Фото з середини Центру Космічних Досліджень, або кудою йшов зв’язок Москва-Вашингтон

Чи звертав хтось увагу на величезні тарілки поруч траси Львів – Тернопіль, в районі Золочева? Вони притягують до себе погляд та вражають загадковою космічністю.

Одразу згадуються фільми про НЛО або польоти до далеких зірок.

Ці два монстри діаметром двадцять п’ять та тридцять два метри не можуть не викликати побожного захоплення.

Стоїш біля них наче дикун поруч чийогось космічного корабля.

Для порівняння, діаметр звичайної «сателітарної» антени рідко коли сягає навіть одного метра.

А ця аж тридцять два! Навіщо вони здалися такі великі? Куди спрямовані та за чим слідкують? Стало цікаво – тоді читайте далі!.

Першою тут з’явилася ця антена.

Діаметр 25м.

Далі була ця японська, на 32м.

А потім для телебачення та інтернету використовувалася крихітка на 7м.

Вона є на передньому плані.

Зараз ця антена має високу наукову цінність.

Вона здатна працювати в комплексі з іншими закордонними антенами та приймати сигнали від далеких зірок.

Серед місцевих жителів ходить багато легенд пов’язаних з цим місцем.

Що коли антени вмикають то навколо радіація і краще близько не підходити.

Якщо тиск піднявся чи картопля не вродила то теж винні антени.

Не кажучи вже про телевізор що «не показує».

Що це глушилки-слідкувалки.

Вони все підслуховують, а дещо й глушать.

Територія центру космічних досліджень, с.

Поки не сіло сонце нам проводять огляд території.

32-м японська антена на передньому плані, 25-м радянська на задньому.

Фото Ю.

Коли не було оптоволокна та інтернету то дзвінки з Союзу в Америку йшли через цю антену.

В круглій будівлі під поворотним пристроєм для 25-м антени.

Під 25-м антеною.

Все виконано по військових корабельних стандартах.

Об’єкт зараз скорочено називається «Центр Космічних Досліджень» і має дуже цікаву історію.

Колись він називався «Азимут» та служив для спецзв’язку.

Першу меншу антену тут поставили ще в 1975 році.

Це, по суті, була така ж антена як на кораблі-шпигуні “Юрій Гагарін”, але встановлена на суші.

Через неї йшла лінія зв’язку Москва – Вашингтон.

Уявляєте, урядовий зв’язок з Москви до Америки був попри Львів! Сигнал з Кремля по кабелю передавався до Бродів.

Звідти в с.

Сасів і далі через антену на супутник Intelsat.

В Штатах стояла аналогічна антена.

Туди-сюди в ганялися як телевізійні та телефонні канали, так і зашифрований урядовий зв’язок.

Перша антена 25м.

Всередині все по корабельному: акуратно і попри стінку.

І хоч в приміщенні місця дуже багато, але вся апаратура зроблена компактно як на справжньому кораблі.

Покажчик наведення антени на супутник.

Таких стійок було три на різних поверхах.

Кожна з них могла керувати антеною.

Оооо! Нам сюди 🙂 !.

Тут вже сучасніше обладнання для приймання і передавання сигналів.

Блок-схема автоматичної системи керування антеною.

Дистанційно-керовані підсилювачі і джерела шуму.

Робоче місце оператора антени.

Лампочки світяться! Казали що все тут робоче.

Просто не використовується.

Піднімаємося вгору до самої антени.

По корабельному тісно та затишно.

Видно гідродвигуни що рухали антеною.

(с)фото Станіслав Сніжко.

Коли антена виходила на позицію то її піддомкрачували щоб зняти навантаження з сервоприводу.

Також домкратами вони регулювалася по горизонталі.

Інструкція як направляти антену на супутник.

Покажчик куди зараз «дивиться» антена.

Червона кнопка запуску міжконтинентальних ракет в Бродах.

Сховали сюди щоб ворог не здогадався.

Ну що, вихід у відкритий космос?.

У 1986 році японська компанія NEC встановила другу, більшу антену.

Вона дивилася на схід.

Таким чином з цього місця можна було одночасно тримати зв’язок як з Америкою, так і з Китаєм.

Ну а далі історія відома.

Хтось посмів придумати оптоволокно і всі ці космічні технології стали непотрібними.

Японська антена.

Вхід в приміщення під антеною.

Японці англійської не знали, букву S переплутали.

Але для історії так навіть цікавіше.

Сигнал з космосу падає на антену.

Він відбивається від неї і направляється в дзеркало.

Воно по центру вгорі на трьох ногах.

Штир на дзеркалі це громовідвід.

Прийнятий сигнал відбивається від дзеркала в центр антени.

Там є круглий отвір закритий радіопрозорим покриттям.

По системі дзеркал сигнал передається вниз у апаратну.

Частина хвилеводів меншої антени.

За незалежності об’єкт належав телевізійникам – качав зомбоящик та зомбонет: тому особливої цінності не ніс; то ж занепадав.

В 2017 році це все віддали центру космічних досліджень.

Моє покоління дивилося телебачення прийняте цією ось антеною.

Зараз залишився лише кістяк.

Вона неробоча.

Для чого була потрібна аж така велика антена? Хіба не можна було обійтися меншою? – резонно спитаєте Ви.

Справа в тому що чим більша антена тим краща в неї чутливість.

Тому що вона збирає енергію з більшої площі.

А чим краща чутливість тим слабший сигнал можна прийняти.

