Криміналізація Fakenews: необхідний захід чи репресивний інструмент?

Критики не любить ніхто.

Особливо її не любить влада.

А надто, якщо багато вагомих персонажів у цій владі — Like-залежні або навіть Love-залежні персонажі, що не звикли до типових атрибутів влади в Україні (якими є швидке розчарування й критичність з боку суспільства).

І на тлі цієї критики дедалі голосніше лунають ініціативи в стилі досить сумнівного з погляду закону президентського указу «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» і заяв про впровадження «інноваційних» законодавчих методів, як, наприклад, кримінальна відповідальність за фейкньюс, замовні матеріали або навіть пропаганду.

Які перспективи цих ініціатив і чи можуть вони привести до досягнення задекларованих цілей — побороти фейки, створити систему оборони в інформаційній війні й «зміцнити державу»? Для того щоб відповісти на ці запитання, проаналізуємо світовий досвід, нинішній стан справ у законодавстві, а також у сфері технічних можливостей країни протистояти новим інформаційним інструментам і формам.

Світовий досвід протидії фейкньюс.

Справедливості заради слід зазначити, що світ за останні роки справді багато в чому почав позбуватися ліберальних рожевих окулярів з приводу інформаційної складової в сучасних війнах і конфліктах.

Стимулом тут насамперед стала інформаційна активність Російської Федерації.

У якийсь момент західні демократії з подивом виявили, що діяльність створеного РФ «багатоголосого монстра» Russia Today впливає на певні електоральні кола всередині їхніх країн, як і боти в соцмережах, кібер- та інформаційні атаки.

І що за допомогою цих інструментів Росія досягає власних геополітичних цілей щодо впливу на провідні країни світу.

Бо, як писав іще Збігнев Бжезинський, імперії сучасного типу захоплюють не території, а розум.

Усвідомлення цієї небезпеки спочатку змусило говорити вголос про російський вплив на політичну ситуацію, виборчі кампанії, про кібератаки й величезні ботоферми для впливу в соцмережах.

І шукати протидії, у тому числі й шляхом законодавчих і регуляторних новацій.

Країни Балтії, де реальність максимально наближена до України, впроваджують інструменти обмеження саме російського інформаційного впливу в традиційних ЗМІ через рішення національного регулятора.

Власне, це дуже схоже на ті рішення щодо обмеження російських телеканалів, які Україна ухвалила й успішно реалізує з 2015 року.

Франція ухвалила закон, згідно з яким держава може вдатися до блокування контенту, але виключно під час виборчих кампаній, коли такий контент не відповідає дійсності й поширюється з метою маніпулювання вільним волевиявленням; також у Франції передбачено пріоритетний розгляд інформаційних спорів у судах за скороченою процедурою.

У Німеччині ухвалили закон про протидію мові ворожнечі в соціальних мережах, що зобов'язує соцмережі забезпечити блокування контенту, який розпалює міжнаціональну ворожнечу і на який скаржаться користувачі.

Він передбачає чималі штрафи у разі відмови або зволікання в забезпеченні обмеження такого роду контенту.

Треба визнати, що це набуло глобальної дії на Facebook і You.

Tube, які почали практикувати обмеження на контент навіть далеко за межами Німеччини — у разі наявності скарг.

Але всі ці заходи позбавлені криміналізації.

Клуб країн з кримінальною відповідальністю за дезінформацію досить вузький: Білорусь, Китай, Сінгапур, кілька африканських країн.

Малайзія раніше теж була в цьому «клубі», але відмовилася від криміналізації кілька тижнів тому.

Законодавче поле України й анонсовані новації.

Про кримінальну відповідальність за дезінформацію заговорили в контексті нового Закону про медіа, який Україна зобов'язана ухвалити відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС.

Це багатостраждальний законопроект, над яким працювали ще два попередні скликання парламенту.

З початку роботи над ним в Україні ЄС видав уже другу Директиву щодо інформаційної сфери, яку необхідно врахувати в національному законодавстві, щоб воно відповідало стандартам ЄС.

Ідеться як про інтегрування європейської термінології, так і про зміну деяких підходів, наприклад про відмову від ліцензування супутникових каналів і провайдерів, більшу незалежність і функціонал у національного регулятора.

По суті, цей закон має стати великим універсальним документом, що встановлює нові підходи в регулюванні інформаційної сфери і замінює цілу низку законів, як, наприклад, Закон про телебачення і радіомовлення, Закон про Нацраду тощо.

Але! У Європейських директивах про криміналізацію нічого немає.

