Як хутір став містом. Про Басівщину та рівненську школу, якої немає

Кур’яник з учнями біля школи №13 1960-і рр.

На східній околиці Рівного до 1957 року було село Видумка.

Територія Видумки простягалася від нинішнього автовокзалу до вулиці Граничної, яка й була граничною лінією міста, та до сучасної вулиці Бандери.

За переказами, Видумкою називався заїжджий двір, який знаходився на роздоріжжі поруч із кладовищем “Грабник”.

Центр села був у районі сучасної школи № 12.

Видумка мала два хутори – Басівщина і Сосонки, що поруч із теперішньою трасою на Київ.

Нині урочище Басівщина більш відоме, як територія, де з 1982 року став розростатися Рівненський зоопарк — одне з найулюбленіших місць відпочинку рівнян.

На хуторі Басівщина було всього кілька хат.

А його назва має прямий стосунок до села Басів Кут.

Саме тут були поля басівкутців.

Є ще одна цікавинка цієї рівненської околиці.

До 1963 року в невеличкому будинку з лівого боку траси в напрямку на Київ на пагорбі розміщувалася Рівненська початкова школа № 13.

У останні роки її існування вчителем і директором цієї школи в одній особі був корінний рівнянин Микола Іванович Кур’яник.

Кур’яник із школярами, 1960-і рр.

Кілька років тому нам вдалося зустрітися з жінкою поважного віку Ганною Никонівною Якубчик, мешканкою Басівщини, яка працювала в цій школі прибиральницею і добре пам’ятає про “початківку”.

Хутір Басівщина.

Розповідає Ганна Никонівна Якубчик: “Я народилася в 1924 році в селі Глинськ.

Сім’я наша Чернюків була велика — дев’ятеро дітей.

Старша сестра за Польщі вийшла заміж у Рівне й жила на “Високій горі”.

Це там, де зараз скульптура жінки стоїть, що на в’їзді до Рівного.

Я часто їздила до сестри і тому цю місцину добре знала ще до війни.

Тут до 1957 року було село.

Паспортів люди не мали аж поки Видумку не приєднали до міста.

Сільрада наша була в районі сучасної школи № 12.

А до церкви ми ходили в село Біла Криниця.

Знаю зі слів сестри, як євреїв вели на розстріл у Сосонки, адже вона жила поруч цього страшного місця.

Який то страх був! Хата наша у Глинську згоріла під час війни, і я поїхала до міста.

Вийшла заміж у 1947 році і з того часу живу в Рівному”.

“Після війни землі на Басівщині відносились до колгоспу “Зірка”, — продовжує спогади Ганна Якубчик, — як і землі сіл Бармаки і Видумка.

Ми з чоловіком в колгоспі не працювали.

Чоловік працював дорожником (ремонтував дорогу, що прямує на Млинів).

А мене покликали працювати в школу.

То й землі ми спочатку мали лише 6 соток.

Не порозкошуєш”.

Арка, яка стояла у районі теперішнього автовокзалу до початку 1950-х, відділяючи місто від села.

Початкова школа № 13.

У особистому архіві братів Кур’яників, які мешкають у Рівному, збереглося серед родинних світлин фото Рівненської початкової школи № 13, біля якої стоїть невеличка група школярів і вчитель Микола Іванович Кур’яник.

Мешкала сім’я Кур’яників на Грабнику (нині вулиця Островського) у будинку № 56, збудованому в 1932 році.

Старожили Рівного добре пам’ятають цього поважного чоловіка, який все життя працював вчителем, а в пенсійному віці був екскурсоводом і з захопленням проводив екскурсії по місту.

Із розповіді Ганни Якубчик про “початківку”: “Школа була звичайногю хатинкою, що стояла на горбочку неподалік траси.

Збудував її колись бідний поляк, причому звів абияк.

Коли ж ця школа почала діяти, то спочатку вона відносилась до Білої Криниці, а з 1960 року вже стала Рівненською початковою школою № 13.

