Герої Європейських ігор. 34 українські чемпіони

У білоруській столиці завершилися другі Європейські ігри.

Українська збірна виступила на цих змаганнях вдаліше, ніж очікувалося.

Наша команда здобула 51 нагороду, 16 із яких золоті, і посіла в медальному заліку підсумкове третє місце.

Найцікавіше, що перемагали наші представники іноді у тих дисциплінах, де від них звершень не очікували.

Особливо це стосується легкоатлетів.

Українці найліпше адаптувалися до формату динамічної легкої атлетики, який вперше випробовувався якраз на Європейських іграх і виграли два золота в естафетах та командну першість загалом.

Поряд із спортсменами ґрандами на кшталт світових лідерів Білодід, Хижняка, Верняєва, Беленюка і Зантараї чемпіонами серед українців стали й зовсім несподівані спортсмени калібру легкоатлетів Шаматрина та Даниленка, не кажучи вже про 15-річну гімнастку Анастасію Бачинську.

То хто вони, наші герої?.

Євген Гуцол (легка атлетика, біг 800 м).

Дворазовий чемпіон Європейських ігор (у комбінованій естафеті і в командній першості).

Народився 13 травня 1990 року в Гадячі Полтавської області.

Тренер — Леонід Пилипей.

Титули: відсутні.

Євген отримав першу серйозну публічність напередодні торішнього чемпіонату світу в закритих приміщеннях.

Тоді він не зміг вилетіти до Бірмінґема через те, що британське посольство не відкрило візи.

«Ти весь сезон готуєшся до іншої дистанції.

Ти в останній момент шукаєш старт, щоб потрапити до складу естафетної команди.

Ти травмуєш задню поверхню стегна в процесі підготовки.

Ти один з усієї команди, кому не приходить паспорт з візою.

Ти не летиш зі своєю делегацією.

За добу до старту замість передзмагальної розминки ти їдеш у київському метро в годину-пік з великою валізою до візового центру за паспортом.

Паспорта досі немає, ти їдеш додому в Суми, твоя естафетна команда приїхала на чемпіонат світу дарма.

Тепер в тебе дві необкатані візи в Великобританію і третю тобі хрін відкриють», - написав тоді у відчаї Євген.

Данило Даниленко (легка атлетика, біг 400 м).

Дворазовий чемпіон Європейських ігор-2019 (в естафеті 4х400 м і в командній першості).

Народився 10 жовтня 1994 року в Черкасах.

Тренер — Сергій Басенко, Анастасія Рабченюк.

Титули: відсутні.

До початку бойових дій на сході нашої держав Данило представляв Донецьк, де йому створили оптимальні умови для роботи.

Однак із початком війни Даниленко переїхав до Луцька.

Каже, що волинська столиця схожа йому на рідні Черкаси.

Зрештою, головна відмінність полягає в тому, що в Луцьку є де повноцінно тренуватися, а в Черкасах із цим проблеми.

Яна Качур (легка атлетика, біг 200 м).

Дворазова чемпіонка Європейських ігор (у комбінованій естафеті і в командній першості).

Народилася 13 січня 1997 року в Гайвороні на Кропивниччині Тренер — Володимир Федорець.

Титули: відсутні.

Перше, що побачили усі, хто слідкував за фіналом командних змагань легкоатлетів на Європейських іграх — бурхливі, шалені емоції нашої фінішерки Яни Качур, екстраваґантності якій додають довгі заплетені дреди.

Власне, вельми емоційною Яна була завжди.

Здобувши в 2017-му дві бронзи на молодіжному чемпіонаті Європи (на 200-метрівці і естафеті 4х400 м), дівчина сказала: «Коли я вперше підіймалася на п'єдестал, це було для мене сенсацією, шоком.

Стільки було сліз радості! А двічі підійматися на подіум і двічі дивитися на стяг України — ці емоції для мене складно висловити словами».

Ольга Ляхова (легка атлетика, біг 600 м).

Дворазова чемпіонка Європейських ігор (у комбінованій естафеті і в командній першості).

