Визнання та боротьба за владу у ранньомодерному Львові, або чому історія забула про львівського багатія XVI ст

Давній Львів.

Графіка О.

Історія Львова ранньомодерного періоду багата на цікаві розповіді про визначних і непересічних людей.

Книги, дослідження та розповіді екскурсоводів переповнені згадками про Констянтина Корнякта, представників родини Шольців, Боїмів, Кампіанів чи Вільчків натомість про Яна Зайдліча – одіозного львів’янина другої половини XVI ст.

„джерела кричать”, а історія „мовчить”.

Ян Зайдліч – багатий львівський купець, королівський сервітор (слуга), шляхтич, єврейський суддя.

На авансцену історичних подій Львова він вийшов на початку 1570-х років і від цього часу міські судові книги просто переповнені процесами, де фігурував Зайдліч.

Впродовж 1576–1577 рр.

він був головним керівником суспільного виступу львів’ян проти міської ради, за що у 1578 р.

був позбавлений міського права, тобто фактично виключеним з міського суспільства, але як показала історія для нього і його сім’ї це не був кінець, а початок чогось нового.

Запис в актовій книзі про Яна Зайдліча ЦДІАУЛ, ф.

52, оп.

2, спр.

17, арк 1029.

Походив Ян Зайдліч зі Львова.

Зважаючи на те, що у 1549 р.

він був вписаний до реєстрів прийняття міського права, можна припустити, що народився він наприкінці 1520-х років, адже громадянство у Львові місцеві жителі отримували досягнувши повноліття, тобто у віці 21 року.

Походив він з багатої львівської родини, що мала німецьке коріння.

Його мати Ева була дочкою райці Миколая Тички і Барбари Арнестової.

Обоє вони походили з відомих патриціанських родин, традиції урядування яких в органах міської влади відносилися ще до другої половини XV ст.

Батько Яна Зайдліча Миколай був золотарем, тобто належав до групи найбагатших ремісників і за рівнем фінансового становища прирівнювалися до представників еліти влади.

Польський історик Юзеф Скочек вказував, що представники німецьких родин Тичків та Арнестів та ін., „вимерли, або ж перейшли у шляхетський стан”, натомість приклад Еви Тичкової показує, що спадкоємиця таких родин могла просто вийти заміж не за багатого урядника, а за чоловіка дещо скромніших статків, який не зміг, або не схотів потрапити до складу ради.

його матері (Еви) вже не було серед живих, при поділі будинку її батька Миколая Тички, як її спадкоємці були присутні чоловік Миколай Золотар і син Ян Зайдліч.

Є відомості про інших представників його родини, зокрема сестра Анна була дружиною італійського купця Антонія Пандольфі, а брат Пйотр – входив до цеху кушнірів.

Впис в актових книгах міста Львова.

ф.52, оп.2, спр.227, арк.

На початку 1560-х років Ян Зайдліч одружився з Катериною – дочкою лавника Урбана Конвісаря (stanifusora) і Клари Урбанової.

Варто зазначити, що у 1538 р.

цей Урбан згадується як член колегії „Десяти мужів” – інституції, перед якою райці щорічно звітували про фінансову діяльність ради.

Імовірно у Яна і Катерини було четверо дітей, дочка – Катерина, і троє синів – Якуб, Даніель і Томаш.

Дочку Катерину у 1570 р.

Зайдліч видав заміж за Ґеоргія Ґляч, модшого брата райці Йодока Ґляча.

Отже Зайдліч був пов’язаний з владною елітою Львова як родинними зв’язками, так і через свояцтво.

Ян Зайдліч займався торгівлею.

Владислав Лозінський зараховував його до грона найбагатших львівських купців другої половини XVI ст.

У 1550–1560-х рр.

був одним з трьох купців, котрі займалися продажем хутра (соболів) у країнах Західної Європи, він зокрема транспортував цей товар до Венеції.

Торгував також волами, рибою, сукном (адамашк і пурпур), а також займався привезенням до Львова „східних товарів” (пряностей, фруктів, оливкової олії), адже фінансові операції неодноразово укладав з турецькими купцями Хандзі Хассоном i Хандзі Хелі з Ґаляти.

Він максимально використовував всі можливості, які отримував завдяки проживанню у Львові.

Як повноправний громадянин цього міста він торгував тими видами товарів, попит на які у XVI ст.

був надзвичайно високим.

Панорама Львова.

Франца Ковалишина.

ЦДФАУЛ, ф.

137, оп.

1, спр.5, арк.

Зароблені кошти він очевидно вкладав у нерухомість в місті та поза її межами.

