Офіцерська колонія в Луцьку, або забуте творіння модерністів 1930-х

Луцьк як здавна прикордонне місто був осідком для військових різних держав.

Яскраво це простежується ще з часів Російської імперії початку ХІХ століття.

Не минулося і в міжвоєнний час.

У 1930-х в Луцьку запланували збудувати окремий міський район – офіцерську колонію.

В цій справі виявилися не тільки новітні ідеї містобудування тієї доби, а й приклади окремих споруд з архітектурою від найкращих модерністів.

Район зберігся і вартий уваги.

До складу луцького гарнізону входили 24 піхотний полк, 12 танковий батальйон і 3 дивізія 13 полку легкої артилерії.

Держава намагалася забезпечити військових житлом.

Тому в місті зводилися окремі військові містечка.

Відомо про щонайменше два офіцерські містечка і одне для підофіцерів.

Головний і найбільш репрезентативний, з точки зору архітектури і містобудівного підходу, це звісно офіцерська колонія над річкою Сапалаївка, яка охоплює теперішні вулиці 8 березня, Саперів, Огієнка, Червоної калини.

Колаж Олександра Котиса.

Почати хронологію для розуміння цього району варто задовго до міжвоєнного часу.

Аж з кінця ХІХ століття.

В Англії жив і працював соціолог Ебенезер Говард, якого називають філософом-утопістом.

Він прославився через свою ідею ідеального міста-саду.

Ця концепція передбачала створення міст за круговим територіальним принципом.

Якщо казати спрощено, то адміністративні і публічні споруди – в центрі міста-круга, за ними тягнеться кільце зелених насаджень, а ще далі – спальні райони низької поверховості, суміжні з садами і ділянками для вирощування овочів.

Місто-сад має свої канали для водопостачання, центральний фонтан, залізниці і дороги, розташовані за секторальним принципом, а не хаотично.

Місто-сад Говарда.

Зображення з Вкіпедії.

Пропозиція міст-садів мала не одну успішну спробу реалізації.

І до сьогодні збереглися міста, збудовані за цією ідеєю.

Але найцікавіше те, що говардівське творіння вплинуло на модерністів, які підхопили ідею для окремих районів у вже наявних містах.

Зокрема, як пишуть історики архітектури, цим захоплювалися польські містобудівники початку ХХ століття.

Фактично, Луцьку пощастило, що намір держави збудувати офіцерську колонію потрапив у саме цю сферу зацікавлень архітекторів.

Оскільки будівництвом колонії займалося військове відомство разом з Міністерством громадських робіт на державних землях біля Сапалаївки, а не міський магістрат, то й проектування відбувалося на центральному рівні.

У Варшаві працював архітектор і урбаніст Адам Кунцевич, випускник Інституту цивільних інженерів у Петербурзі.

Він уже був відомий тим, що склав плани розбудов портової Ґдині та Хелма.

Портові міста як і загалом море для міжвоєнної Польщі вважалися стратегічними у плані розвитку, тому бути долученим до їхнього проектування було щонайменше дуже почесно.

У 1928 році Адам Кунцевич склав проект офіцерської колонії в Луцьку.

Обшир території між цвинтарем, де зараз Меморіал, і австрійським меморіалом Pro Patria, де зараз школа №5, він розділив так.

Із усієї ділянки площею біля 44 га частина призначалася на житлову забудову для чинних військовиків, це 12,5 га.

Ще 6,4 га – для ветеранів.

Для шкільного кураторіуму – 5 га.

На парк понад річкою 4,6 га.

Приблизно 4,6 га відводилося під площу вулиць.

Решта території – це австрійський та протестантський цвинтарі, що були на місці території теперішньої школи №5.

Ескіз офіцерської колонії в Луцьку.

Адам Кунцевич, 1928.

Зображення з Державного архіву Волинської області.

Частина площі призначалася під забудову 3-поверховими будинками, інша частина – під приватні котеджі, які дозволялося групувати по два.

