Хранителі образів старого міста. Вуличні фотографи Рівного

Історія рівненської фотографії має ще одну цікаву і незаповнену сторінку — вуличні фотографи.

Їхні імена практично невідомі сучасникам, хоча зроблені ними світлини яскраво розповідають нам про минувшину міста.

Виявляється, щоб робити світлини з міських вулиць недостатньо було просто мати фотоапарат….

Рівняни на вулицях міста, 1935 рік.

Серед багатющої фотографічної історії Рівного особливе місце посідає історія вуличної фотографії, хоча в ній ще й чимало білих плям.

Роздивляючись старі світлини, зроблені на вулицях Рівного, ми нині можемо уявити, яким було наше місто сто і більше років тому, як виглядали рівняни, в що одягалися.

В об’єктив потрапляли і селянка, яка приїхала на базар, і елегантна міська пані, і група молоді, і військові, і зовсім юні рівняни….

Подруги Гінчанки сестри Анілєвські (дві білявки).

їхній брат Станіслав.

У чорній сукні ще одна подруга Зузанни Люся Гельмонт, Рівне, 1937 рік.

Щоправда, це нам, сучасникам, лише здається, що вуличні сцени було випадково знято фотомайстрами.

Насправді, знімати людей на вулиці дозволялося виключно за їхньої згоди.

Боронь, Боже нахабно чіплятися до перехожих! На багатьох старих світлинах, які зображають міські вулиці, можна помітити дещо розмите зображення будинків.

Виявляється, це не недолік фотозйомки, а зроблено навмисно, адже певний період в Рівному знімати будинки було заборонено.

На міських вулицях.

Хоча фотомайстри з минулого таки примудрялися робити фото так, щоб можна було розгледіти і будинки, і вивіски на них, і чимало інших деталей.

Так наче усвідомлювали свою місію хранителів часу.

Також не можна було фотографувати річку Устю на протязі вулиці 3-го Мая (Соборної) та міст через неї, залізничний переїзд і колії.

Про ці заборони та інші цікавинки з життя вуличних фотографів розповідають нам документи, які зберігаються зокрема в Державному архіві Рівненської області.

Рівне, 1936 рік.

Вони знімали рівненські вулиці.

Унікальними матеріалами поділилася з Рівне.

Ритм начальниця відділу використання інформації ДАРО Людмила Леонова: “У 1920-30-і роки влада впорядкувала діяльність вуличних фотографів, і щоб знімати на вулиці.

потрібно було отримати спеціальний дозвіл — ліцензію.

Під час фотографування слід було мати при собі так звану ремісничу карту свого роботодавця (зазвичай це був власник салону, від якого працював фотограф) і реєстраційний номер.

Ці документи фотограф зобов’язаний був показати в будь-який час на вимогу представника міської адміністрації і поліції.

Заборонялося фотографувати державні і військові установи і території, установи самоврядних органів.

Цікаво, що без дозволу міської влади не можна було фотографувати на території парку князів Любомирських на “Гірці”(а також на відстані до ста метрів від нього) під час проведення там Великих Торгів Волинських.

Прохання видати карту ремісничу від старшини цеху рівненських фотографів Шахни Гальперіна.

Серед документів, які потрібно було надати для отримання дозволу на вуличне фотографування були медична довідка, свідоцтво про стаж роботи підмайстром і свідоцтво про екзамен на підмайстра.

Для тих, хто претендував на звільнення від податків — свідоцтво про незаможність.

Для отримання ліцензії потрібно було звернутися з поданням до повітового староства.

Так виглядала карта реміснича, видана Бенджаміну Гапану.

Був цікавий такий випадок, коли в 1936 році за дозволом фільмувати на вулицях Рівного звернувся майстер Меєр Ліберман.

У той час уже були в Рівному люди, які могли робити не лише фото-, а й відеозйомку.

Але йому відмовили з причини небезпеки, яку буцімто може становити для громадськості така його діяльність.

Мовляв, раптом майстер задивиться у камеру і ще зіб’є когось з ніг… В оскарженні такого рішення, з яким Меєр Ліберман звернувся до повітового старости, він зазначав, що не розуміє причин відмови.

Пояснював, що не відчуває себе в чомусь винним, що ніколи не був під криміналом, є законослухняним громадянином, провадить порядний спосіб життя.

І тим паче, що вже мав таку ліцензію від 1932 року.

відмова завдала йому моральних страждань, і він просить переглянути рішення.

Чим закінчився саме цей випадок, наразі інформації не знайдено.

Але очевидно, що кіно таки прийшло до Рівного, і в подальшому дозволи на відеозйомку видавали.

Свідоцтво ремісниче на фотографічний промисел, видане Айзіку Кацу.

З набуттям фотосправи дедалі більшої популярності і поширення самі фотомайстри також прагнули якось зорганізуватися, щоб відстоювати свої права.

Для цього 25 жовтня 1930 року було зареєстровано професійну спілку фотографічних працівників.

На момент створення вона налічувала 14 членів.

Головою обрали Якоба Нєшунського”.

Одне з найстаріших свідоцтв 1900 року, видане Абраму Німену.

Як виглядало прохання до повітового старости про надання ліцензії, можна побачити на прикладі одного з документів, що зберігаються у фондах ДАРО.

Ось про що йдеться в поданні фотографа Аврума Рішіцера:” … прошу пана старости рівненського про ласкаве видання мені ліцензії на виготовлення фотознімків вуличних.

Зазначаю, що буду виконувати знімки сам, без допомоги сторонніх переносним апаратом.

Запевняю, що є громадянином польським і уродженцем Рівного 1909 року“.

