Невідомий Львів. Ода заводу ЛАЗ

Львівський автобусний завод.

Давненько це було, вже й не згадаю який рік був, мабуть початок другого тисячоліття.

Тоді мене, юного парубка, доля занесла в невелике містечко в Житомирській області.

Морозяним зимовим вечором ми, четверо друзів, сновигали поміж рядами поруч розташованого ринку в пошуках чогось гарячого, щоб зігрітись, бодай трошки.

Зіскребли останні копійки, купили ще гарячих пиріжків у бабусі, (в народі – тошнотиків).

Голодні, без грошей, трохи злі – о, навіть гроші на портвейн залишились! Їхати нам треба було далеченько.

В село між лісами Полісся.

Автобус ЛАЗу.

Опустився вечір, люди на автостанції юрмились біля автобусів, несучи різні клунки, адже невдовзі свято.

Такі моменти відчуваються в повітрі.

Ця напруга, рух, перед остаточним завершенням дня.

Наш ЛАЗик 699, який був на пероні, освітлював темінь теплим світлом фар.

Моросив сніг добрячий, думали, головне б доїхати додому.

Бо якось ЛіАЗ підвів – заглох серед поля, у 20 градусний мороз.

Інженер заводу за кульманом, в процесі роботи, 1970-ті роки.

Ті ж приміщення, 2019 рік.

Характерний скрип – дверцята відчинились.

Водію віддали квитки, які до речі, ще були надруковані при УССР і рушили швиденько, куди? Так! На гальорку ЛАЗу, на останній ряд сидінь! Це було найтепліше та найкраще місце в цьому автобусі взимку, адже під нами мотор.

Червоне міцне розійшлось по організму, і тошнотики теж.

Прокинулись вже на кінцевій зупинці маршруту.

Львівський автобусний завод.

Романтика молодості.

А ще були і не дуже приємні мандрівки, наприклад, як ми добирались з Шацька до Львова, сім годин (!), з регламентованою зупинкою у Нововолинську, яка тривала аж 40 хвилин.

І ця мандрівка відбувалась, де був у доступі лише один люк, а інший – заварений.

В спеку, під 40 градусів.

Ще та насолода.

В еру відсутності приватних перевізників на літаючих “Спрінтерах”.

Це фото, може бути вже з неіснуючого цеху коробок передач.

Саме тому, при якійсь локальній поїздці, завжди було приємніше їхати у Ікарусі – він був м’якшим на ходу, швидшим і стан був як правило, кращим.

А як імпорт з Європи попадав, з кондиціонером, це вже було просто щастя!.

А зараз, все змінилось…Як бачу старого, “горбатого” ЛАЗика, чи іншу його модель, зупиняю погляд на ньому, а якщо ще й на ходу, то обов’язково проводжу його поглядом.

Так і хочеться проїхатись на ньому.

Почути цей скрип дверей, підсвітку великого спідометру, звук мотору.

Львівський автобусний завод.

Тепер ці автобуси швидше зустрінеш на просторах ютубу, в ентузіастів, які шукають такі автобуси та відновлюють, щоб брати участь у виставках і зйомках фільмів.

Кінематограф розвивається а реквізит, особливо транспортний, за десятки років роботи автомобільної галузі СССР буде затребуваним.

Де-не-де, в райцентрах можна зустріти ще ЛАЗи, а також, на обслуговуванні підприємств.

Приватні та державні АТП масово перейшли на б/в імпорт, або ж, на не зовсім якісні вітчизняні Богдани чи Еталони.

Стоянка випущених автобусів ЛАЗу.

Завод, це частково своєрідний музей, де поєднаний перехідний період з совка до теперішньої ладу.

Власне, на рівні переходу і залишився.

Це все чудово видно в деталях, в кабінетах, в виробничих приміщеннях.

Шкода, що це тимчасовий музей, та й музеєм він, як таким вже ніколи не стане.

Але хотілось б, якщо чесно.

Автобус ЛАЗу.

Проходячи територією, навіть не усвідомлював раніше, який все таки це був виробничий гігант у Львові! Масштаби корпусів вражають.

Практично, закритий цикл виробництва.

Навіть пральня була, швейний відділ, для пошиву матеріалу для сидінь та салонів.

І все це, по іншу сторону вулиці Стрийської.

Бібліотека ЛАЗу.

Як було.

Бібліотека ЛАЗу.

Що залишилось.

Моя розповідь – це синтез реалій, які зараз там відбуваються.

Багато хто говорить, що он, який завод втратили.

Навіть мені, людині з не технічною освітою цілком зрозуміло, що всі ті приміщення, корпуси, обладнання – вже давно не відповідають вимогам часу.

ЛАЗ, це вже частина історії, з таким кінцем, яким ми бачимо.

Фактично, я бачив перед собою непосильну ношу зниклого СССР, але яку намагались підняти в молодій державі.

Можливо, не з цього боку й піднімали.

А чи варто було? Що ж, як казав класик, маємо те що маємо.

“Експропрійований” костел та монастир Кармелітів.

Звідси колись усе починалося, в середині 50-х років.

В середині 90-х закінчилось.

Цей об’єкт, який претендує на збереження, з поміж усіх споруд на території ЛАЗу.