Загалом 53 ділянки.

Як видно з плану, він нагадує кругове місто-сад Говарда.

По центру – круговий майдан, навколо якого планувалися публічні споруди: бібліотека, казино тощо.

Головною вулицею мала стати та, що вела прямо до центру від католицького цвинтаря (тепер Огієнка).

Дугоподібна вулиця ішла прямо над самим парком, у який була включена і річка Сапалаївка.

Проект виставили у технічному відділі магістрату на публічний огляд і внесення зауважень від громадськості, про що повідомили в місцевій пресі.

Луцький магістрат остаточно затвердив проект офіцерської колонії у 1930 році.

Отже, з цього часу, можна вважати, був запущений механізм фізичної реалізації плану.

Хоча перші будинки з’явилися ще пізніше.

Процес залагодження різних формальностей між різними відомствами тривав кілька років.

Бюрократичною тяганиною на місці займався Офіцерський житловий кооператив, утворений з числа військових луцького гарнізону, які хотіли збудувати житло у новому перспективному районі.

Магістрат повідомив, що кооператив може розраховувати не більше, ніж на 10% від взятої містом позички на розбудову Луцька.

Фрагмент карти Луцька 1939 з офіцерською колонією.

Якщо подивитися стару мапу Луцька, то можна побачити і назви вулиць для офіцерської колонії.

Вони у порівнянні з сучасними назвами були такі:.

Льотнича, тепер проспект Перемоги.

Алея перемоги, тепер Огієнка.

Зв’язку, зараз не існує, пролягала у дворі дугоподібного будинку за історичним факультетом.

Військова, тепер 8 березня.

Кавалерії, тепер Грибоєдова.

Артилерії, тепер Червоної калини.

Саперів, назва не змінилася.

Звірки і Вігури (польські літуни), тепер 8 березня.

Інвалідська, тепер Клима Савура.

На перетині сучасних вулиць Червоної калини, Огієнка та Грибоєдова був круговий майдан, який тоді називався Майдан Перемоги.

Центр усього району.

Зараз його вже слабо можна розпізнати, він забудований.

Bauhaus для військових.

Пам’ятки передвоєнного дизайну.

Цікавою виявилася не тільки містобудівна ідея з влаштування офіцерської колонії як міського району, а й архітектура окремих споруд.

Адже проектування нового відбувалося в мистецькому середовищі 1930-х, яке було модерністським.

Архітектори креслили будинки новітньої стилістики, яка була дуже популярною.

Зі знайдених архівних матеріалів випливає, що такими були більшість будівель офіцерського містечка.

А проектували їх найпопулярніші луцькі архітектори.

Будинок Кубашевського в Луцьку.

Архітектор Сергій Тимошенко, 1934.

Фото Олександра Котиса.

Зазвичай вони працювали за стандартною схемою: надходило замовлення від клієнта і починалася робота.

Архітектор креслив споруду, її затверджували у магістраті, а далі починалося будівництво.

Військовики зводили будівлі за власні кошти, проте земельні ділянки отримували безкоштовно.

Кажучи детальніше, Офіцерський кооператив виділяв ділянки за правилами, прописаними у його статуті.

А землею користувався, за умовою, до 1950 року, хоча сама земля колонії продовжувала перебувати у державній власності.

Будинок Кубашевського в Луцьку.

Архітектор Сергій Тимошенко, 1934.

Фото Олександра Котиса.

Кілька будинків проектував знаний український архітектор Сергій Тимошенко.

Десятиліття тридцятих він жив і працював у Луцьку і був активним членом української громади.

Його архітектурне бюро розташовувалося на вулиці Матейка (тепер Ярощука).

Там він виконував більшість своїх луцьких проектів.

Замовлення у нього робили як приватні особи, так і організації.

На офіцерській колонії його авторства звели кілька будинків для військовиків польської армії.