Народилася 18 березня 1992 року в Рубіжному Луганської області.

Тренери — Тетяна Ляхова, Томас Левандовскі.

Титули: відсутні.

Ольга походить зі спортивної сім’ї: мама — екс-чемпіонка України в бігу на 800 м, батько — тренер з боксу.

Росла дівчинка в Кременчуку на Полтавщині, де й зробила перші кроки в легкій атлетиці, причому пробувала себе і в стрибках у висоту та довжину, і у спринті.

Але врешті зупинилася на тій дисципліні, де виблискувала мама.

У 2016-му Ляхова виступала на першій у житті Олімпіаді, але через проблеми з підготовкою й акліматизацією не змогла пройти сита кваліфікаційних забігів і хоч і встановила особистий рекорд на 800-метрівці, але пройти далі не змогла.

Тетяна Мельник (легка атлетика, біг 400 м).

Дворазова чемпіонка Європейських ігор-2019 (в естафеті 4х400 м і в командній першості).

Народилася 2 квітня 1995 року в селищі міського типу Олександрівка Кропивницької області.

Тренер — Володимир Федорець.

Титули: відсутні.

До цього виступу в Мінську Тетяні двічі не пощастило піднятися на п’єдестал крутпних форумів: на Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро наша естафетна команда була п’ятою, а на чемпіонаті світу-2018 у Бірмінґемі — взагалі четвертою.

Точніше, спершу теж п’ятою.

Але згодом одну за одною судді дискваліфікували збірні Ямайки та Великобританії і тим самим підняли Україну на п’єдестал.

Наші дівчата, зокрема Тетяна, яка завершила перший етап лідеркою, вже навіть встигли порадіти.

Та рано.

Британки подали протест і після його розгляду арбітри вирішили закрити очі на очевидне: що Ганна Вільямс наступила на шиповку Катерині Климюк і тим самим відкинула Україну вниз.

Британії повернули нагороду, а українки, зокрема Тетяна Мельник, тоді змушені були задовольнитися дерев’яною медаллю.

Олексій Поздняков (легка атлетика, біг 400 м).

Дворазовий чемпіон Європейських ігор (у комбінованій естафеті і в командній першості).

Народився 1 квітня 1995 року в Прилуках Сумської області.

Тренери – Михайло Марченко, Ольга Завгородня.

Титули: відсутні.

До Європейських ігор найвищим досягненням Олексія, котрий зараз представляє Донецьку область, було друге місце на чемпіонаті України-2018.

Ще з юних років відзначається особливістю — бити особисті рекорди під час найвідповідальніших стартів.

Саме це тренери вочевидь враховували, приймаючи рішення виставити Олексія в складі естафетної команди на Європейських іграх буквально за годину до старту.

Анна Рижикова (легка атлетика, біг 400 м).

Дворазова чемпіонка Європейських ігор-2019 (в естафеті 4х400 м і в командній першості).

Народилася 24 листопада 1989 року у Дніпрі.

Тренер — Володимир Кравченко.

Титули: бронзова призерка Олімпіади-2012 в естафеті 4х400 м.

Найвищим досягненням у кар’єрі Анни є бронзова медаль Олімпіади-2012 у Лондоні.

Правда, здобула цю нагороду Рижикова у складі естафетної команди на дистанції 4х400 м разом із Аліною Логвиненко, Ольгою Земляк і Наталією Пигидою аж через п’ять років, після дискваліфікації за вживання допінгу росіянок.

Безпосередньо на доріжці лондонського Олімпійського стадіону наші дівчата тоді були четвертими.

Анна Плотицина (легка атлетика, біг 100 м з бар’єрами).

Чемпіонка Європейських ігор у командній першості і срібна призерка в бігу на 110 м з бар’єрами.

Народилася 1 січня 1987 року в Сумах.

Тренер — Олександр Паламарчук.

Титули: відсутні.

В останніх три роки Анна у бар’єрному бігу на короткі дистанції в Україні поза конкуренцією.

Стабільно високі результати і поступовий прогрес атлетки — то вочевидь плід її налаштування.

