Американський режисер-документаліст Лі Гірш: Зеленський вже увійшов до світової історії

Минулого тижня до України завітав американський режисер-документаліст Лі Гірш.

Він привіз із собою стрічку «Булер», яка розповідає про життя кількох підлітків у звичайній американській школі, які стикнулися із проблемою цькування: в одному випадку через зовнішність, в іншому – через сексуальну орієнтацію.

Лі Гірш зізнається, що тема булінгу йому дуже близька, бо сам колись потерпав від неї.

Режисер також цікавий тим, що працював з Бараком Обамою, коли той балотувався у президенти США, а нині Гірш знімає ролики про Дональда Трампа.

Булінг (bulling) – цькування, систематичне переслідування з образами, упереджене ставлення.

Зустрічається здебільшого у початковій і середній школі.

«Главком» зустрівся з режисером під час показу фільму «Булер» у Києві.

Режисер Лі Гірш народився та виріс на Лонг-Айленді, штат Нью-Йорк, закінчив Нью-Йоркську кіноакадемію.

Дебютний фільм «Амандла! Революція в чотириголоссі» (2002) приніс Гіршу п’ять номінацій на премію «Еммі» та одну перемогу.

Співпрацював з Бараком Обамою.

Його проєкт «Місцеві голоси за Обаму» переміг у номінаціях «Найкраща президентська реклама» та «Найкраща незалежна підтримка» на Reed Awards 2009 року.

В Україні Лі Гірш побував уперше.

Цікавий факт: бабуся і дідусь пана Гірша народилися у Львівській області, тому для нього приїзд до України - це мандрівка у минуле його родини.

Пане Гірш, ви вперше в Україні.

Де встигли побувати, які враження від країни склалися і чим вона вас вразила?.

За кілька днів, які перебував в Україні, я встиг відвідати Київ, Одесу та Львів.

Мені сподобалося.

Найбільш важливо для мене те, що мої дідусь і бабуся з України, наша єврейська родина з-під Львова.

Цікаво, що їжа, на якій я виріс і до якої я звик, вона в Україні така ж сама.

Згадую, як моя бабуся робила курячий суп, він такий як і в Україні.

Це зворушливо.

Герої вашого фільму досить відверто на камеру розповідають про проблему, з якою стикнулися.

Можна сказати, що американська молодь більш відкрита та розкута за українську?.

Не впевнений, бо не провів багато часу з українськими дітьми, щоби насправді відверто поговорити з ними.

Але це нетривале спілкування з кільком учнями показало мені, як ця історія (з фільму) перекликається з їхнім життям.

Я відчував, як українські діти перейнялися цими історіями.

Звичайно, деякі з них йдуть на контакт, деякі замкнуті.

Але навіть коротке спілкування дало мені певний досвід.

Це має бути також і твоя особиста історія для того, щоб отримати такий фітбек.

У фільмі мати одного з героїв, 12-річного Алекса, каже, що не знала про факти насильства над сином.

Мовляв, тільки знімальна група відкрила очі.

Отже, існує бар’єр між батьками і дітьми, які не діляться своїми проблемами?.

Думаю, що насправді мати Алекса сказала неправду про те, що вона не знала.

У неї не було внутрішньої стабільності, внутрішнього ресурсу для того, щоби з цією проблемою якось впоратися.

Саме тому в якийсь момент вона почала цю проблему відсовувати, переконуючи себе, що насправді негаразди у її сина не такі вже й значущі.

Коли ми показали їй фільм, це був останній поштовх, остання крапля, аби вона визнала цю проблему.

Було помітно, що її ігнорувати вона більше не може, потрібно вже щось робити.

Україна перебуває у першій десятці країн Європи за поширеністю булінгу серед підлітків.

Про це повідомляє Всесвітня організація з охорони здоров’я.

У Західній Європі є досвід медіації, коли незалежний педагог є арбітром при вирішенні конфлікту.

Яким є досвід США у боротьбі з булінгом?.

Насправді у США немає такої одноманітної встановленої політики у вирішені цього питання.

Деякі школи особливо в останні 10 років використовують таке поняття як відновлення справедливості між двома сторонами під час булінгу.

Це один із видів медіаційного процесу.

В деяких школах просто дуже сувора дисципліна.

А деякі школи взагалі нічого не роблять з цією проблемою.

Думаю, таких більшість, які неадекватно ставляться до явища, не мають методів допомоги і підтримки дитини, яка зазнає постійного булінгу.