Громадіна! Гляньте на дерева внизу для масштабу!.

На будівлі видно направляючі по яким антена обертається навколо своєї осі.

Вище є двигуни та механізм щоб повертати її у вертикальній площині.

Труба по центру це система дзеркал які направляють сигнал в апаратну.

На все про все йде лише 7к.

Вт електрики.

Коли антена виведена на потрібну точку то вона фіксується штирями.

Таким чином знімається навантаження з механізму та двигунів.

Другою перевагою великих антен є їх вузька діаграма спрямованості.

Вони як невидимий лазер, «світять» в одну точку.

Коли така антена приймає сигнал від далекої зірки, то це є сигнал лише від цієї зірки.

А не ще від десятка сусідніх світил.

Форма поверхні тридцятидвохметрової антени витримана з точністю до кількох міліметрів.

Так виглядає каркас антени зблизька.

Дуже важливо дотриматися правильної геометрії поверхні.

Карта неба куди можна направити антену.

Чому РАДІО, а не звичайний оптичний телескоп? Тому що всесвіт постійно розширяється.

Світло від далеких зірок зсувається вниз по спектру у радіодіапазон.

Це називається ефект Доплера.

Тому радіотелескоп на землі бачить те, що побачила б людина очима якби її послали в космос до цієї зірки.

Серце антени 32м.

Ми зараз під її центром.

Ці чорні трубки це хвилеводи.

У них попадає прийнятий сигнал з антени через систему дзеркал (в трубах).

Тут він подається на приймач.

Він на фото внизу такий блискучий.

Повітря в хвилеводі осушується щоб не утворювався конденсат.

Для цього є ці дві прозорі трубки.

Японський осушувач ще на місці і робочий.

Поруч є радянський осушувач.

Частина сучасних приймачів.

Зараз ведуться активні роботи по модернізації великої антени.

На сьогодні вона має кращі технічні характеристики ніж коли була побудована.

Більшість замовлень виконують українські інститути та заводи, таким чином стимулюється наша наука.

І взагалі я приємно вражений атмосферою на об’єкті.

Видно що людям, що тут працюють, цікаво.

Їм хочеться це довести до пуття, хочеться щоб все знову запрацювало.

Вони витрачають свій час і сили на нас, цивільних.

Водять, показують, розказують про плани на майбутнє.

З телевізійної частини центру зробили музей.

Це лампа біжучої хвилі.

Вона підсилює високочастотні сигнали.

Майбутні експонати музею.

Стійки що використовувалися для телебачення і радіо.

Ого! Ото схему замутили чисто по-галицьки!.

Музей телетехніки що тут лишилася.

Молодці що не викидають.

Схожу техніку ми бачили на Високому замку.

Tektronix це зараз крута фірма шо випускає вимірювальне обладнання.

А тоді звичайні монітори.

Тут колись контролювали що і як вони приймають та передають.

Звісно що урядовий зв’язок йшов зашифрований.

Стійка модуляторів.

PSK – phase shift keying.

Фазова модуляція по нашому.

Дуже дивно шо апаратура для контролю якості телевізійного сигналу закордонна.

Можливо з Америки ми приймали NTSC і тут на місці конвертували у вітчизняний SECAM.

Ця штука створює на виході довільну частоту яку задали.

Це такий от складний декодер звуку був на телебаченні.

Україна – це космічна держава.

Космос – зона наших національних інтересів.

Тому останніми роками ведуться активні роботи по відновленню української космічної галузі.

Центр співпрацює з іноземними фахівцями, плануються спільні наукові проекти.

Дуже приємно що армія в нас прагне бути західного взірця.

А саме – комунікувати з цивільним населенням, показувати чим вони займаються, вести просвітницьку діяльність.

А не як в Союзі де все було «ніззя» і «сєкрєтно».

Екскурсія об’єктом.

(с)фото Станіслав Сніжко.

Наприклад недавно вони з приймаючої антени «зробили» передавальну і послали дитячі мрії в космос.

Що з цього вийшло можна прочитати тут.

Військова таємниця від цього не постраждала.

Але дітям було приємно і люди тепер розуміють що армія з народом.

Звісно є дані які розкривати не можна.

Ми не фотографували обладнання зблизька, нам не розповідали про склад частини, точні технічні параметри антен і тому подібне.

Зрештою нас це не дуже і цікавило.

А от залізти на саму антену….

Вид на японську антену з радянської.

Ще якась менша антенка заховалася в контейнері.

Нам пощастило зустрітися з вченими які саме зараз працюють на антені.

Вони встановлюють нове обладнання, проводять дослідження її характеристик.

Звісно що ми нічого по темі запитати їх не могли.

Та й навряд чи зрозуміли би їх відповідь 😊 Але попросити включити антену щоб покрутилася… Чому б і ні!.

Сказати що це неймовірно – це не сказати нічого.

Ти стоїш такий маленький внизу, а величезна багатотонна тарілка розвертається до тебе обличчям, націлюється на твою макітру і починає уважно слухати… найпотаємніші думки! Повірте, це запам’ятовується!.

На завершення ось відео з Золочів.

Нет з цього об’єкта.

Також дякую колективу центру за чудовий прийом! Ми реально вийшли всі заряджені та наелектризовані, наче ті антени і справді щось випромінюють.

А радіації там нема.

(c) Фото Юрій Рудий.

Щось таке позитивне 😊.

Андрій РИШТУН.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_3_830.td-a-rec-img img{.

Loading...