По смерті свого діда Миколая Тички він успадкував частину кам’яниці на Ринку, а також будинок на галицькому передмісті.

Також отримав нерухомість від тестя, Катерина Зайдлічова у 1566 р., по смерті свого батька Урбана Конвісаря отримала спадок – кам’яницю на Ринку і город.

Ще за життя тестя Зайдліч купив у нього город на краківському передмісті, званий „Ґебльовським”.

Очевидно придбання нерухомості було для нього своєрідним капіталовкладенням, адже, окрім згаданих, він володів кам’яницею біля Руської церкви, будинком на пл.

Пекорум i вул.

Отже, щонайменше він володів двома кам’яницями на Ринку, однією на вул.

Руській, трьома будинками та двома городами.

Володів він також земельними маєтностями поза межами міста, зокрема орендував у шляхетного Єроніма Венґленського село Седліська і мав у власності частину села Підвисоцьке.

Варто зазначити, що у судових записах львівського ґроду він фігурував з титулом „nobilis et famatus” (шляхетний і славний).

Можливо, володіючи земськими землеволодіннями, Зайдліч зблизився з особами шляхетського походження, тому досить тісно співпрацював з ними, зокрема, у 1568 р.

разом з шляхтичами – сяноцьким каштеляном Яном Гербуртом з Фельштина, львівським підсуддею Яном Бжозовським та писарем бузького земського суду Яном Рихловським, входив до складу комісії по відновленню міст і містечок львівського староства.

У 1566 р.

він фігурував, як член, а згодом і суддя єврейського суду.

Однак євреї були невдоволені діяльністю Зайдліча як ставленика руського воєводи і одночасно коронного польного гетьмана Миколая Сенявського, тому виступали проти його перебування на цій посаді.

1571 р.

король відмінив номінацію Зайдліча і наказав, аби він „під загрозою сплати 3 тис.

не наважувався чинити над євреями жодної юрисдикції”.

Основною підставою усунення його з посади підсудді, могло бути те, що він не був шляхтичем.

Можливо статті між євреями і воєводою укладалися власне з метою усунення Зайдліча з цієї посади, адже перший пункт цього документу чітко регламентував право вибору лише особи шляхетського стану.

Скарга львівських міщан проти дій міської ради.

ЦДІАУЛ, ф.52, оап.1, спр.97, арк.

Від початку 1570-х років у відносинах між Яном Зайдлічем і міською радою простежуються численні непорозуміння.

У 1573 р.

він скаржився львівському старості, що з наказу райців його насильно затримали і доставили до міського суду, хоча, згідно за законом, він підлягав юрисдикції каптурового суду.

У 1576 р.

у львівському ґроді Зайдліч оскаржив райців, які всіляко перешкоджали йому скласти апеляцію до короля у справі між ним і євреєм Маркусом Маєром з Познаня, зазначаючи, що він як королівський сервітор (слуга) мав підпорядковуватися виключно королівському суду.

Протест Зайдліча мав законну підставу й базувався на королівському мандаті від 1569 р., яким король звільнив його (як свого слугу) від юрисдикції міських судів та підпорядкував суду руського воєводи Ґеоргія Язловецького.

Від 1571 р.

справи Зайдліча мали розглядатися виключно королівським судом.

У 1576 р.

(вже в часі конфлікту) король розпорядився, щоб львівський староста Миколай Гербурт Одновський простежив, аби міська влада не чинила Зайдлічу жодної кривди й надав йому „залізний лист”.

Та все ж, у 1580 р.

міська рада видала вирок, згідно якого Маркус Маєр отримав право розпоряджатися майном Зайдліча на суму 2 тис.

Катерині Зайдлічовій залишено лише 1/3 частину родинних маєтностей Зайдлічів і частину будинку на краківському передмісті.

У 1581 р.

справу скеровано до королівського суду, король наказав раді відмінити виконання рішення щодо Яна Зайдліча.

Очевидно, рада не виконала королівського розпорядження, адже у 1586 р.

Маркус Маєр відступив право на володіння майном Зайдліча галицькому підчашому – шляхетному Петру Борецькому.

І лише у 1588 р.

шляхтич Борецький зрікся цієї власності на користь Даніеля – сина Яна Зайдліча, який на той час був краківським міщанином.

Можна припустити, що райці, будучи негативно налаштованими щодо Зайдліча, прагнули зашкодити йому і позбавити майна.

Герб Львова 1586.

1, спр.7, арк.

Під час конфлікту у місті в 1576–1577 рр.

паралельно тривав судовий процес між Яном Зайдлічем і міською радою про маєток Лаврентія Моравінського.

