З етичних міркувань більше не можу публічно підтримувати проект Меморіалу «Бабин Яр»

«Главком» публікує статтю провідного наукового співробітника NIOD, Інститут студій з історії війни, Голокосту та геноциду (Амстердам), у звязку з останніми скандальними подіями навколо Проєкту Меморіального Центру Голокосту «Бабин Яр».

Нідерландський історик Карел Беркгоф.

Проєкт Меморіального Центру Голокосту «Бабин Яр» очікує дуже складне майбутнє.

Це стало цілком очевидним для мене в листопаді 2019 року, коли я вперше зіткнувся з новим керівництвом проєкту.

На початку березня того року я написав листа на ім’я голови Наглядової ради меморіального центру, але, на жаль, не отримав відповіді.

Тому вважаю за потрібне поділитися своїми думками з українським читачем, для якого це також є не теоретичним питанням, а важливою проблемою роботи з одним з найтрагічніших місць пам’яті в Україні.

Я відчуваю глибокий смуток через те, що було втрачено.

Я звик відчувати, що проєкт має певні моральні орієнтири, але це більше не так.

Звісно, ці слова можуть здатися надто різкими.

Щоб пояснити їх краще, я розповім, як приєднався до проєкту, розкрию кілька дійсно важливих для мене цінностей і моральних норм, окреслюючи своє розуміння останніх подій.

20 квітня 2016 року, після листування електронною поштою, яке розпочалося в грудні 2015-го, я зустрівся з Яною Баріновою, Геннадієм Газіним та Олександрою Нікітіною в Нідерландському інституті студій з історії війни, Голокосту та геноциду в Амстердамі, де я працюю.

Вони розповіли про створення Меморіального центру Голокосту в Києві, а також кого планується залучити до проєкту.

До мене як експерта з історії Бабиного Яру звернулися з пропозицією стати істориком центру та його представником в академічних колах.

Тоді я відзначив для себе серйозний рівень задуманого проєкту, а також залучених до його реалізації осіб.

А тому погодився на співпрацю, пообіцявши собі переглянути своє рішення, якщо виникне така потреба.

Я дав згоду допомогти проєкту своїми експертними знаннями в галузі історії, а також зв’язками серед науковців.

Війна за Бабин Яр.

Михайло Фрідман та інші російські олігархи готові вкласти $100 млн у проект посеред Києва.

Упродовж кількох наступних років я майже завжди був упевнений у своєму рішенні.

Було приємно спостерігати за тим, як команда проєкту та його менеджмент, за сприяння Наглядової ради, створили національну та глобальну мережу підтримки BYHMC, діяли злагоджено попри критику і робили конкретні, продумані кроки.

Згідно з контрактом з лютого 2017 року по січень 2020 року я обіймав посаду головного історика BYHMC.

Тісно співпрацюючи, зокрема, з Яною Баріновою, а згодом з Катериною Ковальчук та іншими, я в різний спосіб підтримував цю ініціативу.

Розробляв концептуальні документи, такі як «На шляху до розробки концепції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (січень 2017 року).

Переконав п'ятнадцять закордонних та українських вчених приєднатися до написання «Базового історичного наративу» та керував цим проєктом до успішного завершення роботи над ним.

Після публікації в жовтні 2018 року текст отримав схвальні відгуки різних осіб, навіть тих, від кого їх годі було чекати.

Володіючи англійською, українською, російською та німецькою, я представляв інтереси BYHMC як на сторінках різноманітних публікацій, так і під час низки зустрічей.

Наприклад, я головував на першій експертній зустрічі в лютому 2017 року, а згодом – на засіданнях Наукової ради.

Під час архітектурного конкурсу я долучився до розробки технічного завдання, а також брав участь у нарадах експертів.

Розробив стандартні ставки винагороди для науковців, залучених до досліджень BYHMC, а також статут майбутньої Наукової ради, яка мала стати консультативним органом.

Минулого року я ініціював створення трьох напрямків прикладних досліджень, спрямованих на забезпечення продуктивної роботи кураторів та дизайнерів майбутнього Меморіального центру.

Серед запропонованих проєктів, на які було виділено окреме фінансування, – «Геолокація і візуалізація Бабиного Яру», «Імена Бабиного Яру» і підготовка детальної інформації про Діну Пронічеву і Геню Баташеву, яким вдалося врятуватися з Бабиного Яру.

