"Гігантський стрибок для людства": як місія Apollo змінила наше уявлення про Сонячну систему та космос

Цього року світ визначає пів століття відтоді, як Ніл Амстронг став першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця.

Місія Apollo 11, якій передували роки ретельної підготовки, не лише ознаменувала перемогу США у космічних перегонах з Росією, а й стала справжнім скарбом для науковців.

Завдяки зразкам, які отримали у її межах Ніл Армстронг, Майкл Коллінз та Едвін Олдрін, вчені не лише змогли дізнатися більше про те, як виник та з чого складається супутник Землі, а й отримали важливі знання про інші об'єкти Сонячної системи.

Маленький крок для людини.

Найвідоміша програма з підкорення Місяця – Apollo – стартувала 1961 року.

Вона мала амбітну мету – домогтися того, щоб США стали першою країною, якій вдалося здійснити раніше нечуване – доправити на Місяць людину.

Зробити це планувалося ще протягом першої місії Apollo (також відомої як Saturn-204 чи AS-204).

Проте під час тестових випробувань 27 січня 1967 року відбувалася аварія, унаслідок якого космічний корабель та усі троє астронавтів, які перебували у ньому - Ед Вайт, Роджер Чеффі та Гас Гріссом – загинули.

Багатьом здавалося, що на цьому програма Apollo має завершитися.

Проте трагедія лише змусила NASA призупинила плани щодо відправлення людей на Місяць доти, доки це не буде повністю безпечно.

Тож низка наступних місій Apollo – а саме четверта та п'ята – була присвячена виріщенню усіх безпекових проблем, і лише, починаючи від Apollo 7, до місій знову почали залучати астронавтів.

Сьома місія довела функціональність командного та сервісного модулів, а у межах восьмої було здійснено перший політ, що вивів екіпаж Apollo на орбіту Місяця і назад – саме протягом нього один з астронавтів зробив надпопулярне зараз фото "Сходу Землі".

Політ дозволив протестувати системи космічних апаратів та навігаційних технологій, які NASA розробила для наближення і обертання навколо Місяця.

Саме ці системи та методики забезпечили можливість майбутнього висадження на поверхню супутника Землі, яка відбулася вже через рік після Apollo 8, і за яким спостерігали понад 600 мільйонів людей.

У ньому взяли участь троє членів екіпажу – Ніл Армстронг, Едвін Олдрін та Майкл Коллінз.

16 липня вони вирушили у найграндіознішу в історію людства космічну подорож - до Місяця.

Вона тривала чотири доби у одному напрямку, а вже 20 липня 1969 року о 20 годині 17 хвилин командир екіпажу Ніл Армстронг та пілот Едвін Олдрін (Майкл Коллінз залишився на орбіті, чекаючи на повернення своїх товаришів) успішно посадили корабель у південно-західному регіоні Моря Спокою.

"Орел" приземлився.

Астронавти вийшли на поверхню Місяця усього один раз – першим на неї ступив командир екіпажу Ніл Армстронг, виголосивши знакову фразу: "Це – маленький крок для людини, але гігантський стрибок для людства".

Армстронг та Олдрін провели зовні усього дві з половиною години.

За цей час вони встановили на поверхні небесного тіла прапор США та зібрали низку зразків, зокрема 22 кілограми матеріалів з Місяця, включно з 50 місячними камінцями, ґрунтом, галькою, піском та пилом.

Історія, висічена у камені.

Ці унікальні зразки, доправлені членами Apollo 11 на Землю, тривалий час непорушно лежали на Місяці, не зазнаючи жодного впливу, окрім космічної радіації, тож, як зазначає геологиня Кейт Барджесс з Naval Research Laboratory у Вашингтоні, є своєрідною мапою космосу.

На відміну від Землі, Місяць не сильно змінився від часів свого формування, що робить його книгою Генезису для геологів.

"Земля – це величезна перероблювальна машина.

Тут є вітер, дощ, лід та погода, тож усе каміння постійно зазнає різноманітних змін", - зазначає Джуліан Гросс, планетарний вчений з Університету Рутгерса.