Європейці стоять на позиції, що криміналізація в інформаційній сфері може спричинити проблемні наслідки і становить загрозу базовим цінностям, серед яких — свобода слова і вираження власної думки.

Тому змішувати кримінальну відповідальність із Законом про медіа, який необхідно ухвалити максимально швидко, м'яко кажучи, нелогічно.

Очевидно, розробники це вже розуміють, хоча раніше були публічні заяви про дискусії щодо криміналізації фейкньюс саме в контексті Закону про медіа.

Відомо, що в надрах профільного міністерства тепер намагаються виділити питання про криміналізацію та блокування контенту в окремий законопроект — «Про заходи протидії в інформаційній війні», який з 20 листопада розробляє робоча група.

Але саме цей факт також свідчить: навіть після гучної негативної реакції на цю ініціативу від ідеї криміналізації та регулювання інтернет-середовища (а без цього практично неможливо протистояти фейкам) не відмовилися.

Регулювання в інтернет-сфері пропонується запровадити у вигляді 1) добровільної реєстрації інтернет-ЗМІ, і тільки після цього — отримання відповідних прав журналістами, у тому числі й акредитації в органах влади; 2) реєстрації соцмереж і відеоплатформ як юридичних одиниць згідно з українським законодавством; 3) можливості блокування контенту або ресурсів; 4) можливості притягнення до кримінальної відповідальності за поширення дезінформації.

Із пропозицій — задати законодавче визначення для фейкньюс, систему оцінювання контенту й дискутовані санкції.

Наприклад, серед уже обговорюваних новацій — адміністративна відповідальність за поширення дезінформації одноразово й за відсутність вихідних даних про ЗМІ; і кримінальна відповідальність — за навмисне, систематичне поширення дезінформації, поширення дезінформації через замовлення третьої особи або у випадку завдання шкоди, підкуп журналіста або ЗМІ.

Слід наголосити, що всі ці категорії дуже складні в частині їх доведення, тому що доказування наміру — річ досить суб'єктивна, як свідчить судова практика.

Але головне питання в іншому — а чи є арешти й блокування ЗМІ ефективним інструментом протидії поширенню інформації за наявності масових і зовсім різних інтернет-технологій?.

Святе місце, як відомо, порожнім не буває, особливо за необмежених, по суті, цифрових можливостей.

Наведу один показовий приклад.

Блокування контенту Facebook уже стало однією з причин швидкого зростання популярності Телеграм-каналів.

Там, на відміну від соцмереж, «зняти контент» практично неможливо, і саме туди переміщаються різні групи для «зливу» сумнівної інформації.

Наскільки нам відомо, влада сьогодні серйозно стурбована проблемою Телеграму, який хоч і позбавлений телевізійної масовості, все ж таки має неймовірно точну цільову аудиторію, у тому числі й тих, хто, власне, формує телевізійні меседжі, тобто експертів, журналістів і редакторів.

Його дія те саме що ложка дьогтю, яка здатна поширитися на всю діжку телевізійного «меду».

Настільки, що старі вказівки про захоплення пошти, телефону й телеграфу в ім'я революції нині перефразовують: «Телеграм уже захопили».

Не виключено, що все це призведе до спроб блокувати Телеграм на території України.

Тим більше що це можна зробити аналогічно рішенню РНБО про російські соцмережі, оскільки це російський месенджер.

Хоча нинішня влада далеко не настільки активно публічно говорить про інформаційну війну саме з боку РФ, значно тривожніше ставлячись до ЗМІ всередині країни й наголошуючи, що саме вони ведуть «підривну діяльність».

Але навіть у разі блокування ефективність цього кроку також видається сумнівною.

Саме через уже вищесказане — святе місце порожнім не буде….

Зате криміналізацію цілком можна буде використати для цензури, порушення кримінальних справ — для затикання рота незгодним і створення попереджальних прецедентів для критиків.

Дивно спостерігати, як ідею кримінальної відповідальності з декларованою метою боротьби з дезінформацією намагаються подати як мало не інновацію, де Україна має подати світу «приклад».

Безумовно, ідея ця багато разів обговорювалася за останні п'ять років, коли країна опинилася в епіцентрі інформаційної війни з боку РФ.

Але ми свідомо уникали криміналізації «слова» — як дифамації, так і дезінформації, впроваджуючи інші інструменти протидії інформаційній війні, що не обмежують свободи слова всередині країни: від рішень регулятора з приводу заборони електронних ЗМІ РФ — до запровадження мовних квот на телебаченні й радіо та блокування російських соцмереж.

