Рівне 1940-х: місто в чорно-сірих тонах

Після Другої світової Рівне почало поступово змінюватися.

У повоєнні 1940-і воно вже не було тим затишним провінційним містечком, яким було за Польщі, але ще й не стало цілком радянським.

Рівне 1940-х.

Другого лютого 2019-го минуло 75 років з дня визволення Рівного від німецької окупації.

Як це відбувалося, і що було потім, нині можна дізнатися з різних джерел.

Писав про це і Рівне.

Ця публікація — не про звитягу визволителів, не про труднощі повоєнної відбудови і репресії, і навіть не про те, як цілі ешелони приїжджих партгоспноменклатурників перетворювали Рівне на звичайне радянське місто, викорінюючи національну свідомість і патріотизм у його мешканців.

Про цю трагічну сторінку нашої історії вже написано чимало.

Хочеться просто помандрувати, нехай і віртуально, містом далеких повоєнних років, вдивитися, де це можливо, в обличчя перехожих, які випадково потрапили в об’єктив, розгледіти кожну вуличну деталь міста, якого вже давно немає.

Майбутня Театральна площа, в очікуванні маршу військових 9 травня 1945 року.

Місто ще в руїнах, а рівняни вже зайняті мирними справами – змагання велосипедистів.

Сквер на розі Сталіна-17 Вересня (сучасних Соборної-Чорновола).

Рівне, 1940-і.

Благо, що таку подорож можна здійснити за допомогою віднайдених фотографій того часу.

Вони — чорно-біло-сірі.

Вочевидь, як і життя нашого міста в ті роки.

Коли руїни були не лише на вулицях міста, а й у душах багатьох наших земляків, чиї життя і долі понівечила безжальна репресивна машина нової влади.

Вид на майбутню Театральну площу з вулиці Пересопницької.

У центрі післявоєнного Рівного.

Магазини на центральній вул.

Звісно, були в тодішніх рівнян і свої радощі.

У когось — що не приїхав вночі чорний “воронок”, хтось радів від того, що нарешті скасували продовольчі картки, а хтось і плакав від того, що грошова реформа 1947 року зробила їх втричі біднішими.

Корінні рівняни бідкалися тим, що до війни, простуючи вулицею, вони раз у раз віталися зі знайомими, а в повоєнні роки на вулицях ставало дедалі більше незнайомих облич.

Хтось із приїжджих “відрядженців” радів, що на новому місці його одразу поселили в добротний, з усіма меблями будинок.

Дарма, що справжні господарі оселі вирушили в примусове і зовсім неблизьке “відрядження”… А значна частина мешканців мусила вдовольнятися “комуналками”, бараками, напівпідвалами — це був чи не основний житловий фонд повоєнного Рівного.

Цікавий будинок у стилі цегляної архітектури.

Рівне 1940-х.

У колишньому приватному готелі – готель радянський.

Утім, чорно-біло-сіре місто жило своїм життям, оговтуючись від війни, налагоджуючи побут і благоустрій.

Багато будівель, сакральних споруд, і просто звичайних будинків старовинної архітектури, яким пощастило вціліти і які нині могли б стати туристичними родзинками Рівного, не дожили до наших часів.

І часто зовсім не тому, що були в аварійному стані, а тому, що заважали радянському “благоустрою”.

Багато з цих споруд залишилися нині тільки на фото, і навіть місця їх знаходження подекуди встановити складно.

Можливо хтось упізнає в цих світлинах добре знайомі для себе місця….

Ресторан “Весна”, за окупації – “Дойчегоф”.

Знаходився на розі сучасних Соборної і Сагайдачного.

Аптека поруч із головпоштамтом на вул.

Сталіна (Соборної).

Та ж аптека біля головпоштамту.

Деякі з цих будинків все ж таки ще збереглися в старих кварталах, але поборники склобетонних забудов уже “точать” на них зуб, називаючи халабудами і закликаючи до нещадного знесення… Утім, чомусь здається, якби ці “халабуди” вдалося зберегти в пристойному стані, то сучасне Рівне мало б набагато привабливіший туристичний вигляд.

Так у 1940-і виглядав будинок, що навпроти Свято-Воскресенського собору, зберігся донині.

Рейсовий автобус до Києва на вулицях повоєнного Рівного.

Радянська соціальна реклама на стінах магазину.

У кінці 1940-х на початку 1950-х років у місті з’явилися й новобудови — школа №5, гастроном “Ровно”, житлові будинки з магазинами на перших поверхах в районі базару.

У 1949 році почала діяти дитяча залізниця.

Новобудова 1940-х, будинок поруч із гастрономом “Ровно”.

Щоправда, самого гастроному ще немає.

Рівненська дитяча залізниця.

Школа №5.

Новозбудована школа №5.

Новобудова 1948 року – гастроном “Ровно”.

Цікаво роздивлятися світлини повоєнних магазинів.

Розташовувалися вони здебільшого в тих же приміщеннях, які в довоєнні часи належали приватним власникам.

Ті ж прилавки і полиці, ті ж вітрини і навіть вхідні двері.

У так званих кооперативних чи комерційних магазинах товарів не бракувало, а в державних — напівпорожні полиці.

В одному з післявоєнних магазинів Рівного.

А колись у цьому приміщенні був приватний магазин.

Натомість практично в кожній вітрині і всередині торгових закладів у обов’язковому “асортименті” портрети Леніна і Сталіна.

У дитячому садку без вождів також ніяк.

Магазин Рівненського “Коопторгу”.

Вождь у вітрині – обов’язково.

Серед напоїв, сірників і чаю – без вождя ніяк.

Післявоєнний асортимент кооперації.

Носіння вождів і радянської символіки було обов’язковим і під час так званих парадів — добровільно-примусових масових демонстрацій.

Першотравневий парад, 1947 рік.

Першотравень, 1949 рік.

І ще трохи Рівного 1940-х, міста, якого вже немає.

Будівля навпроти сучасного парку ім.

Шевченка, в якій в повоєнні роки був Будинок культури і народної творчості.

Виїзна торгівля в парку ім.

Шевченка, 1947 рік.

Міський відділ міліції.

Тут засідала міська рада і виконком (будинок був трохи вище нинішнього ЦУМу по сучасній Соборній, не зберігся до наших днів).

Цікаве сусідство: магазин спорттоварів “Динамо” і “Чайна”.

Випускники 1948 року однієї з сільських шкіл на Рівненщині у вишиванках.

У Рівному в ті часи на таке навряд чи наважилися б.

Світала КАЛЬКО.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_3_0de.

td-a-rec-img img{.

Loading...