Унікальні спогади про Львів 1956 року подорожуючого емігранта

Вид Львова та руїни Високого Замку.

Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

Сьогодні хочемо поділитися із читачами Фотографій Старого Львова враженнями подорожуючого про вигляд Львова 1956 року, що були передруковані з місячника “Вісник” у одній з найстаріших українських газет діаспори “Свобода” (№ 242 , 18 грудня 1956 р.).

Текст публікації подаємо оригінальним, а також залишаємо ілюстрації, що були подані у статті та доповнюємо візуальним матеріалом із бібліотеки ФСЛ.

Місячник „Вістник”, орган ООЧСУ, подав у числі 11 (97) за листопад ц.

за підписом А.

цікавий опис сучасного Львова і змін, що сталися в ньому після другої світової війни.

Передруковуючи цей допис, редакція „Свободи” доповнює його кількома сучасними фотографіями.

Вид на львівський Ринок й Успенську церкву.

Від деякого часу наші часописи закордоном подають цікаві вістки, про сучасний вигляд м.

Львова та його мешканців.

Відомості приходять переважно від подорожників чи різних місій, які проїздять через Львів на схід до Києва або із України на захід.

Обличчя Львова за тими вістками різне, залежно від того, хто їх подає.

Цим разом нижче подано вістки про сучасний Львів з літа ц.

від людини, яка перебувала у Львові повний місяць, приїхавши сюди із Польщі, де тепер мешкає на т.

Наш 60-ти літній відвідувач рідних у Львові, по 24-річній відсутності у ньому, подає свої враження, як той, що у Львові родився, до усього має прив’язання, знає ціну кожного львівського закутка.

Їзда до Львова відбувалася на лінії Варшава-Бересть-Ковель-Сокаль-Львів.

Ця подорож тривала дві ночі й один день.

Берестя, як гранична станція, виглядає дуже гарно, бо уся в рожах та зелені.

Контроля пакунків граничниками відбулася дуже коректно, спокійно, без надмірного шукання та допитувань.

По дорозі із Берестя до Львова, особливо між Ковелем та Кристинополем видно багато нових промислових споруд, частина з них не закінчена.

(Треба мати на думці новоповсталий вугільний басейн.

— А.

Наш львов’янин був певний, що прибувши до Львова знайде своїх старих знайомих та – на жаль – нікого не найшов.

Усе чуже, нове.

Львівський оперний театр.

Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

3-зовні Львів дуже гарний.

Чистота – надмірна, взірцевий порядок в русі та й скрізь.

Простором збільшився Львів від стану з 1939 р.

в два рази.

До Львова належить нині Скнилів, Клепарів, Зимна Вода, Сокільники, Сихів, Винники, Голосько, майже усі Брюховичі та сягає Львів попід Рясну та інші підміські села, які не думали ніколи в І939 p., що будуть колись належати до Львова.

За даними львов’ян, які подавали свої дані усі майже однаково, у Львові мешкає 1,000,000 населення.

Повище число сучасного стану населення м.

Львова підтверджують й комуністи в пресі, як на чужині, так і в польській крайовій пресі.

Життя у Львові дешевше, як у корінній Польщі, хоч заробітня платня майже така сама, як і в Польщі.

Усе можна купити, тільки дорого.

Найдорожча одежа і взуття.

Проте, на загал львов’яни вбрані краще, як у Польщі.

На вулицях переважно українська мова, а за нею московська.

Польське робітництво вже говорить в більшості украінською мовою, а інтелігенція розмовляє, російською або польською.

За цілий час перебування у Львові, протягом одного місяця, лиш раз довелося чути польську мову і то в книгарні колишній „Атляс”, де якась пані купувала книжку.

На вулиці польської мови не чути взагалі, а поляків у Львові налічується біля 10.000, приблизно стільки ж і жидів.

Пам’ятник Адаму Міцкевичу.

Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

Поляки мають у Львові три костели: внизу Личаківської вулиці — св.

Антонього, далі Марії Магдалини та Катедру.

В перших двох костелах є відправа лише в неділі, а в катедрі щодня.

До обслуги вірних поляків с 4 священики.

Мають поляки ще у Львові пару своїх шкіл при вул.

Зеленій, часопис «Червони Штандар» при Сокола 3 (де колись виходив „Вєк Нови”) та три пам’ятники: Міцкевича, Кілінського на горі Личакова та ще якийсь один.

Найбільший польський пам’ятник у Львові «Коп’єц» Унії Любельської, наверху Високого Замку, висипаний ще за Австрії помалу зникає.

Усі інші польські пам’ятні місця поволі втрачають своє значення, передаються до вжиткування суспільним і урядовим установам.

Колишнє «Оссолінеум» та будинок-музей на ринку перейшов під заряд і користування Філії Академії Наук (колишнього НТШ).

Костел св.

Миколая при вул.

Миколая повернено на ужиткування українським вірним, від яких пару сот літ тому його насильно відібрано та створено із церкви рим.-кат.

Преображенська церква.

Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

Усі українські церкви відкриті.

Наш відвідувач був на Богослужбі в соборі св.

Юра, Волоській та Преображенській церквах.

Як і давніше, інтеліґенція побільше ходить до «Преображенки».

Богослуження православні відправляються при участі гарного церковного хору.

Участь вірних в Богослужбах дещо менша, як до 1939 p., бо певна частина населення не ходить до церкви у зв’язку із своїм становищем в урядовій ієрархії.

Одначе більшість населення молиться Богу по церквах як раніше, не зважаючи на те, що українська греко-католицька церква не існує.

В звичайну неділю у св.

Приблизно так само виглядає стан і по інших церквах.

Кладовища у Львові, як були раніше, так залишилися донині майже в такому самому стані, хоч могили позаростали травою, особливо на польських гробах.

