Призерка чемпіонату світу Людмила Оляновська: Коли залишала синочка, щодня плакала на зборах

Її бронза на чемпіонаті світу-2015 у Пекіні в ходьбі на 20 кілометрів стала історичною.

До Людмили Оляновської (та й після неї теж) українські скороходи ніколи не були призерами першостей планети.

Людмилі тоді було 22 і вона вважалася однією з найперспективніших спортсменок України.

Втім, через лічені місяці після успіху в незмагальний період трапився допінговий скандал, у наслідок якого спортсменка отримала дискваліфікацію.

Через неї Людмила пропустила Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро.

Однак не було б щастя: в паузі атлетка вийшла заміж і народила дитину.

А тепер, після повернення поступово набирає колишню форму.

Повернувшись у спорт перемогою в Кубку України, в лютому у Туреччині Оляновська виконала олімпійський норматив на 20-кілометровій дистанції, а минулої суботи повторила його, здобувши перемогу на чемпіонаті Асоціації Балканських легкоатлетичних асоціацій в Івано-Франківську.

На цій трасі виступала вперше, - каже Людмила «Главкому» невдовзі після фінішу.

– Раніше приїжджала на змагання, які відбувалися тут, у статусі глядачки.

Річ у тім, що досі мала хороші результати на чемпіонатах світу і Європи і це дозволяло їздити на Кубки планети і континенту без відбору.

Зараз ситуація трохи інша.

Дебютувавши на цій трасі, не назву її дуже важкою.

Єдине – було дуже холодно.

Ми з тренером розраховували на вищий результат, але я банально замерзла.

Нічого, сподіваюся краще буде згодом.

Який саме час вас би задовольнив?.

Хотіла пройти дистанцію за годину і 28 хвилин (з результатом 1:28.13 Людмила стала бронзовою призеркою чемпіонату світу-2015 – «Главком»).

Для себе особисто, щоб упевнитися, що я в добрій спортивній формі.

Розпочала дистанцію так, як розраховувала, але потім перестала діяти зігріваюча мазь.

Якщо перших десять кілометрів почувалася більш-менш комфортно, то надалі ставало нестерпно холодно.

Руками не могла працювати взагалі, ноги задубіли.

Хоча загалом усе добре, я знову вклалася в час (1:29.13), який є олімпійським нормативом.

Я перемогла, тренер мене не сварив.

Значить, усе добре.

Проведення змагань в Івано-Франківську до останнього було під запитанням через пандемію….

Мене особисто це не лякало.

Більше того, я, як і більшість спортсменів, просто молимося за те, щоб змагань не відміняли.

Звичайні люди хвилюються, щоб не захворіти, не померти, вижити, а ми мріємо, щоб не відмінили змагань.

Людмила Оляновська - бронзова призерка чемпіонату світу-2015.

З ваших емоцій видно, що за час відсутності ви сильно скучили за змагальною атмосферою.

Так і є.

Ноги чесалися постійно.

Я їздила на змагання як глядачка, дивилася їх по телевізору, підтримувала свою сестру Олександру (вона теж виступає у спортивній ходьбі – «Главком»).

Власне, Саша теж підтримувала мене.

Навіть коли готувалася і відчувала, що набрала добру форму, хотілося спробувати себе на тлі суперниць.

Бо одна справа – тренувальний режим, інша – змагання.

Там видно, на що ти здатен насправді.

20 кілометрів – цікава дистанція.

Першу половину ідеш групою, до 15-ти вона зменшується, а на останніх трьох-п’яти кілометрах починається розбірка.

Так було місяць тому на чемпіонаті Туреччини, коли я виконала олімпійський норматив.

Не дарма у нас кажуть, що ноги поставити можна після 12-15 км, а справжня ходьба починається на заключному відрізку.

Людмило, на офіційному рівні ви не виступали понад три роки.

Підраховували, наскільки у цьому проміжку випадали з тренувального режиму?.