Будинок Кубашевського в Луцьку.

Архітектор Сергій Тимошенко, 1934.

Фото Олександра Котиса.

Один із найяскравіших, який зберігся до наших днів без перебудов, належав військовому лікарю Мар’яну Кубашевському.

Папка з кресленнями цього будинку вирізняється серед інших і тим, що Тимошенко подав вигляд споруди у тривимірному зображенні, коли більшість споруд, навіть великих громадських на центральних вулицях, мали тільки «плоскі» креслення фасадів.

Будинок Кубашевського в Луцьку.

Архітектор Сергій Тимошенко, 1934.

Фото Олександра Котиса.

Ми бачимо естетичну комбінацію простих і зрозумілих форм.

Будинок ніби складається із двох різновисоких паралелепіпедів, спаяних воєдино, під’їзд освітлюється високим і вузьким вікном, яке завершується круглим віконцем мансарди.

Кутові спарені вікна як неодмінний атрибут стилю.

Прямокутна колона.

1934 рік.

Будинок архітектор Владислава Стахоня.

Зображення з видання Wołyńskie Wiadomości Techniczne.

На цій же вулиці трохи далі привертає увагу будинок архітектора Владислава Стахоня.

Він проектував його для самого себе.

Зображення будівлі помістили у фахове видання волинських архітекторів та інженерів різних напрямків «Волинські технічні відомості» як якісний приклад сучасного проектування.

1933 рік.

Будинок Стефана Ґоланського.

Архітектор Леонід Маслов.

Є серед будинків і творіння українського архітектора й історика Леоніда Маслова для капітана Стефана Ґоланського.

Маслов, очевидно, виконав проект у бюро знаного архітектора Тадеуша Садковського, бо на проекті стоїть його штамп зі вказівкою, що проектував саме Маслов.

Одноповерховий будинок з гаражем.

Під час візуалізації фасадів та плану автор залишив нам приємну деталь – автомобіль в гаражі.

Будинок знищили під час війни.

Імовірно, про цей будинок Маслова у Луцьку не знали раніше.

Публікується вперше.

А це зовсім інший тип будинків на офіцерській колонії.

Таких всього кілька.

Цей – по вулиці Огієнка в Луцьку.

Фото Олександра Котиса.

Окрім невеликих котеджів для однієї-двох родин і будинків на 5-10 квартир, до нашого часу збереглися два 4-поверхові будинки по кілька під’їздів кожен.

Будинки по вулиці 8 березня в Луцьку.

Фото Олександра Котиса.

Стоять вони на вулиці 8 березня.

Більше схожі на прості паралелепіпеди, уже без майже обов’язкових перепадів висот різних частин, зазвичай без візуальних акцентів на конструктивних вузлах, без круглих вікон.

Будинки по вулиці 8 березня в Луцьку.

Фото Олександра Котиса.

Стиль видають якісь незначні елементи, зазвичай це високе і вузьке вікно під’їзду, декоративні виступи, стовпчики і тому подібне.

Це є наслідком використання стандартизованих житлових блоків, спробою типізувати їх.

Будинки по вулиці 8 березня в Луцьку.

Фото Олександра Котиса.

Все через ідею мінімальних площ, яка, на думку модерністів, була потрібна людині.

Світла, простору і природи багато, а площі – раціонально компактно.

Будинки по вулиці 8 березня в Луцьку.

Фото Олександра Котиса.

Дуже добре сказане ілюструють два багатоквартирні житлові будинки для військових на вулиці 8 березня.

Вони все ж не позбавлені візуальної естетики свого часу.

Перш за все це форма балконів і промальовка фасадів, яка імітує цегляну кладку.

Архітектори Л.

Торунь та Казимир Толочко, 1937.

Будинки по вулиці 8 березня в Луцьку.

Фото Олександра Котиса.

Окрема ділянка офіцерської колонії була відведена під школу.

На ній збудували жіночу кравецьку гімназію.

