Як Центрвиборчком рятував Клюєва і Шарія

Після скандалу довкола реєстрації кандидатів у народні депутати Андрія Клюєва і Анатолія Шарія Центральна виборча комісія почала шукати «стрілочників».

Ним виявився Верховний суд, який, за твердженням секретаря ЦВК, а в минулому першого заступника міністра юстиції Наталії Бернацької, «знищив усі докази».

Якщо ж вчитатися у кінцеві вердикти Верховного суду, то насправді вони носять «зобов’язальний характер» лише в частині повторного розгляду ЦВК документів щодо реєстрації кандидатами у народні депутати Клюєва і Шарія.

Що стосується обов’язкової реєстрації цих одіозних осіб, про яку сказав Шостий апеляційний адміністративний суд, то цю норму остаточно прибрав Верховний суд, рішення якого набрали законної сили з моменту їх проголошення і не можуть бути оскаржені.

Це означає, що Центральна виборча комісія мала би повторно розглянути документи Клюєва та Шарія, базуючись на наявній інформації про цих громадян від інших держорганізацій та правоохоронних органів.

Чому ж Центрвиборчком знехтував таким правом і можливістю? Розберемося на більш простих прикладах і ситуаціях.

Одним із перших кандидатів, якому через суди вдалося зареєструватися на позачергових парламентських виборах, став повний клон теперішнього міського голови Мелітополя Запорізької області Сергій Анатолійович Мінько.

Він приніс документи на реєстрацію у 80 виборчому окрузі, але їх забракувала ЦВК.

Претензії комісії стосувалися того, що потенційний кандидат у своїй автобіографії не вказав відомостей про громадську роботу (у тому числі на виборних посадах).

А це, на думку ЦВК, є порушенням пункту 2 частини другої статті 55 закону про вибори народних депутатів України.

Шостий апеляційний адміністративний суд у цьому спорі став на бік ЦВК, заявивши, що пан Мінько не дотримався визначених обов`язкових вимог до автобіографії кандидата в депутати, передбачених у законі про вибори народних депутатів.

Таким чином, приховування або неусвідомлене не зазначення повного переліку обов`язкових відомостей в автобіографії створює потенційну можливість формування у виборців хибного враження про кандидата і не відповідає принципам виборчого права.

Натомість Верховний суд з’ясував, що громадянин Сергій Мінько не вказав цієї інформації тому, що досвіду такої роботи у нього немає, він ніколи не балотувався на виборні посади, не перебував у складі громадських організацій.

При цьому суд не погодився з тим, що, відмовляючи позивачеві у реєстрації кандидатом у народні депутати лише на тій підставі, що його автобіографія не містила відомостей про громадську роботу, що по суті відповідало дійсності, ЦВК дійсно переслідувала мету — забезпечити реалізацію права на усвідомлений вибір.

Більше того Верховний суд переконаний, що ЦВК як орган державної влади, що забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян України, виявивши помилку в документі, яка перешкоджає реєстрації кандидатом у народні депутати, зобов`язана повідомити заявника про суть недоліків і надати час, необхідний для їх усунення (ст.

60 закону про вибори).

Однак у випадку з паном Міньком ЦВК не реалізувала надані їй повноваження, а прийняла постанову, якою фактично усунула позивача від участі у виборах.

І додав: ЦВК так і не запровадила єдиний і передбачуваний підхід до оцінки документів кандидатів у депутати та правових наслідків у разі виявлення недоліків і продовжує здійснювати практику, несумісну з її завданнями.

Зрештою, комісії довелося стати на горло власній пісні і виконати постанову Верховного суду, зареєструвавши кандидатом у нардепи Сергія Мінька.

Аналогічний конфуз трапився з кандидатом у нардепи Юрієм Поліно, який балотується у 79 окрузі Запорізької області.

Йому, як і Міньку, було відмовлено в реєстрації через відсутність в автобіографії даних про громадську роботу.

Шостий апеляційний адміністративний суд 26 червня задовольнив позов Юрія Поліна до ЦВК, зобов’язавши останню зареєструвати на виборах цього громадянина.

Серед аргументів суду було наведено рішення Європейського суду з прав людини у виборчих справах від 19 липня 2007 року «Краснов та Скуратов проти Російської Федерації», де визначено поняття «надмірного формалізму», коли в документі відсутня якась назва або реквізит, це вважається органами влади не помилкою (неточністю), а відсутністю самого документу.

Це означає, що Європейський суд з прав людини вважає хибною практикою факт позбавлення органами виконавчої влади заявника можливості брати участь у виборах через можливе неподання заявником точної інформації про свою зайнятість.

Верховний суд залишив без змін рішення суду щодо Поліна, який у результаті був зареєстрований кандидатом у нардепи.

Також формальну відмову ЦВК в реєстрації отримав громадянин Михайло Яценко, який подав документи з бажанням балотуватися у 25 виборчому окрузі Дніпропетровської області.

Комісія вважала порушенням законодавствате, що його заява про самовисунення датована 19 червням, при цьому фактичний день її подання — 20 червня.

У цьому випадку Верховний суд заявив, що рішення ЦВК про відмову в реєстрації Михайла Яценка, не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою Кодексу адміністративного судочинства та вимог частини другої статті 19 Конституції.

