Найгарніша пара української легкої атлетики: Фату на нашому весіллі може нести донечка

Чемпіонка світу з багатоборства Гнна Касьянова та бронзовий призер чемпіонату світу з десятиборства Олексій Касьянов пригадали початок своїх романтичних стосунків, розповіли чому не влаштовували пишного весілля і як разом народжували донечку Олександру.

Розмова відбулася у Запоріжжі.

Саме тут розпочалася романтична історія Ганни та Олексія, яка переросла у велике кохання.

Ганна: Попри важку дорогу, бо важко їхали сюди, коли потрапили в Запоріжжя, одразу з’явилося відчуття, ніби приїхала додому.

І Льоші кажу, чомусь мені здається, що тут люди якісь добрі.

Може, тут менше стресу, не так метушливо, як в Києві, чи все ж тому, що це місто мені рідне – завжди дуже приємно тут знаходитися.

Я ж у Запоріжжі з 2011 року жила.

Олексій: А я з 2002-го.

Батько мріяв, щоб я робив багатоборство.

Він сам тренер з багатоборства і знав тренера Дмитра Льопу.

У нього були гарні багатоборці, скажімо, родина Бабіїв.

Тому Дмитру Івановичу тато вирішив мене передати.

Так опинився у Запоріжжі.

Я тут взагалі нікого не знав, жодного родича не було поблизу.

Мене теж ніхто не знав.

Усі казали: «Той смаглявий хлопець».

Ганна і Олексій.

Фото авторки.

Знаю, що на початку життя в Запоріжжі вам довелося стикнутися з багатьма побутовими труднощами?.

Олексій: Роки зо два перед Олімпіадою жив на п`ятому поверсі в офісі на Лермонтова (офіс запорізького відділення НОК – «Главком»).

Потім кімнату винаймав, батьки допомагали.

Поки не видали квартири.

Взагалі, своє професійне становлення пов’язую саме із переїздом до Запоріжжя і з тренером Дмитром Льопою.

Я тут з 17-ти років, вважаю себе запоріжцем.

Хоча і першу батьківщину, Кадіївку на Луганщині, теж люблю.

До того ж можна сказати, що Запоріжжя для вас ще й романтичне місце.

Олексій: Так, вчора навіть сходили з Анею на побачення.

Приїхали ж без донечки.

У нас одне з улюблених кафе є на бульварі Шевченка, куди ми раніше ходили на здибанки.

Познайомилися теж у Запоріжжі?.

Ганна: Ні.

У 2007 році на Всесвітній Універсіаді в Бангкоку.

Але у кожного на той час було своє особисте життя.

Дружили, зустрічалися лише на змаганнях, навіть збори у нас не співпадали.

А вперше потрапили разом на збори в 2009-му в Португалії.

Я була зі своїм тренером, а Олексій з Дмитром Івановичем.

Там не було з ким було спілкуватися, і ми місяць щодня, щовечора спілкувалися з Олексієм.

А коли повернулися додому, відчула, що не вистачає цього спілкування.

Потім я приїхала на збори до Запоріжжя і Олексій покликав мене на побачення.

Олексій: Я дні за три після повернення до Запоріжжя зателефонував Ані, тому що побачив в ній рідну людину.

Ганна: Може, якби не ті збори, ми б і не познайомилися, не пізнали один одного краще.

Олексій вітає кохану зі здобуттям титулу чемпіонки світу-2013.

Пам’ятаєте, як Олексій робив вам пропозицію?.

Олексій: Її як такої не було.

Я вже за півроку стосунків вважав Аню своєю дружиною.

Ми і жити разом почали швидко.

Всім представляв Аню як свою дружину.

А потім ми якось вдвох вирішили, що треба оформити стосунки, пішли розписалися.

Офіційних заручин як таких не було.

Весілля велике не виходило організувати, всі в різних містах живуть.

Хотілося узаконити стосунки, але на те, щоб готуватися і велике весілля робити не було вільного часу.

Пригадую, що раніше ви говорили, мовляв, ,урочиста церемонія ще попереду, можливо буде вінчання.

Ще є такі плани?.

Олексій: Так, є! Хочеться зібрати всіх рідних разом.

Аню, а довгу білу сукню вдягнете?.

Ганна: Справа навіть не сукні.

Хочеться просто зробити тепле свято, зібрати всіх близьких.

Олексій: До речі, а фату вже може нести наша донечка.

Буде красиво.

Ганна: Колись, після завершення кар’єри, коли буде більше часу зорганізувати все це.