Було в школі чотири класи і лише дві невеличкі класні кімнати.

В класах стояли довгі дерев’яні парти.

Поруч зі школою був невеличкий спортивний майданчик.

Учнів вчилося мало, близько десяти.

Пам’ятаю вчителя Сосновського з місцевої української родини, який жив на Басівщині.

Потім, десь у 1958 році, прийшов до нас вчителем Микола Іванович Кур’яник.

Кур’яник в нижньому ряду зліва серед вчителів 1950-і рр.

Я тут була повною хазяйкою – прибирала, грубки топила, дзвонила на уроки.

Жили ми з Миколою Івановичем дружно, разом дітьми переймалися.

Пам’ятаю, як ялинку на Новий рік ставили, іграшки з дітьми виготовляли.

Дітки віршики читали перед батьками, які приходили на свято.

А ще пам’ятаю такий казус з часів вчителювання Сосновського.

Я стіни побілила в класах і синьки передала, то колір вийшов такий синюватий, а лінію зверху жовту зробила.

То вчитель сказав мені, щоб я стерла того жовтого поясочка.

Боявся, що хтось ще донесе і можуть бути неприємності за таке кольорове поєднання.

Поруч була шкільна ділянка.

На майже гектарі поля ми з дітьми вирощували різну городину, яку потім продавали, а виручені кошти віддавали дітям-сиротам.

Навіть ячмінь сіяли.

Старші діти з Басівщини ходили до школи в Білу Криницю або добиралися в місто.

Моя дочка теж в перших класах тут вчилася, а потім продовжила навчання в школі № 10.

Цю початкову школу закрили, коли вже звідси пустили автобус, і діти змогли їздити в місто”.

Кур’яник — у центрі — з колегами.

Залишилось чимало спогадів про школу, якої вже немає і в сина Миколи Кур’яника Бориса Миколайовича.

Він пригадує, як часто бував у цій школі разом з батьком.

“Батько одночасно вчив усю школу, — розповідає Борис Кур’яник.

— Спочатку дасть завдання учням 1-2 класів, а потім йде до учнів 3-4 класів”.

За свідченням пана Бориса, початкова школа на Басівщині була дочірньою Рівненської школи № 10, і батько брав підручники та приладдя для потреб цієї школи в школі № 10.

А ще він пригадує, що вчителям школи № 10 на Басівщині виділили городи, і вони приїжджали сюди так званою “полуторкою” — ававтомобілем, який в той час був у господарстві міської школи.

Київська, 145.

Тут була початкова школа № 13.

Як зникла школа.

Після закриття школи на Басівщині ордер на цей будинок дали родині, що раніше мешкала на вулиці Колгоспній, і їхня квартира підпадала під знесення.

Кажуть, що нові господарі розвели в своєму нехитрому обійсті з десяток собак і бідували разом з тваринами.

Шкільний будинок поволі ставав руїною.

З часом ділянка землі і стара школа стали приватною власністю інших господарів, які збудували тут нове просторе житло.

Сучасний вид на Басівщину.

Шкільна хатинка стала просто хлівом, який ледь тримався за цей світ, і зрештою був розібраний.

Новий господар пан Леонід охоче розповідав усе, що знав про шкільний будинок, про стару криницю глибиною понад 40 метрів, з якої брали воду для школи.

Була криниця зовсім захаращена, а він її вичистив і зараз з неї п’ють дуже смачну воду.

Початкова школа № 13 на Басівщині, що стала першою сходинкою у світ знань для покоління учнів повоєнних років, зникла назавжди.

Але залишилась у спогадах її колишніх учнів, бо була першою в їхньому житті.

А ще зберігається вона на старих світлинах, що нині є часточкою нашої рівненської історії.

Галина ДАНИЛЬЧУК.

/* custom css */.

td-a-rec-img {.

text-align: left;.

.td_uid_3_5da775f906db7_rand.

td-a-rec-img img {.

Loading...