«Самокритичність дуже важлива для спортсмена, – казала Плотицина.

- Деталі насправді витікають одна з одної і формують загальну картину.

Важливо просто і в той самий час серйозно до цього ставитися, не засмучуватися в разі невдач.

Я не приходжу на тренування, щоб з кимось просто побачитися, поспілкуватися чи вирішити інші питання.

Я приходжу, тому що знаю, чого я хочу.

Треба бути реалістом і не думати, що у тебе розуму аж понад голову».

Марина Бех-Романчук (легка атлетика, стрибки у довжину).

Чемпіонка Європейських ігор у командній першості і бронзова призерка в стрибках у довжину.

Народилася 18 липня 1995 року в селі Морозів Дунаєвецького району Хмельницької області.

Тренер — Вадим Крушинський.

Титули: відсутні.

Впродовж останніх трьох років Марина постійно додає, а стрибки в район семи метрів стають усе стабільнішими.

Особистий рекорд Бех-Романчук — 6,93 м, але вона має потенціал, щоб стрибати далі.

А ще Марина разом із чемпіоном світу і Європи з плавання Михайлом Романчуком створили одну із найзірковіших сімей сучасного українського спорту.

Богдан Бондаренко (легка атлетика, стрибки у висоту).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у командній першості і володар бронзи в стрибках у висоту.

Народився 30 серпня 1989 року в Харкові.

Тренер — Віктор Бондаренко.

Титули: чемпіон світу-2013, чемпіон Європи-2014, бронзовий призер Олімпіади-2016.

На чемпіонаті світу-2013 переміг з результатом 2,41 м.

Вище за всю історію стрибало лише двоє людей — кубинець Хав’єр Сотомайор (2,45) і швед Патрік Шоберґ.

Пізніше 2,43 взяв катарець Мутаз Есса Баршим.

Богдан прагне повернутися на цей рівень, але заважають травми.

Він два роки лікувався і повернувся у спорт тільки цьогоріч у травні.

Втім, у Мінську теж не зміг проявити себе в повній мірі, оскільки знову турбувала хвора стопа.

Ганна Гацько-Федусова (легка атлетика, метання списа).

Чемпіонка Європейських ігор у командній першості.

Народилася 3 жовтня 1990 року в Запоріжжі.

Тренер — В’ячеслав Римко.

Титули: переможниця Кубка Європи-2011 з легкоатлетичних метань.

У липні 2014 року в Кропивницькому Ганна побила національний рекорд — з четвертої спроби метнула спис на 67,29 м, перевершивши досягнення Віри Ребрик, яка на той момент вже перефарбувалася і після окупації Кримського півострова вирішила виступати за Росію.

Покращити результат майже п’ятирічної давнини Ганні наразі не вдається.

Хоча варіанти для прогресу вона шукає — у зміні тренера, техніки метання.

Аліна Логвиненко (легка атлетика, біг 400 м).

Чемпіонка Європейських ігор-2019 в командній першості (бігла естафету 4х400 м).

Народилася 18 липня 1990 року в Бахмуті Донецької області.

Тренер — Анатолій Чумак.

Титули: чемпіонка Європи-2012, бронзова призерка Олімпіади-2012 в естафеті 4х400 м.

Досвідчений естафетний боєць.

Усі основні досягнення, всі крупні старти пов’язані з естафетами.

Тренери саме тому Аліні довіряють, що вона відзначається надійність і ніколи не підводить.

Олег Миронець (легка атлетика, біг 400 м).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у командній першості (біг естафету 4х400 м).

Народився 29 травня 1998 року в селі Небодоївці Хотинського району Чернівецької області.

Тренер — Іван Павлюк.

Титули: відсутні.

Взимку 20-річному буковинцю забракло лише 15-ти сотих, щоб виконати норматив для участі у дорослому чемпіонаті Європи в закритих приміщеннях у бігу на 800 метрів.

Причому винив Миронець тоді лише себе: «Помилився, бо пропустив після другого кола свого суперника, який мене весь час гальмував.

В принципі, я міг би його обігнати.

