Die Welt: світу загрожує ядерна анархія, про яку попереджав Кеннеді

Коронавірус - агресор, який атакує непомітно і повсюдно - дає країнам і лідерам можливість відчути, що буде після того, як довготривалий ядерний мир закінчиться.

Важкі кроки вершників апокаліпсису стають дедалі гучнішими.

Президент США Рональд Рейган і Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов зустрілися на півдорозі зі своїх столиць на острові в Атлантичному океані.

Вони ще раз спробували встановити у світі архітектуру безпеку через ядерних баланс супердержав.

З одного боку, в інтересах обох лідерів було не дозволити новим аспірантам приєднатися до "ядерного клубу".

З іншого ж вони прагнули розвивати систему ядерного балансу разом і один проти одного, щоб скоротити ціну і завжди знати, що на думці в опонента.

Це була дивна гра з долею світу, в якій мир залежав від можливості взаємного ядерного знищення.

В перервах переговорів помічники чули, як двоє наймогутніших на той час лідерів у світі ділилися анекдотами про вторгнення інопланетян.

І це було однією з перших ознак, що конфлікт між Сходом і Заходом може закінчитися.

Прибульці досі не приземлилися на Землі.

Але дещо все ж таки сталося.

Після трьох місяців глобальної кризи, спричиненої коронавірусом, у світу з'явився досвід контакту з небаченим досі вбивцею, проти якого весь попередній досвід не захищає.

Невидимий, нечутний, безжальний, мінливий вірус тримає світ у напрузі.

Очевидно, що ВООЗ перевантажена заходами оборони, особливо після того, як організація у пошуках джерела загрози стала на бік Китаю проти США.

Поява агресора, який нападає звідусіль і нізвідки, може дати світу і його лідерам відчуття, що буде після того, як довготривалий ядерний мир, утворений Холодною війною, не буде більше визначати стратегічну архітектуру.

Однак, це не буде "глобальним обнуленням" ядерної зброї, а світовим спантеличенням.

Влітку 1989 року сигналом з Америки було оголошення про "кінець історії", який звучав з Держдепартаменту і RAND Corp.

Але цей сигнал був надто хорошим, щоб бути правдою.

Демократія і ринкова економіка перемогла раз і назавжди.

Європейці не могли повірити своєму щастю.

Вони нарешті отримали омріяний мир.

І близько 300 тисяч американських солдатів, які утворювали "сили стримування" у рівновазі Холодної війни в Європі, готувалися попрощатися з необхідністю виконувати цю роль.

Ніхто не згадував про те, що після Першої світової війни горем Європи стало те, що США, здобувши перемогу на полі битви, розвернули свої кораблі й лишили континент на поталу його старим демонам.

Але 1989 рік здавався щасливим моментом.

Нова ера світової історії щойно почалася.

І багато людей були щасливі.

Френсіс Фукуяма на сторінках National Interest хотів оголосити початок нового світу "made in USA".

Але скоро стало зрозуміло, що він лише загравав з духом часу.

СРСР розвалився через стару хворобу, яка притаманна великим державам.

Вона називається "імперське перенапруження".

Європейці вирішили, що видавання бажаного за дійсне може бути надійною і життєздатною основою для майбутнього.

Ця мрія проіснувала 30 років.

Але потім координати світу стали неорганізованими.

США втомилися бути лідером і приносити в жертву всі свої сили заради цього лідерства.

"Америка перш за все!" - це головний принцип старого ізоляціонізму, на який у європейців немає відповіді.

Розширене стримування за допомого НАТО знову стало потрібним.

Але не достатньо лише сурмити в усі сурми.

Китай невпинно стає світовою силою.

Той, хто називає себе "Піднебесною", хоче не лише економічного благополуччя, а й широку владу, здобуту через "Шовковий шлях".

Росія під керівництвом Володимира Путіна досі розбирає руїни імперії, але намагається повернутися у світову політику.

Але не лише світові сили змінюють стратегічне рівняння.

Новітні технологій ставлять ядерну архітектуру під сумнів.

Оцифрування всіх сфер життя не уникає військової сфери.

Виникає питання, чим буде ядерне стримування за умов оцифрування всіх вимірів життя включно з ракетною обороною на тлі мілітаризації космосу навколо Землі й мініатюризації ядерної зброї.

Довготривалий ядерний мир базувався на принципі "гарантованого взаємного знищення", Mutual Assured Destruction", абревіатура якого англійською мовою за іронією співзвучна зі словом mad - "божевільний".

Військові з обох боків розуміли, що в разі виникнення ядерного конфлікту перемога не буде відрізнятися від поразки.

Таким чином, ядерна система призвела до появи домовленостей про мир через "цілющий жах".

Але цьому кінець.

Не лише збочене оцифрування всього на світі, яке дає потенційному агресору прикриття, стало фундаментальною зміною нинішньої ери.

Змінилася сама логіка контролю озброєнь, яку визначили, підтвердили і практикували лише два гравці.

Китай не брав участь у розробці стримування й контролю озброєнь в десятиліття Холодної війни.

На той час йому бракувало ваги.

Але у майбутньому контроль озброєнь з планами і моніторингом буде роботою щонайменше трьох лідерів.

Такого досвіду у світу немає.

На додачу вакансія на "сучасного Сізіфа" лишається відкритою.

Генрі Кіссінджер говорив, що стратегічна стабільність виникає з рівноваги або гегемонії, а в реальності лежить десь посередині.

Але рівновага Холодної війни була втрачена.

І атлантичний період Pax Americana добігає кінця.

Але не лише цифрові технології й підйом Китаю змінюють геометрію контролю озброєнь.

Активне використання навколоземного космічного простору теж ускладнює завдання визначити координати великої гри.

Але головне те, що менші сили намагаються потрапити в ядерний клуб: спочатку Індія і Пакистан, а тепер КНДР й Іран.

Ядерна анархія, про яку попереджав президент США Джон Кеннеді, стала загрозою.

Режим ядерного нерозповсюдження з 1960-х років, в якому США і СРСР мали головну роль, Велика Британія і Франція - супутні ролі, а Китай був взагалі поза системою, тепер не може описати динаміку влади, не те щоб регулювати її.

Надійна безпека між світовими силами? Це питання стало головним дуже давно.