Прохання про ліцензію Аврума Рішіцера.

Серед відомих рівненських власників фотосалонів найчастіше зверталися за дозволами для діядьності вуличних фотографів Долінко, Гальперін, Німен, Гаско, Гапан.

РІвнянки на вулиці.

За допомогою документів, збережених у Державному архіві Рівненської області нині ми можемо дізнатися прізвища майстрів фотографії, чиї світлини донесли до нас образи нашого міста з далекого минулого: Сегал Ізраєль, Міхель Ліхтенштейн, Герш Гапан (син власниці салону Естер Рейзи Гапан), Арон Едельштейн, Арон Кац, Хаїм Лернер, Ізайя Рабінштейн, Хаїм Гузік, Іцко Фінітберг, Абрам Німен, Рішіцер Аврум.

У дозвільних документах також є фотографії цих майстрів.

Ліворуч Іцко Фінітберг, праворуч Рувин Гаско.

Ліворуч Сегал Ізраель, праворуч Хаїм Гузік.

Ліворуч Меєр Ліберман, праворуч Міхель Ліхтенштейн.

Праворуч Хаїм Лернер, ліворуч неідентифікований фотограф.

Арон Ейдельштейн і його дозвіл на зйомки на вулиці.

Дантистка чи фотограф?.

Як виходить із архівних документів, окрім різноманітних бюрократичних перепон, фотомайстри стикалися й з проявами конкуренції, і, чого гріха таїти.

інколи й не зовсім добросовісної.

Фотографування було справою недешевою, а отже для тих, хто нею займався.

Тому за місце “під сонцем” потрібно було боротися.

Цікава історія сталася з вдовою власника одного з рівненських фотосалонів Рувина Гаско Двойрою.

З архіву Полікарпа Бульби, гімназисти.

Ось що вдалося віднайти в документах ДАРО, розповідає Людмила Леонова:“Двойра Гаско з 1903-го по 1913 рік працювала в салоні свого чоловіка Рувина як учениця.

А з 1913-го по 1932-й паралельно ще працювала дантисткою.

Після смерті чоловіка вона, вочевидь, хотіла перебрати на себе його справу.

Заручившись підтримкою магістрату, вона звернулася до повітового староства за остаточним дозволом.

А для отримання ремісничої картки в повітовому старостві їй потрібно було підтвердити кваліфікацію.

Таке підтвердження їй надав старшина цеху фотографів Шахна Гальперін, мотивуючи тим, що Двойра Гаско в 1905-1907 роках працювала в фотосалоні у Варшаві, а з 1913 року і до смерті чоловіка — в його салоні.

Натомість така підтримка чомусь обурила цеховиків і від їхнього імені зі скаргою до повітового старости звернулися Бенджамін Гапан, Арон Кац, Хаїм Лернер і Роза Гапан.

Дозвіл Рувину Гаско на відкриття фотосалону, датований 1897 роком.

У скарзі вони зокрема писали:”Звертаємо вашу увагу на недоречність, яка мала місце в цеху фотографів міста з вини старшини цеху Шахни Гальперіна.

При виданні кваліфікаційного свідоцтва він, який завше зважав на думку інших членів цеху, в оскаржуваному випадку цього не зробив.

І самовільно неправомірно розпорядився видати свідоцтво вдові померлого Рувина Гаско, яка 20 років працює дантистом і жодного уявлення про фотосправу не має.

Тому просимо не видавати їй карти ремісничої, бо це суперечить уставу цеху, і вона не має жодної належної кваліфікації”.

Однак, згодом, вочевидь, справу таки заладнали після того, як Двойра у жовтні 1932 року звернулася до воєводства.

Принаймні в документі з переліком фотосалонів за 1938 рік є Гаско Двойра.

Тобто вона займалася фотосправою напередодні війни”.

Повідомлення про початок діяльності Гаско Рувина.

Вочевидь, попри зусилля міської влади щодо впорядкування діяльності вуличних фотографів, останні все ж таки не завжди ретельно дотримувалися всіх вимог.

Бо в 1938 році міський уряд звернувся до староства повітового в Рівному з приписом встановити на території міста чіткі межі, де можна працювати вуличним фотографам.

Місця на вулицях Рівного, де можна було фотографувати.

У документі було вказано конкретні назви вулиць і їх відрізки, на яких могли знімати фотомайстри.

Наприклад, на вулиці 3-го Мая (Соборна) можна було знімати на відрізку від вулиці Міцкевича до вулиці 13-ї Дивізії (Петлюри) — на правій і лівій сторонах; на відрізку від мосту через Устю до автобусного вокзалу — з обидвох сторін; від вулиці 13-Дивізії до Рибної (нині не існує) — по правій стороні, а до Замкової — по лівій.

Вуличне фото у Рівному.

У персональних дозвільних документах за 1938 рік вказувалися конкретні заборони і місця, де фотограф має право знімати.

У кінці документа його попереджали про карно-адміністративну відповідальність за недотримання вимог і про скасування дозволу в такому разі.

Разом з вуличним фотографом підлягав відповідальності і його роботодавець, тобто власник салону, від якого працював фотограф.

Панянки на вулиі Рівного, 1930 р.

На цьому історія фотографії в Рівному не вичерпується.

Вона ще чекає своїх дослідників.

А віднайдені старі світлини повідають нам ще багато цікавого з минувшини нашого міста.

Світлана КАЛЬКО, Людмила ЛЕОНОВА.

pl; Національна бібліотека Польщі у Варшаві; kresynieutracone.

pl; zbiory.

pl; www.

pl; з особистого архіву автора.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_3_29b.

td-a-rec-img img{.

Loading...