Будемо вчитися на помилках, які я допустив, набиратися досвіду, стартувати.

Адже мені лише 20, і все ще попереду».

Мабуть, промовляючи ці слова, Олег і уявити не міг, що через чотири з невеликим місяці буде бігти у складі чемпіонської естафети на Європейських іграх.

Наталія Прищепа (легка атлетика, біг 600 м).

Чемпіонка Європейських ігор-2019 у командній першості (бігла у комбінованій естафеті).

Народилася 11 вересня 1994 року в Рівному.

Тренер — Андрій Попеляєв.

Титули: чемпіонка Європи 2016 і 2018 років у бігу на 800 метрів.

На Євро-2018 овацію берлінського «Олімпіаштадіону» Наталія заслужила навіть не стільки своєю перемогою, скільки добрим вчинком ще у кваліфікації.

Українка виходила на старт у статусі одноосібного лідера забігу, єдиною, хто в сезоні-2018 зміг вибігти з двох хвилин.

У підсумку Прищепа без проблем фінішувала першою і відібралася в півфінал.

Проте Наталія не раділа, а звернула увагу на те, що відбувалося за спиною.

А там у боротьбі з француженкою Клаудією Саундерс чемпіонка Європи U20 у 2015 році і чемпіонка Європи U23 у 2017 році 22-річна бельгійка Рене Ейкенс впала на бігову доріжку.

На той момент Ейкенс бігла на четвертій позиції і намагалася прорватися до трійки лідерів, які кваліфікуються в півфінал.

Бельгійка була настільки засмучена падінням, що почала плакати прямо на доріжці, але українка Прищепа повернулася після фінішу, під оплески публіки допомогла своїй суперниці піднятися і завершити забіг.

Андрій Проценко (легка атлетика, стрибки у висоту).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у командній першості.

Народився 20 травня 1988 року в Херсоні.

Тренер — Геннадій Зуєв.

Титули: відсутні.

Андрій мав усі шанси стати олімпійським призером Ріо-2016.

Більше того, у фіналі він навіть результат із володарем бронзи, земляком Богданом Бондаренком, показав однаковий — 2,33 м.

Однак поступився Андрій за кількістю спроб і посів найнеприємніше для кожного спортсмена місце — четверте.

Станіслав Сеник (легка атлетика, біг 400 м).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у змішаній естафеті 4х400 м.

Народився 23 листопада 1996 року в Івано-Франківську.

Тренер — Михайло Перегінець.

Титули: відсутні.

Дебют Станіслава в дорослій збірній з легкої атлетики відбувся на торішньому чемпіонаті Європи в Берліні.

Там Сеник біг у класичній чоловічій естафеті 4х400 метрів.

Українці не змогли пробитися у фінал, що стало чималим розчаруванням.

«Результат ми показали не дуже поганий, - казав тоді Станіслав.

- Трохи завадив сильний вітер, але ми зробили все, що могли.

Можна було ще краще, але було мало спільних тренувань.

Я взагалі вперше в естафеті виступав, ще не відпрацював всі нюанси досконало».

Тепер бачимо, що за неповний рік змінилося чимало.

Золото Європейських ігор в змішаній естафеті 4х400 м збірна України здобула зокрема завдяки Сенику.

Сергій Смелик (легка атлетика, біг 100 м).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у командній першості.

Народився 19 квітня 1987 року в Сорокиному Луганської області.

Тренери — Сергій Будков, Тетяна Сіроріз.

Титули: переможець командного чемпіонату Європи 2015, 2017 років.

У 2016 році в турецькому Ерзурумі Сергій пробій стометрівку за 10,10 секунди.

То — третій в українській історії час.

До рекорду Валерія Борзова, з яким той виграв Олімпіаду-1972, забракло всього три сотих секунди.

«Валерій Пилипович встановив рекорд на Олімпійськіх Іграх, - казав тоді Смелик.

- Такі рекорди заслуговують, аби їх побили на змаганнях рангу світових чи хоча б європейських першостей.

Можливо, ще не час.

Якби в Ерзурумі я скинув ще 0,04 секунди і фінішував з новим рекордом України, було б, звичайно, приємно.

