Ніч у музеї: щоб зацікавити дітей наукою, у США вдаються до нестандартних методів

Якщо літнім п'ятничним вечором ви раптом опинитеся неподалік від Музею природної історії у Вашингтоні, то побачите дивну картину: дорослі і діти, нав'ючені величезними тюками, з яких визирають подушки і матраци, крокують до входу.

Сьома година вечора, музей закрився, але потік загадкових відвідувачів не зупиняється.

Один, два, три, чотири ..

– можна налічити не менш сотні дітей!.

Всі вони - учасники акції «Ніч в музеї».

Музеї Смітсонівського інституту влаштовують такі ночівлі щоліта, по п'ятницях.

Переночувати можна у Національній галереї, Музеї космонавтики і Музеї американської історії, але найулюбленіший, звичайно, Музей природної історії: навіть дорослі хочуть хоч на одну ніч перетворитися в персонажа актора Бена Стілера з фільму «Ніч в музеї» і спробувати заснути поруч з динозаврами, велетенськими китами, акулами або слонами.

Але зараз 7-ма, а відбій, згідно з розкладом, тільки в 11-ій вечора.

За цей час треба втомитися так, щоб потім миттєво заснути, не прислухаючись тривожно до сторонніх звуків і не турбуючись, чи шастають музейними залами динозаври (а раптом?).

Для початку - легкий перекус в музейному кафе і невеликий інструктаж.

Співробітниця музею розповідає про правила поведінки і про тригодинне пригодницьке випробування, яке почнеться з хвилини на хвилину.

«Як ви думаєте, яке тут найважливіше правило? Най-най, номер один? »- запитує вона.

Мій син тут же підкидає руку і кричить: «Have fun!» (Веселитися).

І це - правильна відповідь.

Ніяких «дотримуйтеся тиші» і «руками не чіпати».

Чіпати експонати тут не тільки можна, а й треба.

І вести себе шумно і весело - теж!.

Діти беруть ліхтарики, теки з картою змагань і відправляються їх проходити.

За три години їм треба обійти майже всі зали музею, а по дорозі не тільки пройти випробування, але і знайти на підлозі «втрачені» букви, щоб в самому кінці скласти з них «секретне» речення.

Дітей багато, зазвичай, на ночівлі приходить близько сотні, тому всіх ділять на групи - і у кожної групи свій маршрут, щоб не йти натовпом друг за другом.

Ми починаємо з гри у хижаків і травоїдних.

За 30 секунд травоїдним треба заховати від хижаків якомога більше яєць, а хижакам за ті ж 30 секунд якомога більше тих яєць знайти ( «з'їсти»).

У наступному залі ліпимо з глини щось викопне (виріб можна буде забрати вранці), потім вчимося бути як динозавр, без рук.

Завдання нескладне і приємне: до того ж нам дістається нагорода – величезний зефір.

Поруч можна «на власній шкірі» відчути, як підшкірний жир захищає від холоду жителів Арктики: ми з сином опускаємо руки спочатку в контейнер з льодом, а потім в мішок з жиром, через який лід зовсім не відчувається.

Потім вгадуємо правду і міфи про гігантських кальмарів.

Ось вони, поруч: кальмар і кальмаріха з величезними щупальцями.

Десь поруч з ними ми і будемо ночувати сьогодні.

За рогом співробітники музею вчать дітей і дорослих повзати, як ящірка.

Якщо ви думаєте, що це легко - просто ліг і поповз, - то сильно помиляєтеся!.

При переході від одного етапу до іншого ми час від часу проходимо через центральний зал з величезним слоном на ім’я Генрі в центрі.

Навколо напівтемрява, слова відлунюють, повз раз у раз снують розбурхані діти з картами в руках.

Здається, що я і правда в якомусь фільмі, а Генрі ніяка не статуя - ось же він, щойно повернув голову в мою сторону! Або мені знову здалося?.

Саванна, пустеля, тропічні ліси і місця проживання доісторичних людей - на годиннику вже 10, але подорож все не закінчується.

Ми саджаємо насіння соняшнику, товчемо щось в «доісторичної» ступці, розбираємо і збираємо модель людського хребта.

Зголоднілі, знову хочемо поїсти «як динозаври», але цей номер вже не проходить: зефір дінозаврського розміру кожному з учасників видається тільки одна.

Зрештою секретна фраза вимальовується.

Пройшовши випробування і відшукавши всі літери, ми склали визнання: «Ми любимо ночівлі!».

Між тим як раз настає час ночівлі.

В океанічному залі діти і дорослі намагаються знайти собі зручні куточки.

З усіх боків чути звук насосів: це наповнюються повітрям надувні матраци.

Більш загартовані в походах учасники влаштовуються на килимках для йоги.

В туалет тягнеться процесія в різнокольорових піжамах чистити зуби.

Хтось читає, хтось базікає перед сном, хтось розглядає черево величезного кита, що висить під стелею.

Здається, що ти на гігантському кораблі і тобі щось розповідає океан.

Слон Генрі, що залишився на самоті, напевно страшно сумує.

Об 11.30 світло повністю вимикають.

Ми засипаємо хвилин за п'ять і спимо глибоко і міцно, як вдома (хвала надувному матрацу!).

А рівно о 7-ій музей знову прокидається.

Як в зйомці, яку прокручують у зворотному напрямку, матраци здуваються, спальні мішки згортаються, подушки зникають в об'ємистих тюках і візках, веселі піжами знову змінюються повсякденним одягом.

Через якихось півгодини вже ніщо не нагадує про вчорашні пригоди.

Ми снідаємо в кав’ярні, йдемо в крамницю сувенірів, яку спеціально для учасників ночівлі відкривають раніше, і прямуємо до виходу.

До побачення, слон Генрі! У наступному році ми, мабуть, прийдемо до тебе знову: треба ж переконатися, що все це нам не приснилося.

Ксенія Туркова.