Поки що все, що відбувається у нас в житті – спонтанне.

В пріоритеті – спорт.

Хочеться дозволити собі займатися своєю улюбленою справою, поки здоров’я дозволяє і бабусі нас виручають.

На командному чемпіонаті Європи з легкоатлетичних багатоборств в Луцьку ви казали, що відчуваєте ще бажання змагатися.

За цей час воно не змінилося?.

Ганна: Так, хочеться виступати.

Розумієш, що завершити кар’єру можна будь-коли, а повернутися вже навряд чи вийде.

Я була без спорту два роки.

Зрозуміла, що хочу ще.

А коли почала тренуватися – зрозуміла, що і можу ще! Тому будемо цьогоріч віддавати все, що є.

Зі спортом подружжя Касьянових розстанеться не скоро.

Мета – потрапити в Токіо?.

Ганна: Звісно.

Без мети тренуватися важко.

Спершу ставила собі за мету просто виконати ще одне багатоборство.

Хтось ставить перед собою завдання пробігти марафон, а я захотіла зробити ще одне багатоборство.

Апетит прийшов під час їжі, і я бачу по результатах, що здатна непогану суму набрати, і, можливо, зачепитися та потрапити на Олімпіаду.

Тому мета у мене - потрапити в Токіо.

До неї йду.

Де відкриваєте сезон?.

Ганна: Через два тижні в Таллінні буде моє перше багатоборство за два роки.

Поїдемо разом, Олексій теж виступатиме.

Олексій: Потім у Сумах виступатимемо на чемпіонаті України.

Я, найвірогідніше, в окремих видах, а Аня спробує зробити багатоборство.

Я відкрив сезон у Києві.

Початок вже покладено.

Донечка теж демонструє спортивні здібності?.

Ганна: Вона дуже рухлива дитина – активна, розвинена, фізично і розумово нас дивує щодня, радує своїми успіхами.

Думаю, спорт на неї чекає неминуче, він від неї нікуди не подінеться.

І дідусь з нею займається, і тато.

Саша виробляє акробатичні етюди.

Вона стрибає, бігає – взагалі не ходить, завжди біжить.

Олексій: Сашу не зупинити! Дуже швидка, активна.

Іноді так швидко біжить, що навіть просвіту між ногами не видно.

Сашу не зупинити!.

Чому назвали донечку Олександрою?.

Ганна: За два дні до пологів вирішили.

Олексій: Ми не те щоб обирали, а в розмові зайшло: «Може, Олександра?» І забули.

А потім, коли до пологового їхали, вирішили що буде Олександра.

Ганна: Дорога до пологового була дальня, весела.

Ми в Броварах живемо, а народжували за Києвом, з іншого боку, зі сторони Житомирської траси.

У мене завжди перед очима стояли фільми, де жінки народжують у машині.

Я в паніці телефонувала лікарю.

Але не все виявилося так швидко – води відійшли о шостій ранку, а народилися ми о 23:50.

Олексій був поряд?.

Ганна: Так, він тоді щойно приїхав із зимового чемпіонату світу в Бірмінґемі, в ніч з 5 на 6 березня, а 7-го зранку у мене води відійшли.

Я дуже хотіла його дочекатися, вже відчуття такі були, що от-от.

А коли шостого Льоша приїхав, Саша вирішила народитися.

Олексій: Аня вранці мене так тихенько по плечу постукала: «Здається ми народжуємо».

Так обережно, ніби я після цього міг би далі спати.

Щасливий тато в пологовому будинку.

Багато чоловіків переконані, що у пологовому залі їм не місце, не варто туди ходити.

Ви якої думки?.

Олексій: Я цей момент коли пригадую, у мене сльози на очках.

Я і без того Аню боготворив, а після тих моментів, то це взагалі – вони найрідніші для мене.

Я ці миттєвості так пережив, це такий відбиток на мені залишило, що я не знаю як можна не піти, і не бути поруч з коханою людиною, коли вона тобі народжує дитину.

Чи є у мріях збільшення родини Касьянових?.

Ганна: Так, вже хочеться! Ще рік тому не дуже хотілося, було прагнення більше віддаватися Саші, кожну її миттєвість ловити.

Вона ще така маленька, щосекунди змінюється.

А зараз вже розумію, що Саша підросла і ми готові до наступних малюків.

Олена Назаренко, для «Главкома».

Відверте інтерв’ю Марини Бех-Романчук про дитинство, спорт і коханого чемпіона.