Пам’ятки маловідомого села Тулиголови на Львівщині

Для багатьох з нас настають вихідні дні, але тепер подорожувати можемо не завжди.

Тоді є можливість заглянути у минулорічний архів і поділитися з читачами сайту «Фотографії старого Львова» однією подорожжю до місця, де, на жаль, культурна спадщина нашого краю поступово втрачається….

Знайомтесь – село Тулиголо́ве Городоцького району на Львівщині.

Маловідома місцина, яка приховує в собі багато таємниць для теперішнього туриста.

В одній з легенд є розповідь про те, що с.

Тулиголове заснували в XІV ст.

подільські селяни з берегів Збруча, втікаючи від татарських набігів.

Тоді вони дісталися до цих теренів, де посеред густого лісу нарешті змогли притулити свої голови.

Якщо на сьогодні подивитися на селище, можна подумати, що ліс поступово вирубали для будівництва та обігріву помешкань (найближча лісова смуга знаходиться за 4 км).

Між селами у затінку є хрест для подорожніх, датований 1991 роком.

Світлила Леся Малахівська.

Проте перша письмова згадка про назване село на річці Лукача – це 1524 рік.

З історичних джерел відомо, що до XVIII ст.

Тулиголове належало славетним гербовим родинам Фредрів і Гумецьким, а наприкінці століття ‒ Оссолінським.

У вже довоєнних часах в Тулиголове мешкали поляки, українці та євреї.

На початку ХІХ ст., викупивши маєток в Оссолінських, до селища з Угорщини прибула родина Балів (Станіслав Баль і його дружина Марія з Бруницьких) ‒ останні власники Тулиголов.

Наприкінці ХІХ ст.

Станіслав Баль вирішив збудувати новий розкішніший великий палац за проектом львівського архітектора Владислава Галицького.

Ось тут і була наша перша зупинка – біля палацу колишніх господарів Балів.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_2_924.td-a-rec-img img{.

Loading...

Загальний вид на палац родини Баль.

Світлила Леся Малахівська.

Будівля у стилі французького неоренесансну ‒ цегляна, квадратна, двоповерхова, колись була вкрита високим дахом з черепиці.

Можна безконечно ходити навколо палацу і розглядати скульптурне оздоблення – герби, люкарни, та інші елементи ліпнини.

Як помітила донька, над кожним віконечком є сонечко.

Родинний герб Балів ззовні.Світлила Леся Малахівська.

Ще один герб над вікном у національних барвах.

Світлила Леся Малахівська.

Коли ми підійшли впритул до палацу, до нас вийшов дядько зі сторожівки.

Він був в доброму гуморі.

Розговорилися, запропонував зайти до середини палацу.

Довідалися,що з 2017 року будівля є пустою і, на жаль, доживає свого віку.

Донедавна тут діяв туберкульозний диспансер для пацієнтів з відкритою формою туберкульозу.

Перед закриттям ще вдалося полагодити дах та покрити його металочерепицею.

Проте в 2018 році, під час бурі, дах було пошкоджено зламаним деревом.

Вигляд збоку на палац родини Баль.

Світлила Леся Малахівська.

Зі слів охоронця, дерево намагалися усунути кранами, проте воно так невдало приземлилося, що потягне за собою частину накриття.

Тому будівля тепер протікає та поволі руйнується….

На частину палацу в 2018 році впало дерево… Світлила Леся Малахівська.

У палаці мене вразили три речі.

Перше – те, що всередині будівлі: хол, світло і сходи, які є масивні і в доброму стані.

На рівні другого поверху є вирізьблений герб родини Балів.

Герб родини Балів всередині.

Світлила Леся Малахівська.

Сходи, які збереглися у колишньому тубдиспансері.

Світлила Леся Малахівська.

Друге ‒ добре збережені п’єци.

Їх є кілька, але всі в хорошому стані.

Незважаючи на річну пилюку, кахель все ж з полиском.

Один з п’єців у доброму стані.

Світлила Леся Малахівська.

Третє – відчуття відчуження.

Таке враження, що вчора прийшло рішення «закрити лікарню», а сьогодні усі поспіхом забрали деякі речі і покинули приміщення.

Тут залишився одяг медперсоналу, розкладені у стаканчики пігулки.

Аж моторошно.

Пігулки як «нагадування» про недавнє минуле роботи тубдиспансера.

Світлила Леся Малахівська.

На території маєтку також збереглися два флігелі для прислуги.

В одному – той, що біля палацу, – був розміщений кабінет та кімната головного лікаря для відпочинку.

У другому – кухня та посудомийня.

Ще тут є збережені колишні стайні, конюшні та господарські приміщення.

За лікарняних часів там локалізували пральню та тимчасовий морг.

І ці всі споруди мов забуті потопають у буйній зелені дерев та трав.

В далекому минулому – флігель для прислуги, а донедавна кабінет головного лікаря.

Світлила Леся Малахівська.

Наша друга зупинка була в самому селі.

Тут впадає у вічі римо-католицький костел св.

Дороти, який датують 1600 роком.

Колишній костел, тепер – храм УГКЦ в с.

Світлила Леся Малахівська.

Будівля є кам’яна і має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Проте свій первісний вигляд храм втратив, оскільки був перебудований кілька разів, починаючи з 1794 року і закінчуючи добудовою західної частини на початку ХХ ст.

В середині ХІХ ст.

вівтар був пошкоджений пожежею.

В 1878 році було позолочено новий дах храму і збудовано довкола нього огорожу.

Після виселення місцевих поляків в село прибули українці внаслідок сумнозвісної операції «Вісла» на території тодішньої «Польської народної республіки», які заопікувалися покинутою святинею.

Зараз церква належить греко-католицькій громаді і посвячена Покрові Богородиці.

Тут відбуваються ще почергові богослужіння з місцевою громадою ПЦУ.

Біля храму через дорогу збереглася стара плебанія – будинок ксьондза.

Стара плебанія – будинок ксьондза.

Світлила Леся Малахівська.

Враження справляє те, що тут портики тримаються на тонкому зрубі.

На сьогодні в цій будівлі розташована школа для найменших учнів села.

При в’їзді до нього ще є цвинтар, в кінці якого можна віднайти не до кінця зруйновану родинну каплицю Балів.

Краєзнавчі пам’ятки нашого краю, в тому числі в с.

Тулиголови, потребують уваги з боку влади й суспільства, і водночас матеріальної підтримки для їх збереження.

Леся МАЛАХІВСЬКА.

/* custom css */.

text-align: left;.

}.tdi_4_7bb.

td-a-rec-img img{.

Loading...