Прорив українського волейболу: від російської сировинної бази до 1/4-ї Євро-2019

Чоловіча збірна України вперше в своїй історії грала у чвертьфіналі чемпіонату Європи з волейболу.

Більше того, могла піти далі, але поступилася на тай-брейку одній із наймогутніших європейських команд – Сербії.

Так чи інакше, досягнення наших волейболістів не може не захоплювати.

Бо так вже склалося, що все те, що трапляється вперше – унікальне.

Втім, у випадку з українським волейболом ситуація все ж трохи специфічна.

Річ у тім, що наша держава завжди була великою волейбольною країною.

Ще тоді, коли була однією з республік Совєцького Союзу.

Достатньо згадати, що у складі золотої збірної СССР на Олімпіаді-1968 українців було семеро з 12-ти – Юрій Поярков, Борис Терещук, Володимир Іванов, Георгій Мондзолевський, Володимир Беляєв, Віктор Михальчук, Едуард Сибіряков.

У часи незалежності талантів теж було безліч.

Інша річ, що чимало з них грали за збірну сусідньої імперії.

Олександр Косарєв з Рівного, харків'янини Роман Яковлєв, Микола Павлов і Максим Пантелеймоненко, тернополянин Денис Чаус, одесити Семен Полтавський і Максим Проскурня, чернігівець Артем Смоляр, Сергій Баранов і Дмитро Мусерський з Донеччини, Павло Мороз і Тарас Хтей зі Львівщини.

Горе-правителі нашого волейболу не зупиняли того потоку, а навпаки, здається, йому сприяли.

Достатньо згадати, що вже у 2000-ні до російського Бєлгорода продали цілий харківський клас обдарованих дітей із дев'яти 15-річних гравців.

Серед них зокрема був і майбутній герой олімпійського фіналу Лондона-2012 РФ – Бразилія Мусерський.

На нашу збірну вдома всім було начхати.

Виняток становить той невеличкий відрізок, коли національну команду під своє крило взяв керівник Південної залізниці Віктор Остапчук, котрий одночасно займався фінансуванням провідного клубу країни, володаря європейського кубка топ-команд-2003/2004 «Локомотива» з Харкова.

Зв'язка Владислава Діденка і Юрія Семенюка.

Так тривало доти, доки президентом Федерації не став колишній суддя Михайло Мельник.

До нього ставляться по-різному.

Кажуть, що він має непрості стосунки зокрема з деякими лідерами сучасної збірної.

Втім, саме при Мельникові статус національної збірної помітно виріс.

Команду очолив фаховий латвійський тренер Уґіс Крастіньш, вона почала виступати в Золотій Євролізі і в 2017 році навіть її виграла.

За рік до того Україна здобула срібло на молодіжній першості континенту серед гравців не старших 20-ти років (з нинішнього складу в тій команді були Олег Плотницький, Дмитро Вієцький і Тимофій Полуян).

Щоб у волейболістів не було спокуси ігнорувати виклики в національну команду (як то бувало раніше), у регламенті прописали пункт про санкції для порушників.

Аж до заборони у видачі трансферного листа при спробі перейти у закордонний клуб.

І результат з'явився миттєво.

Точніше, є відчуття, що цей чвертьфінал – то лише початок, бо команда молода і вона ще своє слово скаже.

У чвертьфінальній грі з сербами українцям у вирішальний момент просто забракло досвіду.

Відчувалося, що вигравши перший сет і ведучи в другому 21:17, наші волейболісти почали усвідомлювати, що вони наробили.

І це додало їхнім діям нервозності.

Звідси й поразка.

Втім, ця команда тільки на початку шляху.

Блискучий подавальник Олег Плотницький з нового сезону виступатиме за один із найсильніших клубів Європи «Перуджу», могутній блокуючий Юрій Семенюк ще перед Євро підписав контракт із чемпіонами Бельгії «Маасейком», догравальник Ян Єрещенко продовжуватиме виступати в найбагатшому з волейбольних чемпіонатів – російському.

Ще один блокуючий Дмитро Терьоменко представляє французький «Тур».

Один із найяскравіших розігруючих Євро-2019 Владислав Діденко наразі без клубу, але начебто має всі шанси у французькому чемпіонаті опинитися.

Як мінімум не опуститься нижче сербської «Войводини», за яку виступав у попередньому сезоні, Дмитро Вієцький.

Іншими словами, основа нашої збірної вже матиме серйозну практику навіть на клубному рівні.

На боєздатності збірної ці зміни в купі з набутим під час нинішнього Євро досвідом теж не можуть не позначитися.

А отже справді яскраві перемоги української чоловічої збірної попереду.

Іван Вербицький, «Главком».