Її проект створив архітектор Ян Реда.

Випускник Варшавської політехніки, який потім же і проектував у співавторстві кілька нових корпусів цього інституту.

Фасади кравецької гімназії з проекту Яна Реди.

Є якийсь особливий чар у тому, як модерністи працювали із порожнім простором.

Чим його заповнити? Маленьким підписом із витриманими відступами, якщо це дизайн постера чи сторінки в книзі.

Кріпленням флагштоку на фасаді.

Або – круглим годинником, розташованим із відчуттям пропорцій, як у цьому випадку.

У внутрішньому дворі на 2 поверсі – широка тераса.

Фасади кравецької гімназії з проекту Яна Реди.

Гімназію почали будувати у перші дні вересня 1935 року на західній окраїні офіцерського містечка.

Міністерство освіти виділило 500 тисяч злотих на це будівництво.

Керував роботами на місці архітектор Владислав Стахонь.

Їх мали завершити до початку занять наступного шкільного року.

У серпні 1936 вже влаштовували систему опалення, прокладали електрику і виконували інші внутрішні монтажні роботи.

Під час війни споруда використовувалася як тимчасовий шпиталь, в даний час тут управління Держспецзв’язку.

Фасади кравецької гімназії з проекту Яна Реди.

Ще один загадковий об’єкт, можливо, і не відносився до офіцерського містечка, але був побудований упритул.

Про нього не вдалося знайти якоїсь достеменної інформації, проте за схожими ознаками з іншими планами споруд у тодішній Речі Посполитій, виглядає так, що це ще одна школа.

І то яка! Одна із найбільший споруд міжвоєнного Луцька в принципі.

Її, імовірно, не встигли збудувати до війни і вона стояла недобудованою весь воєнний час, аж поки вже в радянський час зведені стіни пристосували під ДОСААФ (можливо, збудували на цьому місці нову споруду, яка обрисами нагадує попередню?).

Фасади кравецької гімназії з проекту Яна Реди.

Як це передбачала говардівська ідея міста-саду, офіцерська колонія мала і свою смугу зелені.

Якщо не брати до уваги зелень присадибних ділянок, то на південній околиці був розбитий парк із доріжками і насадженнями.

Коли в 1934 році був реалізований замах на Броніслава Пєрацького представником ОУН, парку назвали на честь цього польського військовика.

Недобудована школа (?) біля офіцерської колонії.

Фрагмент аерофото 1944.

Збереглася поштова листівка із підписом парку Пєрацького.

На ній видно труба цегельні Лущевських, яка розташовувалася біля офіцерського містечка на вулиці Інвалідській (тепер Клима Савура).

Сам же парк був, фактично, продовження влаштованого ще в 1920-х міського парку поряд з урядовою колонією.

Ці два парки простягалися над Сапалаївкою вздовж пізнішої дитячої залізниці.

Зараз різниці і переходу між парками урядової та офіцерської колоній вже не видно.

Парк Пєрацького.

Лівіше центру на горизонті видно труби цегельні Лущевських, яка була в місці перетину теперішніх вулиць Огієнка та Клима Савура.

Офіцерська колонія була забудована майже стовідсотково за винятком центрального майдану, де мали бути казино і бібліотека.

Загалом до початку війни збудували більше 70 будинків містечка.

Всі вони були націоналізовані у 1940 році.

Із них збереглося біля 20 будинків переважно котеджного типу.

Більшість використовуються як житлові.

Кравецька гімназія та школа біля стадіону досі існують, але займають їх вже не освітні установи.

Після війни територія все більше забудовувалася і зрештою, не маючи конкретних візуальних меж, крім південної частини, розчинилася у повоєнній радянській сітці вулиць Луцька.

Приклад офіцерського містечка надихає вивчати міжвоєнну забудову.

Він показує, якою цікавою, професійною і динамічною була містобудівна думка передвоєнного Луцька.

Олександр КОТИС.