Але осад залишився б.

Я прагну стати новим рекордсменом у такій же манері, як свого часу це зробив Борзов».

Христина Стуй (легка атлетика, біг 100 м).

Чемпіонка Європейських ігор-2019 у командній першості.

Народилася 3 лютого 1988 року в селі Угринові Тисменецького району Івано-Франківської області.

Тренер — Сергій Басенко.

Титули: бронзова призерка Олімпіади-2012.

Останнім часом Христина демонструє стабільний прогрес у бігу на стометрівці.

Торік у липні на національних змаганнях у Луцьку вона побила особистий рекорд - 11,20 секунди.

Розвинути успіх наразі заважають травми, які переслідують атлетку з прикрою регулярністю.

Проте Христина ставиться до труднощів по-філософськи: «Спортсмен несе свої емоції, як склянку з водою, наповнену до самого краю і старається не розлити їх по дорозі до старту.

Ти повинен бути, як кремінь аж до команди «на старт!».

Артем Шаматрин (легка атлетика, біг 110 м з бар’єрами).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у командній першості.

Народився 15 червня 1991 року в Дніпрі.

Тренери — Сергій Басенко, Анастасія Рабченюк.

Титули: відсутні.

Артем привернув до себе увагу під час командного чемпіонату Європи 2017 року.

Не бажаючи миритися з дискваліфікацією за фальстарт, Шаматрин затіяв суперечку з суддями.

Пікантності ситуації додавав той факт, що англійською наш спортсмен не володіє і свої аргументи він висловлював виключно мовою жестів.

Настільки переконливо, що судді не встояли і дискваліфікацію відмінили.

Артем стартував і приніс команді очки.

А коментатор IAAF захоплювався, мовляв, український атлет, мабуть, знає французьку і вміло вфідстояв свої права.

Богдан Чорномаз (легка атлетика, біг 110 м з бар’єрами).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у командній першості.

Народився 2 квітня 1996 року в Прилуках на Чернігівщині.

Тренери — Сергій Басенко, Анастасія Рабченюк.

Титули: відсутні.

Богданові батьки — майстри спорту: мама була біатлоністкою, тато — паверліфтером.

Хлопець ріс спортивним і відвідував розмаїті секції.

Особливо любив єдиноборства.

Але в 12 років, коли Богдан зламав обидві руки, від наміру битися чи боротися довелося відмовитися.

Чорномаз намагався знайти себе у футболі, причому пробував грати на позиції воротаря.

Однак тренер з легкої атлетики помітив, що дитина на тренуваннях швидко бігає.

І забрав Богдана до себе.

«Принада бар’єрів більше переходить у філософію, зі спорту в повсякденне життя.

Не зважаючи на всі перешкоди, ти йдеш уперед, ніколи не опускаєш руки.

Скільки у мене вже було травм, скільки різних падінь, перешкод, але одначе йду вперед і не здаюся», - якось пояснив спортсмен таємницю своєї наполегливості.

Олег Верняєв (спортивна гімнастика).

Чемпіон Європейських ігор-2019 у вправах на брусах, срібний призер у багатоборстві і у вправах на коні.

Народився 29 вересня 1993 року в Донецьку.

Тренер — Геннадій Сартинський.

Титули: олімпійський чемпіон-2016 (на брусах), чемпіон світу-2014 (на брусах) шестиразовий чемпіон Європи (чотири рази — на брусах, двічі — в абсолютній першості), дворазовий чемпіон перших Європейських ігор-2015 (в абсолютній першості і на брусах).

На початку цього року наш видатний спортсмен переніс дві складних операції і ще в квітні у процесі відновлення не зумів здобути медалі на чемпіонаті Європи.

Тому зрозуміло, що Олега обурило питання журналістки після срібла на Європейських іграх у мінську в багатоборстві.

«Чому перше питання: «Ну, срібло...» Чому усі так звикли, що має бути золото? Це спорт, нереально бути завжди на висоті.

Тим більше, що як рік, так якісь нові проблеми.