Результатом першого проєкту, який я пропонував від початку, стало, серед іншого, створення 3D-моделі Бабиного Яру.

А тоді, наприкінці жовтня – у першій половині листопада 2019 року, абсолютно несподівані для мене радикальні рішення та зміни перевернули BYHMC, який я знав, з ніг на голову.

Було створено нову посаду художнього керівника, який, вочевидь, мав контролювати весь проєкт, включаючи наукові дослідження.

Посаду відразу ж зайняв режисер Ілля Хржановський, який раніше керував проєктом «Дау».

До цього я ніколи не чув про нього, але проєкт викликав низку запитань.

Він включав зйомку дітей-сиріт, здавалося б, із розумовою інвалідністю, і щонайменше один випадок реального сексуального насильства між непрофесійними акторами.

У зйомках брали участь реальні російські неонацисти, яким, вірогідно, заплатили за це.

Співробітницям ставили образливі питання.

Я навіть знайшов в Інтернеті твердження про те, що умови праці мали ознаки певного культу.

Практично відразу після цього призначення, на мій подив, були докладені енергійні зусилля до повної заміни команди BYHMC.

Майже всі представники високопрофесійної команди (менеджери та спеціалісти, відповідальні за розробку контенту), яким я довіряв, або були звільнені, або вирішили піти самі.

Серед них була і Яна Барінова, людина, яка для мене та багатьох інших була душею BYHMC.

Швидко було організовано переїзд до іншої будівлі.

Російський режисер Ілля Хржановський, який раніше керував проєктом «Дау».

Будучи в Києві в ті дні, я спостерігав розгубленість і висловив свою стурбованість з цього приводу пану Хржановському.

Завершення руйнації майже співпало з призначенням нового генерального директора.

Це нагадувало звичайну чистку, тим більше зловісну.

Особливо зважаючи на те, що з сайту проєкту зникли будь-які згадки про команду, яку я знав.

На сайті BYHMC я не знайшов жодної подяки тим людям, які пішли з проєкту, за те, що вони встигли зробити, за їхні досягнення.

З огляду на це моя роль головного історика здавалася недоречною або принаймні потребувала перегляду.

Я дізнався, що надалі за проведення всіх досліджень відповідатиме інша людина.

(До всіх змін ми з Яною Баріновою вже вели переговори з авторитетним київським істориком, який, маючи відповідну кваліфікацію та ресурс, міг би стати науковим керівником.) Коли я був у Києві в листопаді 2019 року, мені мимохідь назвали ім’я зовсім іншої людини, яка повинна була очолити проєкт «Імена Бабиного Яру».

Наявність в організації головного історика, який був автором цього проєкту, або була неважлива, або взагалі пройшла повз увагу нового керівництва.

Напевно, моя думка з цих питань, очевидно, не мала великої ваги.

Стало незрозуміло, яке значення надалі матиме «Базовий історичний наратив».

Так, тепер його було гарно надруковано (я повинен був дізнатися про це самостійно), хоча й з помилками.

Але раптом конкуруючий проєкт зі вшанування жертв трагедії Бабиного Яру, підтримуваний основними опонентами BYHMC з Інституту історії Національної академії наук України, виявився принаймні настільки ж релевантним.

Такого висновку я дійшов після двох бесід з паном Хржановським.

Як історик я маю на меті дотримуватися певних цінностей, і для мене важливо, щоб ті, з ким я співпрацюю, їх поділяли.

Серед них – відповідальність, ввічливість, вдячність, професіоналізм, доброчесність, надійність, командна робота, відкритість та великодушність.

Я з'ясував, що у вересні 2019 року, у презентації, пан Хржановський зробив низку пропозицій щодо меморіалізації трагедії Бабиного Яру.

Вони включали використання «психометричних алгоритмів», «онлайн-реєстрацію» та «персоналізовані анкети».

Згідно з презентацією, дорослі відвідувачі меморіального центру здійснюватимуть подорож, «в основі якої лежатиме етичний вибір».

Використовуватиметься технологія розпізнавання облич, щоб застосувати до них метод «розумного скеровування».

Вони «будуть забов’язані взяти участь в експериментах» і «за результатами пройдених опитувань «зустрітися з двійниками [голограмами] з минулого».

