Глава УПЦ КП сподівається на партнерські стосунки з державою

Почесний Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет привітав Олену Богдан із призначенням на посаду голови Держслужби з питань етнополітики та свободи совісті, виказавши надію, що з її приходом "піде у минуле ганебна практика попередньої влади численних порушень прав віруючих на свободу совісті".

"Вірю, що саме завдяки Вам вдасться налагодити партнерські взаємовигідні відносини між Українською державою та Українською Православною Церквою Київського Патріархату, а в суспільстві запанує мир і міжконфесійна злагода", – написав Святіший Філарет.

Чи є підстави для оптимізму лідера УПЦ КП, яка офіційно припинила існування, або поздоровлення чиновника має суто формальний характер? Чи може патріарх Філарет чимось зацікавити владу як партнер?.

Церковно-політичні підсумки другої половини 2019 року в дзеркалі статистики Центру Разумкова.

Згідно з соцопитуванням Центру Разумкова, результати якого було представлено на Круглому столі "Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин" 14 листопада 2019 року, до УПЦ КП себе зараховують 7,7% опитаних.

Проте в звіті Центру про нове дослідження "Конфесійна і церковна приналежність громадян України", яке провели на замовлення інтернет-видання Obozrevatel з 17 по 21 січня цього року, найменування УПЦ КП взагалі відсутнє.

За декілька місяців між проведенням цих опитувань кількість вірян певної християнської конфесії збільшилася на 6,6% від населення країни.

Ряди католиків обох обрядів і протестантів скоротилися на 3,6% від населення країни.

Цим змінам приблизно відповідає збільшення долі православних українців на 10,5% – з 64,9% у жовтні 2019 року до 75,4% у січні 2020 року.

Тенденція до більш чіткого юрисдикційного самовизначення має місце і в православ'ї.

Кількість «просто православних» зменшилася на 2,6% від населення країни.

Проте більший вплив на розподіл вірян між православними юрисдикціями зробило все-таки не це, а приплив колишніх атеїстів, позаконфесійних вірян, а також представників інославних християнських та інших конфесій: за даними Центру Разумкова, паства ПЦУ поповнилася аж на 20,8%, УПЦ МП – на 3,2% від населення країни.

Очевидно, що в цьому мало зіграти свою роль і зникнення з опитувальника Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Чисто гіпотетично можна припустити, що всі ті нові люди, хто прийшов у православ'я за цей час (10,5% українців), а також "просто православні" (2,6% громадян) і послідовники Почесного Патріарха Філарета (7,7% жителів країни) перейшли до ПЦУ – сумарно це дає рівно той самий приріст у 20,8% населення України.

Наскільки відповідає дійсності таке пояснення, і за рахунок чого збільшилася кількість вірян УПЦ МП – питання відкрите (зазначимо, що теоретична помилка вибірки не перевищує 2,3%).

Державно-церковні стосунки: риторика і необхідність.

Втім, як заявив на прес-конференції 22 січня цього року глава УПЦ КП, реєстрація якої була скасована Мінкультури, майже всі українські православні громади в Австралії та Європі перейшли або переходять до УПЦ КП, а головною метою Київського Патріархату є збільшення впливу на українських вірян в Америці.

Враховуючи лейтмотив єднання українців і повернення талановитої молоді в риториці Зеленського, довіра православних вірян у діаспорі може мати досить велике значення.

Не можна скидати з рахунків і політичну лояльність.

І, зрозуміло, справа не лише в критиці «ганебної практики попередньої влади».

Справа в розумінні Філаретом інтересів державної влади і суспільства, баченні ситуації в цілому, а не тільки своїх вузьких інтересів.

Навіть будучи в не самому завидному положенні, глава УПЦ КП залишається сильною особистістю та поводиться з гідністю, не вимагаючи виняткового ставлення до себе або особливої підтримки з боку влади.

Ось один тільки приклад.

Як мінімум із початку цього року активізувалася взаємодія Банкової та УГКЦ.

У січні Володимир Зеленський підтримав звернення греко-католиків до ізраїльського національного меморіального інституту "Яд Вашем" щодо присудження митрополитові Андрію Шептицькому звання Праведника народів світу – попри неоднозначне сприйняття цієї ініціативи в єврейській спільноті.

Досить очевидно, що так чи інакше Президента до цього надихнули представники УГКЦ.

За інсайдерською інформацією телеграм-каналу Churcher, главу держави хочуть також запросити до Польщі на відкриття пам'ятника Омеляну Ковчу в травні цього року.

При цьому в консервативних православних кругах мусирується тема співпраці УГКЦ і ПЦУ, мовляв, опрацьовується перспектива їх об'єднання в єдину Помісну Церкву Київського Хрещення під владою Папи Римського.

Так ось, у світлі конфлікту з митрополитом Епіфанієм патріарх Філарет легко міг би зіграти на побоюваннях православних українців, заразом представивши ліквідацію УПЦ КП як підтримку «унії» державою.

Проте, замість цього Святіший фактично зняв це питання з порядку денного, нагадавши про неможливість об'єднання ПЦУ й УГКЦ до вирішення питання щодо примату Папи Римського і відновлення євхаристійного спілкування між православною і католицькою церквами в цілому: "ПЦУ не має права входити в євхаристійне єднання з Українською греко-католицькою церквою.

Тому що коли вона увійде, вона стане греко-католицькою Церквою і підкориться Риму.

А я думаю, що і архієреї, і духовенство, і тим більше віруючі – ніхто не захоче підкорятися Римському Папі".

А якщо розмови про об'єднання – це лише чутки, і статус-кво ніщо не загрожує, то й дії Президента серйозних питань не викликають: глава держави може підтримувати будь-які світські ініціативи релігійних організацій, залишаючись рівновіддаленим від усіх.

Немає сенсу критикувати вже досягнуті домовленості, краще укладати свої.

До того ж, при всій рівновіддаленості, Офіс Президента не може не звертати уваги на надмірну близькість тих або інших релігійних організацій до опозиційних політичних сил, і хотів би бачити аналогічну рівновіддаленість з їхнього боку.

В цьому відношенні Філарет також виглядає ледве не ідеальним партнером.

Глава УПЦ КП має досвід архієрейського і предстоятельского служіння в радянські часи, зміг діяти на благо церкви в умовах тиску з боку держави.

Він – сильний, прагматичний і самостійний ієрарх, який не діятиме на злість владі або лізтиме на рожен, але й не здасть інтереси церкви на догоду будь-яким політикам.

Усе це цілком відповідає поглядам Зеленського про необхідність розділення сфер діяльності церкви і держави та рівності учасників церковно-державних стосунків – і тому має імпонувати молодому президентові.

Водночас, яку позицію щодо УПЦ КП займе Олена Богдан, залишається невідомим.

Але про це ми дізнаємося впродовж перших трьох місяців її роботи на посаді.

Саме такий випробувальний термін був встановлений Кабміном, аби голова нової Держслужби могла проявити себе.