Гроби наших вояків УСС як на Янівськім, так і Личаківськім кладовищах не існують, з них спочатку витягнено хрести, на яких були «тризуби», а потім і їх ліквідувано.

Польське кладовише «оброньцуф Львова» взагалі не існує, – ні знаку.

Червоний камінь, з якого були зроблені хрести, капличка, кажуть львов’яни, зужито на будову головних фасад головного залізничого двірця, який відбудовано за 3.500,000 карб., змодернізувавши його трохи в середині та зверху.

Товаровий двірець поширено значно на усі поля Левандівки чи Богданівки та в сторону Янівського та Клепарова.

Головний залізничний вокзал Львова.

Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

Місто Львів робить гарне враження, коли порівняти його вигляд до великих міст Польщі.

Усе тут в зелені, квітах (головно маки).

Усюди видко велику чистоту і порядок, дисципліну руху.

Усі парки Львова розбудовано, виасфальтовано, освічено колистими лямпами.

Парк Стрийський (58 га.

площі) продовжено до кінця лісу Жубрівського.

Зі Стрийського кладовища, шкарпів та вертепів при вул.

Пелчинського та Вулецькій зроблено гарний «парк культури», щось в роді колишнього Люна Парку.

Створено гарні парки із колишньої Залізної Води, Високого Замку, Єзуїтський город перезвано на парк ім.І.Франка.

В центрі міста немає трамваїв, їх пересунено па периферію, в напрямі на Винники (до тютюнярні), до Сихова, будується трамвайна сітка до Брюхович.

Замість трамваїв в місті курсують тролейбуси, яких дуже багато.

Кінської комунікації у Львові немає взагалі, усе іде тягаровими або особовими автами.

Має Львів 4 купальних басейни, модерно устаткованих.

Колишнє купелисько «Світезь» тепер зветься «комсомольське озеро» від якого є пряме тролейбусне сполучення до Замарстинівського купелиська.

“Комсомольське” (Винниківське) озеро було створене шляхом комсомольської будови.

Фото 1953 року.

Українці, яких у місті понад 50% тримаються дуже добре, даючи собі дуже добре справу з ситуації, в якій находяться.

В публічних розмовах на вулицях львов’яни обережніші від прибулих з Наддніпрянщини.

Найгіршу працю мають діти колишніх священичих родів та усі ті, яких соціяльне походження з-перед 1939 р.

не надто відповідне для сучасної влади.

Молодь молодшого та старшого віку, роджена у Львові ти прибула зі Сходу, фахово вишколена, добре презентується.

Ці молоді люди або ще студіюють, або є на різних посадах.

Почуття національної свідомости зросло.

До Львова приїхало дуже багато людей з Наддніпрянщини.

Багато з них поженилося тут.

Народилося нове покоління, і всі разом становлять один нарід.

Взаємний з росіянами коректні, службові.

По урядах можна говорити по нашому або по російськи.

Є розпорядження, що урядовці‚ які не знають української мови, мусять її чимскорше навчитися.

Написи на вулицях і склепах українські, по урядових всесоюзних будинках ще і по російськи.

Площа Адама Міцкевича, листівка, 1956 (прибл.).

Колишні «Торги східні» не існують.

На місці павільйонів тепер стоять касарні.

Ціла Персенківка та горішня Потоцького забудована новими бльоками.

Постали цілі нові вулиці, квартали, торгові площі, уряди.

Ці дільниці це вже глибина міста.

Та помимо всього населення мешкає дещо тісніше, як до 1939 р.

На особу призначено 10 кв.

мешкальної площі.

Залізниці, поїзди наповнені людністю як до 1939 р.

та в порівнянні із Польщею нині тут прекрасна їзда.

Немає цього безголов’я, що на польських коліях, де ще іноді їздять на дахах.

Львов’яни дуже добре здають собі справу із політичного становища, в якому находяться та свідомі того, що матеріально їм тепер дещо гірше, як було за Польщі до 1939 p., але свідомі й того, що польське панування у Львові скінчилося.

Багато людности, прибуло на постійне мешкання до Львова із провінції: — малих міст, містечок, сіл.

(Це подібний процес, як бачимо, українізації Львова, як це ми мали в часах 1920-30 pp.

на Приддніпрянщині – А.

Львівський університет ім.

Івана Франка.

Серед провінційного населення с дуже багато молоді, яка покінчивши гімназії (десятилітки) тут у Львові поступає до високих шкіл, чи фахових вищих наукових закладів.

Зараз у Львові є 27 десятиліток, 33 інших середніх школи, 13 високих шкіл, 30 технікумів, 4 театри, ряд заводських робітничих шкіл.

Реасумуючи усі вище наведені новості відвідача Львова, можемо ствердити сильний український стан посідання у Львові у всіх ділянках його життя.

Він дещо подібний до стану поляків у Львові за австрійських часів, де вони, хоч не мали власної державности, але все ж були панами ситуації в усіх ділянках життя, що їм 1918 р, і 1919 р.

дуже допомогло у заволодінні Галичиною.

Однак тут треба скорегувати, що поляки за Австрії були пануючий елемент серед української людности та чисельних польських колоній, особливо в околицях Львова, українці сьогодні с пануючим адміністративним елементом серед свого народу на своїй землі та без польських колоністів, які виїхали на захід ще в 1945-47 pp.

та їх місце зайняли наші люди із т.

Закерзоння та переселених районів Галичини.

Вид Львова.

Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

За найновішими відомостями зі Львова українці в ньому становлять переважаючу масу населення.

Як нам відомо, 1939 р.

ми мали на 317,000 населення Львова, ледве 50-60,000 українців, нині на кругло 1,000.000 населення міста українців с понад 700,000.

Ці числа дещо говорять.