Цю нерухомість, після смерті власника, який не мав нащадків королівська влада передала у власність краківському воєводі і каштелянові Петру Зборовському, а від нього вона дісталася Зайдлічу.

Та, згідно з привілеєм від 1555 р., право розпоряджатися майном міщан, котрі не мали спадкоємців належало райцям.

Тому вони активно виступали проти рішення короля.

У березні 1577 р.

король наказав бурмистрові і райцям дозволити Зайдлічу користуватися цією нерухомістю.

Взаємні судові позови і протести щодо маєтку продовжувалися протягом наступних років.

Однак закінчення цієї судової справи простежити не вдалося.

Очевидно, причиною конфліктів з міською радою була співпраця Яна Зайдліча з шляхтою і королівським двором.

А, враховуючи той факт, що від початку 1570-х років між радою і старостою Миколаєм Гербуртом з Фельштина точилися постійні суперечки, він опинився на боці шляхетської сторони.

У 1570 р.

члени королівської комісії: накєльський каштелян Никодим Ленкінський, королівський секретар Миколай Малоховський і варшавський підкоморій, староста мілявський Миколай Ґжибовський розглядали спір між радою і старостою щодо обов’язку райців звітувати про міські прибутки.

Відтоді райці були змушені складати фінансові звіти перед старостою про стан земельних володінь міста.

Стає очевидним, що основна причина його суперечок з радою полягала у конфлікті інтересів.

Панорама Львова.

Мідерит Абрагама Ґоґенберґа (1608).

1578 р., вже після закінчення конфлікту між поспільством і радою, Зайдліч зрікся львівського громадянства.

Слід зазначити, що позбавити міського права рада могла лише у випадку невиконання особою певних зобов’язань перед радою.

Натомість Ян Зайдліч зрікся міського права з власної волі й одночасно був позбавлений цього права радою міста.

31 травня 1578 р.

він прибув до ратуші у присутності львівського підстарости Бальтазара Ожґі, возного Яна Вільчка та шляхтичів Станіслава Цєшановського, Юзефа Ґосціцького і Бартоломея Кшижановського і відмовився від громадянства.

Цього ж дня рада позбавила його всіх міських прав.

У 1578 р.

Зайдліча згадано в книзі львівського ґродського суду як шляхтича і збирача податків львівської землі.

Можна припустити, що зречення громадянства пов’язувалося з його наміром увійти до шляхетського стану.

Після 1578 року у міських книгах про нього немає жодних згадок.

Чинш за нерухомість на краківському передмісті від 1578 р.

сплачувала його дружина – Катерина Зайдлічова, у 1588 р.

було востаннє занотовано сплату нею цього податку.

З-поміж його дітей, достеменно відомо, що лише дочка Катерина, дружина Ґеоргія Ґляча, і надалі проживала у Львові.

Сини Даніель та Якуб натомість переїхали до інших міст – Якуб згадувався як міщанин Варшави, а Даніель – Кракова.

Відомо, що Даніель був докторем медицини і впродовж 1615–1630 рр.

входив до складу міської ради Кракова.

його ж син Миколай, тобто внук Яна Зайдліча спершу був лавником, а з 1631 р.

як і батько був номінований до ради.

Майже не маємо згадок про діяльність третього сина – Томаша.

Відомо, що у 1591 р., він, відчуваючи загрозу з боку шляхетних Миколая Островського, Ґжегожа Підвисоцького, Івана Любомирського, Івана Міхалевича та Ігната Яцка, звернувся до короля Сигізмунда ІІІ, аби той взяв його під свою опіку, що й було задокументовано.

У книгах міського суду не віднайдено про нього прямих згадок, тому припускаємо, що він, зблизившись з шляхетським станом, переїхав жити в земські володіння свого батька – с.

Титул книги Ольги Гуль.

Львів у ХVІ столітті: місто конфліктів та порозумінь.

Очевидно, Ян Зайдліч, як багата і знана у місті людина, хотів зайняти місце у владних інституціях.

Якщо зважити на те, що він народився наприкінці 1520-х років, можна припустити, що під час конфлікту (1576–1577 рр.), він був людиною поважного віку.

Розуміючи, що через існуючу ситуацію в місті йому не вдасться потрапити до складу лави, а згодом і ради, мабуть тому очолив невдоволених міщан.

Напружені відносини між ним і райцями зумовлювало те, що він контактував з представниками шляхетського стану і був королівським сервіторем.

Наступники Зайдліча, переїхавши до інших міст, не втратили своєї суспільної позиції, натомість як і батько були під опікою королівської влади та діяли в структурах міської влади інших міст, зокрема Кракова.

Ольга ГУЛЬ.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_3_0f0.td-a-rec-img img{.

Loading...