Спочатку, поки мені оголосили про те, що допінг-проба позитивна, тривали розбірки і очікувала на вердикт, я впродовж року тренувалася у звичному режимі – виїжджала на збори, отримувала повноцінні навантаження.

Після того, як оголосили рішення, ми з тренером вирішили, що форму треба скидати.

Я перестала ходити, трималася в тонусі з допомогою бігу.

У цей час зустріла своє кохання, вийшла заміж і народила дитину.

При цьому зовсім не тренувалася впродовж усього періоду вагітності та близько п’яти місяців після пологів.

19 березня синочкові буде рік і вісім місяців.

Виходить, повноцінно я тренуюся 15 місяців.

Сестри Оляновські з тренером Анатолієм Соломіним.

Народження дитини могло змінити ваше ставлення до ходьби?.

Ні, бо я дуже люблю ходити.

То по-перше.

По-друге, відразу після того, як мене відправили у незаплановану відпустку, сказала: «Обов’язково повернуся».

А я людина слова.

Крім того, у мене залізні мотиватори, люди, які мене постійно підштовхують.

Найперше – то моя сестра Олександра.

Вона не давала мені заспокоїтися, постійно заохочувала: «Працюємо, давай, щось роби!» Також відчуваю велику підтримку чоловіка і батьків.

А про те, як хвилювався за мене всі ці роки мій тренер Анатолій Соломін узагалі мовчу.

Він постійно намагався бути якомога ближче, щоб стосунки між нами не зруйнувалися.

«У нас є мета, продовжуємо працювати», - казав тренер.

У вас зовсім маленька дитина.

Наскільки важко переживаєте розлуки, коли відправляєтеся на змагання чи збори?.

Власне, ось це найважче.

Можна пережити важкі тренування, погану погоду, непорозуміння з тренером, але залишати дитину вдома і їхати кудись далеко без неї нестерпно.

Коли це трапилося вперше, я плакала впродовж збору щоденно, кожного Божого дня.

То було два тижні, синочок залишився з татом.

А коли вирушила на другі збори, відвезла дитину до мами, в Хмельницьку область (Людмила народилася в селі Солобківці Ярмолинецького району – «Главком»).

І хоч на цей раз розлука була тривалішою, розтяглася на місяць, але морально було трохи легше.

Постійно зв’язувалися через відеозв’язок, бачила, що з синочком усе добре.

Так, теж без сліз не обходилося, але то вже було не щодня.

Коли поверталася, дитина, хоч вона ще маленька, маму відразу впізнавала.

Але від того не легше.

Хочеться не залишати малюка ні на мить.

Моя б воля, постійно возила б сина з собою.

Тим паче, що мамі теж треба відпочивати.

Так, це її внук, але розумію, як їй складно.

Сподіваємося, що Олімпіада все ж відбудеться.

Ставите перед собою на Токіо чіткі завдання?.

Давайте поговоримо про них після фінішу.

Знаєте, одного разу я вже була впевненою, що поїду на Олімпіаду.

А сталося те, що сталося.

Тому поки не опинюся в Токіо, не буду вважати, що потрапила на нинішні Ігри.

Головне, щоб змагань не відмінили.

Але трохи далі заглянути можемо.

Після Токіо виступати збираєтеся?.

Так, там на мене очікують чемпіонати світу, Європи й інші змагання.

Зупинятися я не збираюся.

Надто довгою в мене вийшла перерва у виступах.

Людмила Оляновська з фірмовим бантиком.

Фото автора.

І на завершення скажіть, що означає бантик, який у вас зараз на куртці, а під час змагань був заплетений у коси.

То бантик, з яким я виступаю всі ці роки.

Усі свої медалі на чемпіонатах світу і Європи я здобула з ним.

Я ж не можу на фініші здійняти прапора України, тому нехай він буде помітним у вигляді цього бантика.

Іван Вербицький, «Главком».

Фоторепортаж зі змагань в Івано-Франківську, які провели попри карантин.