіра.

Я з дитинства любила серіал «Всі жінки — відьми» і грала у відьмацькі історії.

В мене була стара дідусева книжка «Книга для технических записей», яку я виправила на «Книгу магических записей».

І записувала туди всілякі заклинання.

Перші мої вірші були заклинаннями (сміється).

Магічність завжди присутня в самій жінці.

ELLE А з тобою щось містичне траплялось?.

Мама розповідала, що коли я тільки народилась, то практично не плакала.

А перед хрестинами люди прийшли дивитися дитину — і я почала плакати.

З ночі до ранку, без перестанку.

Викликали лікаря — все нормально.

Майже три роки батьки мучилися через те, що я плакала ночами.

І зрештою звернулися до бабки-ворожки.

Вона й сказала, що мене зурочили.

Порадила звернутись до монаха, який жив у горах.

І після трьох років мук і однієї молитви монаха я перестала плакати.

Це реальна історія — ось і говоріть, що містики не існує! Після того моя мама вірить у такі речі.

ELLE Повертаючись до альбому.

Наскільки важко тобі відтворити те, що звучить в голові? Що потрібно для цього — музична грамота, навички, гарний продюсер?.

Усе разом.

Точно хороший саундпродюсер, який відчував би твій вайб.

Важливо, щоб людина тебе чула і ви думали в одному напрямку.

Мені пощастило з людьми.

Важливі знання.

Мені допомогло те, чим я займалася до цього — я була на «Х-Факторі» й працювала в інших колективах.

Але щоб відтворити повноцінно те, що є в моїй голові, — я цього ще не зробила.

В першому альбомі можна буде подивитись, як я вмію.

А от другий альбом уже покаже той напрямок, який я обрала.

Зараз це такий собі мікс хіп-хопу, ар-ен-бі, тріп-хопу та етно — фьючер-фолк-хоп, як я це називаю.

Кілька колаборацій — з моїм хлопцем Нейтаном Дейзі, французом Кадером і співачкою Ніні Нуцубідзе.

Дует з останньою — грузинською мовою.

Це моє зізнання в коханні Грузії.

Для мене ця країна дуже важлива.

Там я закохалась у свого хлопця, і звідти в мене найкраща подруга — власне, Ніні.

Ми познайомились на «Х-Факторі».

Це пісня про нашу дружбу.

ELLE Як тебе занесло на Давоський економічний форум цього року?.

Це було одне з найцікавіших місць, де я виступала! Ми застали зиму — дуже красиву, засніжену, сонячну.

Жили в невеличкому селищі, в якому найдовша траса для санок.

Запросили нас організатори «Українських вечорів», і ми мали дуже непоганий фідбек.

Я була б рада показати Україну всьому світові.

Не таку, яку звикли бачити, — борщ, вареники, дівчата у віночках.

А сучасну, актуальну.

Хотілося б зламати стереотипи про українок як про дівчат легкої поведінки.

В нас сильні, незалежні й достойні поваги жінки, які беруть на себе велику відповідальність і не бояться цього.

Хочеться їх на п’єдестал піднести — бо заслужили.

ELLE Чи близька тобі психологія свідомого споживання?.

Як і кожна свідома людина, я переймаюсь проблемами екології.

Дуже потішила новина про те, що в Грузії заборонили використання пластикових пакетів.

Сподіваюсь, що і ми таке зробимо.

Бо коли я приїжджаю на Закарпаття і бачу ту кількість пляшок і пластикового сміття — це справжній укол у серце.

І це не лише в Закарпатті — повсюди в Україні!.

Якщо й далі все буде відбуватися такими темпами, то скоро ми будемо поховані під тонами сміття.

Може, почати з малого — просто прибрати сміття за собою?.

Мій батько — сільський голова.

Кілька разів на рік у моєму рідному Буштині влаштовуються суботники.

Кожен прибирає, старається зробити своє містечко гарним.

Якби ми всі дбали про середовище, в якому живемо, — ми могли б уникнути більшості проблем з екологією.

Я не хочу нікуди втікати з цієї країни.

Мені здається, що це доля слабких.

Я готова тут залишатись, тому мені не байдуже.

І таких людей стає більше.

Можливо, жити без одноразового пластику не так комфортно.

Але все залежить від бажання.

Ця свідомість давно прийшла до мене — я не хочу забруднювати землю, на якій живу.

Я люблю, коли чисто.

Я вдячна і батькам, і людям поруч, що розвиваюся в правильному напрямку.