Усе гаразд, рухаємося поволі, всьому свій час.

Працюємо, готуємося.

На даний момент срібло — це дуже радісний для мене колір заліза».

В ту мить.

Коли Олег сказав ці слова.

Він ще не знав, що наступного дня здобуде золото на улюблених брусах, а у вправах на коні посяде друге місце.

Анастасія Бачинська (спортивна гімнастика).

Чемпіонка Європейських ігор-2019 у вільних вправах.

Народилася 4 серпня 2003 року в Тернополі.

Тренери — Оксана Першина, Ганна Лев.

Титули: відсутні.

15-річна тернополянка зі своїм золотом у вільних вправах стала найбільшою сенсацією Європейських ігор-2019 у складі нашої команди.

Ще торік Анастасія була бронзовою призеркою ІІІ юнацьких Олімпійських ігор у Буенос-Айресі, а зараз перемагає серед дорослих, у суперництві з найсильнішими гімнастками сучасності.

Жан Беленюк (греко-римська боротьба, вагова категорія до 87 кг).

Народився 24 січня 1991 року в Києві.

Тренер — Володимир Шацьких.

Титули: чемпіон світу-2015, чемпіон Європи 2014, 2016, 2019 років, срібних призер Олімпіади-2016, срібний призер Європейських ігор-2015.

Мати Жана — українка, батько — руандієць.

Вже зараз Беленюка називають найкращим борцем греко-римського стилю за всю історію розвитку цього виду спорту в Україні.

Проте бракує однієї «дрібнички» - титулу олімпійського чемпіона.

Жан міг його здобути ще три роки тому в Ріо, але в фінальній сутичці з росіянином Давитом Чакветадзе його банально засудив рефері, який представляв Грузію, а жив у Росії.

Тепер Беленюк сповнений бажання доповнити колекцію титулів в олімпійському Токіо-2020.

Лишень би політичка кар’єра від спорту не відволікала.

Дарина Білодід (дзюдо, вагова категорія до 48 кг).

Народилася 10 жовтня 2000 року в Києві.

Тренери — Світлана Кузнєцова і Геннадій Білодід.

Титули: чемпіонка світу-2018, чемпіонка Європи-2017.

Батьки — майстер спорту СССР Світлана Кузнєцова і дворазовий чемпіон Європи Геннадій Білодід — хотіли, аби їхня Даринка займалася художньою гімнастикою.

Але дівчинку тягнуло туди, де проявили себе батьки — на татамі.

Виявилося, що не дарма.

Наразі Білодід не втрачає можливості здобути жодного титулу на тих турнірах, у яких вона бере участь.

Звання чемпіонки світу і Європи серед кадетів і юніорів доповнюють уже вражаючу дорослу колекцію.

Головне досягнення, звісно — статус наймолодшої чемпіонки світу в історії дзюдо.

Торік у вересні на момент фіналу першості планети Дарині було 17 років і 345 днів.

Після перемоги на Європейських іграх юній українці бракує лише одного трофею — олімпійського золота.

Георгій Зантарая (дзюдо, вагова категорія до 66 кг).

Народився 21 жовтня 1987 року в абхазькому Ґалі (Грузія).

Тренер — Віталій Дуброва.

Титули: чемпіон світу-2009, чемпіон Європи 2011 і 2017 років.

До Києва з Сухумі сім’я Зантараїв перебрлаася в 1992 році, рятуючись від війни.

Виживати було важко.

Надто — після того, як Георгіїв тато, який працював таксистом, переніс операцію з пересадки хребців і став непрацездатним.

«Мені не соромно зізнатися, що перенесли ми й такі часи, коли вдома не було що їсти», - розповідав Зантарая.

Та не дивлячись на труднощі, Гео залишався фантастично відданим дзюдо і не опустив рук навіть тоді, як не зміг потрапити на Олімпіаду-2008 у Пекіні.

У 2009-му Зантарая у 21-річному віці став першим в українській історії чемпіоном світу з дзюдо і нині є одним із найстабільніших дзюдоїстів світу.

Георгій шість разів був призером чемпіонатів світу, тричі — на першостях континенту.