Діятимуть зони віртуальної реальності, «в яких відвідувачі опинятимуться, зокрема, в ролі жертв, колаборантів, нацистів і військовополонених, яких змушували спалювати трупи».

Подаватиметься їжа, «адаптована до профілю кожного окремого відвідувача», яку можна буде споживати лише «в деяких умовах, наприклад, абсолютної тиші».

З інтерв’ю з новим генеральним директором у грудні минулого року стало зрозуміло, що ці ідеї живі: «Ми збираємося створити відвідувачам таке занурення, яке дозволить відчути дух часу і що тоді [до, під час і після Голокосту] відчували люди», — сказав [Макс] Яковер виданню the.

За його словами, у музейних виставках використовуватимуть великі масиви даних (Big Data), доповнену і віртуальну реальності, голограми й технології Deep Fake».

Як такі плани можуть співвідноситися з темою Голокосту й утілюватися на місці колишніх масових вбивств? Де тут чутливість і стриманість?.

Інтерпретації не повинні викликати бажання помсти, почуття ненависті та образи між різними групами жертв», – Міжнародний статут меморіальних музеїв, пункт 6.

«Інтегрування історичних подій має відбуватися на рівні сучасних історичних досліджень і враховувати академічні принципи дискурсу і множинні перспективи», – Міжнародний статут меморіальних музеїв, пункт 7.

«Меморіальні музеї, розташовані в історично автентичних місцях здійснення злочинів, створюють потужні можливості для організації історичної та громадянської освіти, але тут є і великі ризики.

Саме тому меморіальні музеї мають орієнтувати свою освітню роботу радше на загальні принципи, аніж на згоду щодо змісту.

Це передбачає, що глядача не намагаються вразити чи спантеличити, зберігається повага до суб’єктивного погляду індивіда, а суперечливі питання подаються як суперечливі», – Міжнародний статут меморіальних музеїв, пункт 9.

«Меморіальні музеї несуть відповідальність за захист гідності жертв від усіх форм експлуатації», – Додаток до Міжнародного статуту меморіальних музеїв: Критерії для забезпечення належного функціонування меморіальних об’єктів.

Я не бачив жодних пояснень від Наглядової ради щодо повної зміни складу управлінської команди, окрім короткого онлайн-інтерв'ю з членом Ради паном Михайлом Фрідманом, в якому він говорив про необхідність нового, «більш творчого» етапу з «людьми, які будуть сфокусовані саме на цьому».

Зрештою, я розумію, що це не сфера моєї компетенції.

Проте мене дивує позиція Наглядової ради.

«Основоположні рішення меморіальних музеїв щодо змісту, освіти, дизайну повинні прийматися головним чином шляхом відкритої неієрархічної плюралістичної дискусії за участі людей, які вижили, дослідників, освітян, політиків та зацікавлених соціальних груп».

Міжнародний статут меморіальних музеїв, пункт 5.

«Члени наглядової ради, як усі разом, так і кожен окремо, несуть відповідальність за запитування всієї інформації, яка їм необхідна для належного виконання своєї ролі.

Наглядова рада може запитувати інформацію в правління, інших працівників організації і зовнішнього аудитора».

Кодекс управління інституціями культури [Нідерланди], пункт 4.5.

Маючи досвід трирічної співпраці з Благодійним фондом «Меморіал Голокосту «Бабин Яр»» у ролі головного історика, наразі, після закінчення терміну дії мого останнього контракту, я більше не виконую жодних офіційних функцій.

Я дійсно вдячний за неймовірний досвід, який отримав протягом цих чотирьох років, а також за співпрацю з видатними професіоналами.

Заради більшої справи - вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, я готовий був бути співавтором і координатором роботи над книгою «Атлас Бабиного Яру».

Але я відхилив запрошення в ролі радника очолити Наукову раду, i письмово заявив у березні, що більше не можу здійснювати публічну підтримку BYHMC з етичних міркувань, а також з огляду на необхідність захищати свою професійну репутацію.

Карел Беркгоф, провідний науковий співробітник NIOD.

Інститут студій з історії війни, Голокосту та геноциду, Амстердам.

Karel Berkhoff – article for Glavcom.

Зеленський та Вакарчук на межі грандіозного скандалу.