Колишній костел Кармелітів.

Споруда давно втратила свою “святість” та намоленість, яка присутня храмам.

Стіни прикрашені характерними ЛАЗівськими розписами, що без всяких сумнівів роблять це приміщення унікальним.

Актовий зал заводу.

Суворий Шевченко в актовому залі заводу.

Нагадування, про обов’язкові Шевченківські вечори, з минулого.

Ансамбль Веснянка – творчий колектив працівників ЛАЗу.

На першому поверсі костелу мали власні приміщення, з народним одягом та іншими атрибутами для виступів.

Перший поверх костелу.

Невідомо, коли розчинився у часі цей ансамбль.

Всі атрибути, ще радянського періоду, як ось цей лосьйон “Росинка”, який, на диво, зберіг свій аромат.

В колишніх келіях, також вже колишні кабінети проектантів.

По атрибутиці – все ще з дев’яностих.

Лосьйон “Росинка”.

Одне з найцікавіших приміщень – це вимірювальна лабораторія.

Тут стоять законсервовані станки, один з них американського виробництва.

Швидше за все, це лендліз, який дістався від тоді ще дружніх союзу США.

Вимірювальна лабораторія.

Вимірювальна лабораторія.

Деякі приміщення порожні, інші мають якесь наповнення.

Частково, десь протікає дах та сегментно затоплює поверхи.

Піднявшись на горище, взагалі помітив відсутність частин черепичного покриття.

Хімічна лабораторія.

Хімічна лабораторія.

В багатьох кабінетах, в столах було багато пустої алкотари, келішків для горілки, з періоду стагнації підприємства.

Схоже, люди виходили на роботу, але роботи, як такої, не було.

Ці речі траплялись практично всюди.

Також, на момент відвідин були збережені кімнати з архівною документацією.

Головний виробничий корпус.

Саме тут випустили за весь час 365 тис.

автобусів – найбільшу кількість у всьому СССР.

В кращі часи по 14600 автобусів в рік.

Головний виробничий корпус.

Розміри будівлі вражають: майже 500 метрів у довжину і 200 у ширину.

До сьогодні, цех охороняється.

Явище “замороженого” виробництва тут відчувається найсильніше.

Каркаси майбутніх автобусів, які ніколи ними не стануть.

Каркас туристичного лайнера НеоЛАЗ, який автобусом так і не стане.

Доволі сумне видовище, враховуючи вкладену працю, надію, та згодом зневіру працівників, колись великого заводу.

Все це рухнуло, звісно ще раніше, враховуючи соціально-економічне підґрунтя, але тут ще видно інструменти робітників, розкладені запчастини майбутніх автобусів.

Розміри будівлі неосяжні просто.

В цій же будівлі, кабінети начальників цехів та іншого персоналу.

Адміністративний корпус.

Будівля, в якій були кабінети начальників, зокрема голови наглядової ради Ігора Чуркіна, їдальня, буфет, конструкторські бюро, пральня, гардеробні працівників а також величезне бомбосховище, під усією спорудою.

Останній запис меню в їдальні, за 16 січня 2012 року.

Кабінет головного конструктора.

Тут проектували й тролейбуси.

Кабінет Ігора Чуркіна.

Тут видно, як особливо хтось відривався на ньому.

Багато речей винесено, знищено, частина предметів столу валялись розтоптані поруч.

Шкода, якщо ніхто цього не збереже.

Кабінет Ігора Чуркіна.

Бодай, для майбутнього музею, як не ЛАЗу, то хоча б якогось локального, в рамках міста.

Пасувало б зберегти цей шмат історії, періоду машинобудівного Львова.

В одній з кімнат знайшли проект реконструкцій будівель заводу, зокрема адміністративної споруди.

Проект реконструкцій будівель заводу.

Відмічу, що процес змін був побачений не тільки на папері, але й у частині будівлі були проведені масштабні будівельні роботи, з заміною усіх комунікацій.

Але, все так і залишилось недоробленим.

Радіоточка заводу.

Є добірка музичних платівок, програвачів, бабінних записів та плакатів, з естрадою вісімдесятих.

Приміщення телекомунікації.

Ще такої концентрації телефонних апаратів не бачив!.

Відділ обслуговував всі підрозділи ЛАЗу, відповідно запчастин для обслуговування тут дуже багато.

Часто питають нас, та мене зокрема, -“чого носитесь з тим ЛАЗом, що там цікавого”?.

Відповідь дуже проста.

Якщо ти любиш Львів, вивчаєш історію, мимо пройти просто так вже не можна, особливого біля такого колишнього транспортного гіганта.

Якось, піти туди раз-другий, відзняти – мало.

Хочеться поглиблюватись у нюанси, причини процесів, які довели до того, що є.

А головне, вивчати продукцію.

Цікаво, яка буде його доля?.

Особливо, що стосується не тільки ЛАЗу, але й ГСКБ/ВКЕИ, і що від нього залишилось – Укравтобуспрому.

Але, це вже буде зовсім інша історія писатись….

Андрій РОЮК.

/* custom css */.

td-a-rec-img {.

text-align: left;.

.td_uid_3_5da76b063ed6c_rand.

td-a-rec-img img {.

Loading...