Лише з Олімпіадами в Зантараї наразі не складалося.

Розчарування після поразки в Ріо-2016 було великим настільки, що Гео збирався завершити кар’єру.

Але, на щастя, він залишився.

І, сподіваємося, зможе втілити свою головну мрію через рік в олімпійському Токіо.

Віктор Вихрист (бокс, вагова категорія понад 91 кг).

Народився 3 червня 1992 року в Світловодську Кропивницької області.

Тренер — Олександр Ляховий.

Титул: чемпіон Європи-2017.

У бокс Віктор потрапив пізно, вже коли навчався у десятому класі.

Легенда то чи ні.

Але розповідають, немов тренер Олександр Ляховий (до речі, батько дворазової чемпіонки Мінська Ольги Ляхової) помітив хлопця на вулиці, зупинив його і сказав: «Подивися, на кого ти схожий! Ти ж вилитий Кличко!» Віктор повірив і прийшов у тренувальний зал.

Наразі з того вийшло два поспіль титули найсильнішого в Європі.

Олександр Хижняк (бокс, вагова категорія до 75 кг).

Народився 3 серпня 1995 року в Полтаві.

Тренер — Олександр Хижняк-старший.

Титули: чемпіон світу-2017, чемпіон Європи-2017, бронзовий призер Європейських ігор-2015.

Найяскравіший діамант у нинішній українській боксерській короні.

Зараз уже важко повірити, але в 2016 році Олександр не зміг вибороти олімпійської ліцензії і пропустив Олімпіаду в Ріо.

Висновки Сашко разом із батьком-тренером зробили рішучі: змінили методику підготовки і вагову категорію.

Результат спостерігаємо: з кінця 2016 року Хижняк не програв жодного проведеного бою, виграв впродовж 2017 року чемпіонати Європи і світу серед 23-річних та дорослих, зараз доповнив цю колекцію золотом Європейських ігор.

Також у 2017-му міжнародна Асоціація аматорського боксу назвала Олександра найкращим боксером-аматором світу.

На нагородження в Сочі Хижняк поїхав, але вразив присутніх тим, що у вітальному слові звертався до присутніх українською мовою.

Станіслав Горуна (карате, куміте у ваговій категорії до 75 кг).

Народився 1 березня 1989 року у Львові.

Тренер — Антон Нікулін.

Титули: чемпіон Х Всесвітніх ігор-2017.

У 2014 році в Бремені Станіслав провів поєдинок, який вважається одним із найскандальших у карате за останні десятиріччя.

Сталося це під час чемпіонату світу, на якому Горуна виборов бронзу.

Але у тому й річ, що українець розраховував на більше.

І в півфіналі начебто зробив все від себе залежне, щоб перемогти японця Тані Руічі.

І справді, судді спершу визнали переможцем українця.

Однак згодом суддівська колегія повторно викликала суперників на татамі і оголосила переможцем бою і фіналістом чемпіонату японського спортсмена.

Тепер Станіслав мріє, щоб відповісти японцям на їхній території, під час Олімпіади-2020.

Цікаво, що Станіслав Горуна є одним із персонажів онлайн-гри «KARATE-DO».

Аніта Серьогіна (карате, куміте у ваговій категорії до 61 кг).

Народилася 16 січня 1990 року в Чорноморську на Одещині.

Тренер — Олександр Тонкошкур.

Титули: чемпіонка Європи 2013 (особиста першість) і 2017 (командна першість) років.

Попри те, що Аніта дуже сподівається здобути олімпійську ліцензію і поїхати наступного року на Ігри в Токіо, вона зосереджена не лише на собі, а поєднує активні заняття спортом з тренуваннями дітей в одній із одеських шкіл.

Каже, що це їй подобається і що найвірогідніше буде тренером після завершення кар’єри.

Людмила Куклиновська (веслування на байдарці-двійці, дистанція 200 м).

Народилася 4 січня 1998 року в Миколаєві.

Тренер — Олександр Симонов.

Титули: відсутні.