Натомість єдиними суттєвими змінами, яких зазнав Місяць, є удари астероїдів.

Тож зразки поверхні супутника можуть дати відповідь на широкий перелік питань, зокрема – як саме були сформовані Земля та Місяць.

Так, наприклад, один з каменів, які вдалося отримати протягом місії 1972 року, є виготовленим з плагіоклазу – породи, що формується з плавленої магми.

Більша частина кори планети складається з подібних каменів, що свідчить про те, що історія супутника Землі була досить непростою.

Близько 4, 5 мільярда років тому нещодавно сформоване на той час Сонце було оточене частинками космічного сміття, яке, стикаючись одне з одним, створювало планети.

За словами вчених, тоді в Землю ( а точніше – Протоземлю) врізалася планета, за розміром подібна до Марсу.

Унаслідок зіткнення матеріали обох небесних тіл змішалися між собою, утворюючи Місяць – спершу він був вкритий шаром магми, яка згодом осіла та охолола до відомої зараз форми.

Цю теорію вдалося висунути лише завдяки невеликій частині місячної породи.

На її підтвердження свідчить факт, що Земля і Місяць складаються з подібних базових матеріалів.

Принесенні Apollo зразки дали змогу з’ясувати також більше про місячні кратери – зокрема, коли саме вони утворилися.

Вчені дізналися, що чим більшим є кратер – тим більшим є й його вік (бо більші частинки були поширеними давніше).

І це властиве не лише Місяцю, а й низці планет Сонячної системи – наприклад, Меркурію.

Дослідження привело до ще однієї цікавої гіпотези: що Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун могли змінити орбіти протягом свого життя.

Кратери на поверхні планет свідчать про те, що приблизно через 600 мільйонів років після того, як планети сформувалися, вони зазнавали зіткнення з астероїдами.

За розрахунками вчених, це було б малоймовірним, якби планети рухалися за тими ж орбітами, що й зараз.

Вчені сподіваються, що протягом наступних місій на Місяць людям вдасться отримати зразки, що дадуть відповідь на ще більшу кількість запитань.

До Місяця і назад.

Проте коли відбудеться наступна подорож людини на Місяць та чи відбудеться вона взагалі? І, що важливіше, яка країна першою доправить космонавтів на супутник Землі? Адже останнє висадження на Місяць відбулося 47 років тому, у межах програми Apollo-17 – шостого пілотованого польоту на Місяць.

За словами адміністратора NASA Джима Брайденштайна, посадка на поверхню - південний полюс супутника Землі - запланована на 2024 рік.

"Цього разу, коли ми дістанемося Місяця, ми плануємо лишитися там" – наголосив Брайденштайн у лютому.

NASA також планує побудувати космічну станцію, що обертатиметься навколо Місяця, і використовуватиметься як платформа, за допомогою якої астронавти зможуть дістатися різних куточків місячної поверхні.

Планує доправити людину до Місяця й компанія Ілона Маска Space X.

Орієнтовно, політ відбудеться 2023 року і триватиме протягом одного тижня.

За цей час ракета наблизиться до Місяця на відстань 201 кілометр, після чого повернеться на Землю.

Першим космічним туристом SpaceX стане японський міліардер Юсаку Маєдзава.

Проте не лише американці працюють над реалізацією амбітних планів.

Так, агентство аерокосмічних досліджень Японії збирається доправити людину до супутнику Землі вже 2029 року та навіть розробляє разом з Toyota транспортний засіб, за допомогою якого можна буде пересуватися небесним тілом.

На цей рік місії на Місяць вже запланували дві країни.

Так, Китай, якому вдалося на початку 2019 стати першою країною, що посадила на зворотний бік Місяця космічний апарат, здійснить запуск Chang'e 5 – у межах місії робот має зібрати зразки поверхні та доправити їх на Землю.

А Індія цьогоріч планує доправити до супутника Землі орбітальний та посадковий апарати, а також ровер.