Оскільки неточності, виявлені в поданих кандидатами документах, підлягають виправленню і не є підставою для формальної відмови в реєстрації кандидата в депутати.

У підсумку ЦВК виконала рішення суду і зареєструвала пана Яценка кандидатом у депутати.

Оконфузилася ЦВК із нереєстрацією ще одного стовідсоткового клона народного депутата Івана Івановича Балоги, який балотується в 70 окрузі Закарпатської області.

Зокрема, в документах, які надав однофамілець Балоги, були відсутні відомості щодо його громадянства із зазначенням часу проживання на території України, громадської роботи (у тому числі на виборних посадах), партійності, наявності чи відсутності судимості.

Після оскарження постанови ЦВК Шостий апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні від 26 червня наголосив, що правовою підставою для відмови в реєстрації кандидата у депутати могла бути лише відсутність (неподання) документу про внесення грошової застави, а не оформлення такого із деякими порушеннями частини 2 статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України», які підлягали виправленню відповідно до частини 3 статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Цю позицію розділив і Верховний суд, який, як і апеляційний адмінсуд, зобов’язав Центральну виборчу комісію зареєструвати пенсіонера Івана Балогу кандидатом у народні депутати для участі в позачергових парламентських виборах.

Акція на Майдані у Києві, 2 липня.

Ледве за бортом цьогорічних парламентських перегонів не опинився діючий нардеп Аркадій Корнацький (він не надав ЦВК заяви про самовисування із зобов`язанням у разі обрання народним депутатом припинити діяльність, яка несумісна з мандатом нардепа).

Його 2 липня зареєструвала ЦВК на вимогу судів.

У цій ситуації Верховний суд зауважив, що Корнацький на час подання заяви про самовисування є народним депутатом України, обраним на виборах 26 жовтня 2014 року.

Частина 2 статті 78 Конституції передбачає вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Тому на момент подання заяви про самовисування позивач, який є народним депутатом, не може займатися діяльністю, яка відповідно до Конституції та законів України несумісна з мандатом народного депутата.

Крім цього, через суди вдалося зареєструватися кандидатом у народні депутати у 191 окрузі Хмельницької області Аллі Бондар, яка мешкає на Київщині.

ЦВК їй відмовила в реєстрації кандидатом у нардепи на позачергових парламентських виборах.

Підставою послужило те, що вона в автобіографії не вказала попереднє прізвище Якименко, яке вона змінила на Бондар у 2014 році.

Цим, на думку ЦВК, Бондар не дотрималася статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд вважає, що такі висновки ЦВК є не правильними, оскільки з наданих позивачем документів свідчить, що прізвище вона змінила, у зв’язку з укладенням шлюбу в 2007 році.

При цьому, ст.

55 закону про вибори народних депутатів не вимагає зазначення відомостей, про які йдеться в оспорюваній постанові, в той час, як Роз’яснення №909, на яке посилається ЦВК, носить рекомендаційний характер.

«Колегія суддів приходить до висновку, що незазначення в автобіографії попереднього прізвища слід вважати неточністю, яку можливо усунути шляхом внесення до документу виправлень… Виявлені недоліки або неточності в поданих кандидатом Бондар на реєстрацію документах не можуть свідчити про відсутність таких документів, відповідно до пункту 2 частини першої статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України», і є підставою для їх виправлення», — вважає суд.

Верховний суд залишив без змін це рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду.

Пізно ввечері 3 липня Центральна виборча комісія скасувала реєстрацію кандидатів у народні депутати Андрія Клюєва і Анатолія Шарія.

Комісія повідомила, що протягом двох днів отримала листи від Генеральної прокуратури, Служби безпеки України, Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ , у яких стверджується, що колишній глава адміністрації президента Януковича не проживає на території України останніх п’ять років, що є порушенням статті 76 Конституції України.

Підставою для скасування реєстрації Анатолія Шарія послужив лист т.

голови Служби безпеки України Івана Баканова від 3 липня, в якому зазначено, що Шарій виїхав за межі України 24 січня 2012 року через пункт пропуску «Зернове» (Сумська область) потягом Ковель-Москва та після цього на територію України не в’їжджав.

Отож, очевидно, що всього цього безглуздя не було би, якби Центральна виборча комісія дотрималася елементарних засад виборчого процесу та здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про вибори.

Зокрема, ЦВК має право здійснити перевірку щодо осіб, які балотуються кандидатами у народні депутати України, на відповідність вимогам ст.

76 Конституції України та ст.9 Закону № 4061-VI.

На цьому наголосив Шостий апеляційний адміністративний суд, розглядаючи справу Клюєва.

Про те, що Комісія здійснила формальних підхід до справи Клюєва, зокрема, заявив Верховний суд, який не побачив доказів того, ЦВК провело заходи із з`ясування та перевірки відомостей та інформації ГПУ, СБУ, МВС і Держприкордонної служби стосовно проживання Андрія Клюєва протягом останніх п`яти років на території України.

Віталій Тараненко, для «Главкома».

З еміграції до Верховної Ради.

Як Клюєв із Шарієм збурили протести у Києві.

«Сепарам не місце в Раді»: на Майдані у Києві протестують проти Клюєва та Шарія.