Людмила ставала четвертою в складі байдаки двійки на дистанції 500 м ще на чемпіонаті світу-2017, у 19-річному віці.

Зрештою, всі ці успіхи, зокрема й нинішній у Мінську Куклиновська вважає локальними, не більше як черговими щаблями до основної мети.

«Чемпіонати Європи та світу – це старти, які підводять до Олімпіади, допомагають підготуватися до неї емоційно та фізично, - каже Людмила.

- І в важкі моменти ця провідна зірка дуже допомагає – завжди пам’ятаю, заради чого працюю».

Марія Повх (веслування на байдарці-двійці, дистанція 200 м).

Народилася 8 січня 1989 року в Луцьку.

Тренер – Андрій Шевчук.

Титули: бронзова призерка Європейських ігор-2015 (байдарка-двійка, 200 м).

У дитинстві Марія паралельно зі спортивною секцією відвідувала музичну — вчилася грати на скрипці і фортепіано.

Втім, спорт переважив.

Нині Повх є однією з найдосвідченіших українських веслувальниць.

Три роки тому в Ріо вона в складі байдарки-четвірки мала всі шанси стати олімпійською призеркою.

Але тоді наш квартет зупинився на четвертому місці.

Анастасія Сапсай (самбо, вагова категорія понад 80 кг).

Народилася 25 серпня 1994 року в Черкасах.

Тренер — Володимир Римар.

Титули: чемпіонка Європи 2017 і 2018 років.

Анастасія тренується як правило з хлопцями.

Каже, що з ними їй простіше.

«Дівчата зазвичай легші за мене і потім на змаганнях, коли тренуюся з такими як я, мені важче.

Та й боротися з дівчатами мені не вигідно, оскільки це неефективно.

Коли борюся з ними, то намагаюся не травмувати їх.

З хлопцями – можна дозволити собі більше.

Навіть, коли ти його боляче вдариш, він не буде плакати через зламаний ніготь.

З ним політ дій набагато ширший».

Анна Соловей (велотрек, гонка на очки).

Народилася 31 січня 1992 року в Луганську.

Тренери — Роман Ткачівський, Орест Тичко.

Титули: чотириразова чемпіонка Європи в гонках на шосе й треку, срібна призерка Європейських ігор-2015 в індивідуальній гонці з роздільним стартом на шосе.

Анна тривалий час намагалася поєднувати виступи на шосе і треку.

Більше того, основні її досягнення з шосейними перегонами й пов’язані.

Бо крім згадуваних титулів, є ще срібло чемпіонату світу-2014 у тій же «розділці».

Кар’єра Соловей могла скластися по-іншому.

Якби не її принциповість.

Похвальна принциповість.

У грудні 2014 року Анна підписала річний контракт з професійною велоконюшнею «Астана».

У червні казахстанська команда звільнила спортсменку за «непрофесійну поведінку».

Рішення було суперчливим, адже за інформацією з Федерації велоспорту України, Соловей була звільнена за відмову прийняти казахстанське громадянство перед Олімпійськими іграми 2016 року.

Юлія Ткач (жіноча боротьба, вагова категорія до 62 кг).

Народилася 26 вересня 1989 року в Ковелі Волинської області.

Тренер — Олександр Ткач.

Титули: чемпіонка світу-2014, чемпіонка Європи 2011 і 2012 років, срібна призерка Європейських ігор-2015.

Юлію в спорті мотивує бажання виграти олімпійське золото.

Втім, на нещастя, виступати тривалий час доводилося в одній ваговій категорії з головною легендою жіночої боротьби, першою в історії виду спорту чотириразовою олімпійською чемпіонкою, десятиразовою чемпіонкою світу Каорі Іко.

Видатної японки перемогти не міг просто ніхто.

І Юлія Ткач (у дівоцтві — Остапчук) не виключення.

У своїх 35 Каорі все ще виступає.

Але на недавньому чемпіонаті Азії вона вперше за 12 років на офіційному рівні програла.

Мабуть, ця інформація в купі з перемогою в Мінську мотивують нашу Юлію найбільше.

Іван Вербицький, «Главком».