За даними ЮНІСЕФ, у 2018 році 67% українських дітей були або жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу.

Половина з них нікому не розповіли про випадки насильства.

Це проблема держави, школи, батьків, чи лише двох підлітків, які побилися у шкільному дворі?.

Це проблема кожного.

Статистика говорить про те, що в Америці 13 мільйонів дітей щороку зазнають булінгу.

Це впливає на їхнє ментальне здоров’я.

Потім це вже проблема генерації суспільства.

Коли ми говоримо про булінг, то я наголосив би, що слід обов’язково розрізняти питання конфлікту і питання булінгу.

Насправді, навіть в Америці знадобилося досить багато часу для того, щоби знайти визначення того, що це таке, булінг, і щоби сприйняти це поняття як проблему, яка має місце в суспільстві.

Є три складові, за якими можна ідентифікувати булінг: перше – невідповідність сили, фізичної, наприклад, коли діти різного статусу і віку в школі мають різний вплив.

Друге - це просто наявність наміру зробити погано іншій дитині.

І третя складова – повторення, регулярність цього цькування.

Все інше є конфліктом.

Ви критично ставитеся до президента Дональда Трампа, критикуєте його за висловлювання щодо жінок чи людей іншої національності.

Чи можна поведінку президента США назвати булінгом, чи підпадають такі висловлювання під окреслені вами критерії?.

Ми говоримо, ми знаємо що керівник задає норми поведінки.

Чи це батьки, чи вчителі у школі, чи директор в компанії.

Президент – не виняток.

У США президент за посадою є керівником країни, всі люди на нього дивляться і він є певним законодавцем поведінки для американців.

Президент - це особа, на яку звертають увагу.

Власне, Трамп встановлює такі норми поведінки як расизм, жорстокість, поділ людей задля того, щоби їх дражнити.

Тобто він встановлює таку поведінку як норму.

Такі норми дуже небезпечні.

Ви раніше робили рекламні ролики кандидатові в президенти Бараку Обамі.

Як людина, що розуміється на інформаційному впливі, прокоментуйте скандал, фігурантами якого нині є президенти США і України, Дональд Трамп і Володимир Зеленський? Хто виграє, а хто програє?.

Насправді український президент у значно ширшій перспективі виграє, він уже увійшов до світової історії.

Я не знаю багато про нього, але я точно розумію, що в нього є можливість стати історичною постаттю в цій ситуації і сказати Дональду Трампу правду.

У Зеленського зараз є неймовірна можливість насправді розказати світу про Україну, яка ця насправді країна.

Чи не найбільш відомий документальний фільм про президентів - це «Фаренгейт 9/11» Майкла Мура.

Чи є у вас бажання зняти кіно про внутрішньополітичний конфлікт у США, чи про Трампа, а може, і про Зеленського?.

Насправді, немає такого бажання.

Аби зняти кіно про Зеленського, мені потрібно бути експертом в українській політиці, в українській історії.

Співпрацюючи з різними режисерами, ми знімаємо ролики про Дональда Трампа.

Але мені цікавіше, з точки зору історії, знімати не зі свого погляду, а з погляду самих людей.

Тобто розповісти їхні історії, історії тих, хто голосував за Трампа, як правління цього президента вплинуло на їх життя, їх перспективи.

Тобто це має бути фільм про життя звичайної громади в Мічигані чи у Вісконсині, чи, наприклад водія-далекобійника або фермера.

Фільм «Булер» (2011 рік).

Найкращий повнометражний документальний фільм – Bergen International Film Festival (2011).

Найкращий документальний фільм – Cinema Eye Honors Awards, US (2013).

Найкращий документальний фільм (друге місце) – Dallas-Fort Worth Film Critics Association Awards (2012).

Номінація «Фільм про конфлікт та його вирішення» – Hamptons International Film Festival (2011).

Найкращий документальний фільм – Las Vegas Film Critics Society Awards (2012).

Найкращий ЛГБТ-фільм – New Media Film Festival (2015).

Найкращий документальний фільм – North Texas Film Critics Association, US (2012).

Найкращий документальний фільм – PGA Awards (2013).

Найкращий документальний фільм (друге місце) – Southeastern Film Critics Association Awards (2012).

Найкращий повнометражний документальний фільм (друге місце) – St.

Louis Film Critics Association, US (2012).

Найкращий документальний фільм – Washington DC Area Film Critics Association Awards (2012).

Михайло Глуховський, «Главком».