І цей досвід показав, що будь-які обмеження в інформаційному світі — заходи лише часткові.

Адже заборону соцмереж легко обійти за допомогою того ж таки VPN, а телеканали можна дивитися в інтернеті або через супутник.

Свого супутника Україна не має.

Створення ізольованої кіберсистеми на кшталт Runet нині є неможливим.

Безумовно, криміналізація не здатна вирішити проблему дезінформації.

Більше того, загрози непорівнянні з можливою частковою ефективністю.

Що робити і куди йти?.

Варто зрозуміти, що складні й багатогранні взаємодії в інформаційному світі не передбачають ефективності й дієвості простих відповідей на кшталт «закрити і посадити».

Усе складніше й об'ємніше.

І вимагає комплексу заходів як щодо самих ЗМІ (як джерела інформації), технологій (як механізму передачі), так і споживача (аудиторії).

У новому інформаційному світі обмеження і кордони існують не за політичним, а за мовним принципом.

І проблема України — існування переважно саме в російськомовному секторі кіберпростору.

Тоді як наші західні сусіди значно більше інтегровані в англомовний простір, у тому числі й завдяки використанню латиниці.

До речі, варто тут нагадати про приклад Казахстану, який зовсім нещодавно саме з метою дистанціювання від Росії та її впливу ухвалив рішення перейти на латиницю.

Наступного 2020 року школи в Казахстані вже використовуватимуть латинський алфавіт.

Натомість у нас, навіть за наявності війни з РФ, подібний дискурс залишається такою собі дивиною.

А дарма.

Мова й абетка є стратегічною характеристикою інформаційного світу, що визначає цивілізаційний і культурний вибір.

Популяризація рідної мови — це основа для всіх європейських країн, особливо тих, які свого часу були частиною соцтабору.

Також одна з найважливіших відповідей на виклики інформаційного світу — освіта.

Від стимулювання вивчення англійської й інших європейських мов до медіаграмотності.

З огляду на це дуже позитивною є публічна заява міністра освіти Ганни Новосад про впровадження курсу медіаграмотності в курс середньої школи, що пролунала цього тижня.

Відповідну програму давно розроблено, тепер головним завданням є підготовка достатньої кількості кваліфікованих викладачів.

Якщо світ став інформаційним, то як можна не вивчати інформацію й не вміти з нею працювати? У розвинених країнах цей курс давно є важливою частиною середньої освіти.

Цього правильного кроку, безумовно, недостатньо, тому що інформаційні технології змінюються значно швидше, ніж можна змінити шкільні програми й законодавство.

Отут важливі й переговірні позиції з тими ж таки соцмережами, які значно оперативніше впроваджують зміни порівняно з державою.

Як відомо, у зв'язку з виборчою кампанією в Україні Facebook і You.

Tube почали оприлюднювати інформацію про платників за політичну рекламу щоб уникнути корупційних ризиків.

Ці глобальні платформи розуміють проблему російського інформаційного впливу й готові до впровадження нових ініціатив.

На Заході розмови про вплив і навіть шкоду соціальних мереж точаться постійно.

Facebook уже почав практикувати блокування шкідливого (з погляду принципів компанії) контенту, і нині задумався про те, щоб скасувати публічний показ кількості лайків, аби не стимулювати масового хайпу: адже велику кількість уподобань викликає саме агресивний контент.

Це свідчить про те, що й соцмережі готові порушувати складне питання етики в нових цифрових реаліях.

До речі, саме етичні саморегульовані журналістські структури, що мають довіру в суспільстві, у багатьох країнах є інструментом боротьби з фейкньюс.

Ну і, безумовно, у глобальному світі гравцем є той, хто здатен продукувати і обстоювати власні наративи, контент і дискурс.

Так, інформаційний світ любить нові форми.

Але глобально перемагає той, хто здатен у ці нові форми вкладати нові змісти і їх реалізовувати.

Це надто важливо як на глобальному міжнародному рівні, так і всередині країни.

Саме тому багатогодинні марафони, інтерв'ю Теслі або нові «залітаючі» формати «про наболіле» так швидко приїдаються й не ведуть до втримання довіри.

Стратегічні комунікації передбачають наявність стратегій, а не виключно хайпу.

Відсутність стратегічного наративу — одна з базових причин ефективності дезінформації, і боротьбу з нею доцільно починати з подолання цього фактора, а не зі створення репресивних інструментів в інформаційній сфері.