Новорічна промова Зеленського має активізувати потужний процес під назвою «Мені не все одно»

Я не маю жодних претензій до Зеленського.

Він – концентрована відрижка совєтської епохи.

Злегка осиньожовтена, упакована в струнку водолазку, з поставленою дикцією і навиками читки з суфлера.

Очікувано й дешево.

Навпаки – я хочу подякувати за його зухвалу відвертість, за його щиру справжність, за самозакохану сміливість бути собою, тобто Масштабним Ніким.

Це дуже добре і навіть корисно – знати, яке убожество очолює твою державу і яку кількість безпринципних убожеств він репрезентує.

Внутрішній ворог пішов у відкритий рукопаш.

І це набагато краще, якби він ховався за сакральні речі типу гімн держави, її прапор, її атрибутика.

Я більш ніж задоволений новорічною промовою 42-річного організму, який відкрито назвав сам себе ворогом українства.

Воно явилося у всій своїй красі.

Гру закінчено.

Маски спалено.

У підсумковому своєму ефірі я прогнозував, що ключовим словом 2020 року буде слово «ідентичність».

Хто я? – від відповіді на це питання залежить поле битви всередині країни між тими, кому НЕ все одно, і тими, кому «какая разніца».

Хто я? Не пройшло й кількох днів, як у новорічну ніч зелений чоловічок спитався в цілої країни те саме.

Таваріщ Вінегрет, він же головномандувач воюючої країни, зробив щиросердне зізнання, хто він.

Просто-напросто ніхто.

Людина без ідентичності.

Ні національної, ні світоглядної, ні історичної – ніякої.

Субстанція без ціннісних координат, зате з чітко вираженим кишково-шлунковим трактом.

Просто челавек.

Без коріння і без вектору.

Скибка салямі.

Кусочек сєльодочкі, якій до фєні назва вулиці, де стоїть її бочка з маринадом.

І це – прекрасно!.

Новорічна ніч повинна активізувати потужний процес під назвою «Мені не все одно».

Рух «Мені не все одно» - це пряме породження новорічної промови сєльодки.

Кращого подарунку своїй країні годі було чекати.

Пастор Малоросійства відкрито продемонстрував свою тактику й технологію: наполегливо ліпити воєдино зерно і полову, діамант і лайно, найкращих людей цієї країни з найгіршими.

Розрахунок більш ніж очевидний.

Плюс множиться на мінус – на виході отримуємо стійкий нуль.

Зеленському потрібна нульова країна.

Країна нулів.

Країна помножених на нуль.

Країна, яка нікуди не йде.

Країна, яка ні від кого не йде.

Країна байдужого, стоячого насєлєнія, яке нарешті набралося хоробрості сказати вголос, що його харять безперервні вимоги «свідомого меншинства».

Вони втомилися.

Вони просто хочуть жувати.

Вони теж люди.

У них теж дві ноги, дві руки.

Перемішати кукіль і пшеницю –основне завдання зеленки.

Значить, усім притомним треба робити навпаки.

Від них треба відколотися.

Не відколовшись від Парафіян Зеленої Церкви Вареної Ковбаси, є ризик опинитися в їхній морозильній камері.

Розкол – це красиве, гарне слово.

Розколюють шкарлупу, щоб дістатися до зерна.

Розколюють сухі поліна на багаття.

Розколюють льодяні брили, які лише зовні здаються велетенськими.

Розколюють стан ворога, щоб його перемогти.

Розкол – це позитивна дія з усування складної перешкоди.

Цілком продуктивне, творче слово.

Перестаньмо його боятися.

Навпаки: чим довше ми вдаємо братання з зеленими баранами всередині суспільства, тим швидше гангрена малоросійства перекидається на здорові сегменти.

У новорічну ніч нам чітко показали, ЧИМ вони будуть нафаршировувати цю країну.

Тотальним пофігізмом.

Тотальним уневажненням усіх ціннісних орієнтирів.

Тотальною зневагою до пам’яті.

Тотальною амнезією.

Тотальним капітулянством.

Тотальним побутом.

Тотальним «без разніци».

Тотальним мовчанням акваріумних рибок із правом голосу.

Тотальним беканням отари овець, яких регулярно кормлять.

Тотальним совком з 8 березня і 9 травня.

Вони виразно й без ілюзій (за що окрема подяка) намалювали портрет майбутньої України, в якій від України лишиться хіба назва.

В ній житимуть безумно щасливі, усміхнені, миролюбні й добросусідські акваріумні рибки й отари овець.

Це буде їхня омріяна країна, де генералісімус сталін ділитиме однакову пошану з упівцем Шухевичем; де їхній дєдушка мороз піде в хоровод зі Святим Миколаєм; де сочельнік посяде місце Святвечора, а регіна дубовіцкая з десантом московських юмористів ділитиме прайм-тайм із підсумками року від добровольців і волонтерів.

Усім знайдеться місце в цій країні промосковської летаргії.

Горох з капустою.

Всі на купу.

Всі урівняні.

Срачка пердячка.

У їхній країні нема місця для «мені НЕ ВСЕ одно».

Новорічна промова – це виклик.

Адепти Все.

ПоФіг заявили про свою першість.

Вони – головні в цій країні.

В них є рік, аби остаточно на всіх рівнях вихолостити з цієї країни всі індикаторні для українства цінності.

Свій хвіст підніме одномовний росмовний соотєчесвеннік, який плювати хтів на державну мову.

Хвіст підніме радянська людина, яка делегує свого миролюбця їхати 9 мая в Москву приймати парад разом із путіним.

Хвіст підніме кожен малоосвічений носій невиліковної совдепії.

І це – повномасштабний внутрішній фронт.

І він програшний для українства, оскільки воно не висуває якісної альтернативи.

Воно досі носиться з рошеном (ідіоти!!!).

Воно ніяк не годне второпати, що всередині країни запущено такі стрімкі процеси демонтажу державності, що озирнутися не встигнеш, як за рік навколо буде друга Білорусія.

Воно так зосереджене на глорифікації передової, що не помічає, як у тилу тупорилі співгромадяни посиленими темпами будують свою власну країну А-Мне-Все-Равно.

Особисто я готовий через рік, 31 грудня 2020 року, на всіх екранах Малоросії побачити усміхнений 43-річний організм із дуже схожою промовою.

Про домівку, однаково спільну для ката і жертви, для гвалтівників і згвалтованих.

Великий знак «дорівнює» лягає на мою країну.

Дві важкі, непідйомні плити.

Одна на одну.

Виклик кинуто.

Рукавичку жбурнуто.

Оголошено загальнонаціональну перекличку на предмет притомності.

Не бачу сенсу дурити себе.

Все дуже просто.

Якщо більшість населення активно відгукнеться на заклик свого президента будувати Україну без України, Україну радянських людей, Україну при росії – то я сприйму це як свідомий вибір народу на користь стійла.

І тоді починається інша історія.

Історія протистояння всьому рускому (від язика до регіни дубовіцкої).

Історія з нуля, з мінуса.

Історія холоднокровного розуміння, в наскільки й...нутій країні тебе угараздило жити.

Історія громадянської мужності, впертості й витримки.

Історія української людини посеред дрімучих зелебобіків.

Історія «мені не все одно».

Кожного дня, на кожному місці, на рівні витягнутої руки.